Запорука добробуту

Фахівці вважають суддів невинуватими в непривабливості України для іноземних інвесторів

Запорукою інвестиційної привабливості України дехто називає якісну судову систему. А в тому, що закордонний бізнес не бажає вкладати кошти в державну економіку, окремі фахівці звинувачують виконавчу службу та законотворців. Які ж чинники є більш вагомими для інвестора?

Секрети привабливості

Від якості здійснення правосуддя прямо залежить наповнення національного бюджету. Про це вчергове заявили юристи на IV судовому форумі «Юридична синергія заради процвітання», ініційованому Асоціацією правників України.

Безумовно, зазначена сентенція аж ніяк не означає, що володарі мантій якимось чином мають «вибивати» з процесуальних учасників кошти, аби передати їх до скарбниці. Йдеться про інше. Панує думка, що саме судова система є своєрідним лакмусовим папірцем, який визначає привабливість країни для іноземних інвесторів. Про це на форумі розповів суддя Апеляційного суду Амстердама у відставці Берт Маан.

Колись під час перельоту він зустрів свого знайомого банкіра, і той повідав, що перед тим як інвестувати в країну, бізнес цікавиться, наскільки легко можна повернути вкладені кошти, як добре працюють страхові компанії, чи поважає уряд приватну власність тощо. На всі ці запитання, підкреслив спікер, відповідь може дати виключно судова практика. На підтвердження цієї тези Б.Маан послався на кілька наукових робіт, автори яких, провівши грунтовні дослідження, дійшли схожого висновку.

Далеко позаду

Однією з таких робіт є книга гарвардського професора Найла Фергюсона «Цивілізація: Захід та інші». В ній науковець називає верховенство закону однією з 6 причин, з яких західна культура перевершила всі інші, та підкреслює особливу роль судочинства в економічному розвитку держави. Аналогічні тези можна виявити і в доповіді «Про світовий розвиток. Створення інституціональних засад ринкової економіки», підготовленій під егідою Світового банку та ООН у 2002 році, де, зокрема, наголошується, що ринкові можливості впливають на інституції, які допомагають управляти ризиками при ринкових обмінах. На першому місці в переліку цих інституцій стоїть судова система.

В іншому дослідженні — «Судова система у перехідний економічний період. Оцінка минулого та перспективи на майбутнє», також проведеному групою науковців під егідою СБ, вказується, що найкращі передумови для судової реформи там, де є високий попит на неї з боку бізнесу. Про це ж, до речі, писав і наш тижневик, щоправда, в контексті господарського судочинства (див. «ЗіБ» №50/2014).

Залишається спроектувати запропоновану Б.Мааном формулу на судову систему України. Результат отримуємо невтішний: за рейтингом перспективи ведення бізнесу Doing Business-2015 Україну впевнено обходять Болгарія, Румунія, Білорусь і навіть Молдова, а перша десятка, до якої увійшли Сінгапур, Нова Зеландія, Гонконг, Данія, США, Велика Британія тощо, взагалі залишається недосяжною. Тож якщо вже говорити про взаємозалежність бізнесу та судів, то напрошується запитання: чим відрізняються судові системи згаданих країн від української?

Залежність від незалежності

І Б.Маан, й інші фахівці, з якими «ЗіБ» вдалося поспілкуватись у кулуарах, одностайні в тому, що якість судової системи прямо пропорційна судовій незалежності. Про це ж у 2012 році говорив і Н.Фергюсон, перебуваючи в Києві. А роком раніше суддя федерального суду Північного округу штату Каліфорнія (США) Чарлз Браєр під час візиту до України зазначав, що «незалежність судової влади — це здатність судді виносити чесні рішення без страху за те, що він втратить свою посаду чи заробіток».

Акцент на незалежності робиться й у доповіді «Про світовий розвиток. Створення інституціональних засад ринкової економіки», щоправда, із певними застереженнями. Зокрема, щодо підвищення відповідальності суддів, спрощення правових процедур та збільшення фінансування судочинства. А у нещодавно опублікованому дослідженні економісти Ларс Фелд з Університету Фрайбурга та Джерг Гатман і Стефан Фохт з Гамбурзького університету стверджують, що країна, яка перейшла від низького до високого ступеня фактичної незалежності судів, може збільшити свої щорічні темпи зростання більш ніж на 1 процентний пункт.

Отже, взаємозв’язок якості та незалежності слід сприймати як аксіому. Яким же є рецепт незалежності для української Феміди?

Свого часу й Н.Фергюсон, й інші європейські спеціалісти радили українським можновладцям утверджувати незалежність третьої гілки влади, не вигадуючи велосипед, а впроваджуючи механізми, які вже встигли себе зарекомендувати. Втім, не все так просто. Спілкуючись із правниками на інших заходах (зокрема, із фахівцем у галузі податкового права Рустамом Вахітовим), ми почули думки про те, що не варто наосліп переймати іноземний досвід (див. «ЗіБ» №40/2015). А Б.Маан, який у своїй доповіді наголошував, що запорукою незалежності суддів є баланс між отриманням коштів від держави та свободою від її тиску, в ексклюзивному коментарі «ЗіБ» запропонував свій рецепт. Щоправда, для того, щоб він почав діяти, іронізували інші юристи, знадобляться десятиліття.

Не судом єдиним

Водночас є фахівці, котрі не поділяють песимістичних поглядів колег. Наприклад, член Ради з питань судової реформи при Президентові, керуючий партнер LCF Анна Огренчук не схильна звинувачувати в економічних негараздах самих лише служителів Феміди. На її думку, не останню роль у відлякуванні іноземних інвесторів відіграє Державна виконавча служба.

Цю позицію поділяють й інші юристи, науковці і навіть міністр юстиції. Нині правнича спільнота має серйозні наміри щодо модернізації виконавчої царини. Щоправда, і тут фахівці не дійшли до спільного бачення кінцевого результату, а діапазон пропозицій варіюється від «залишити все, як є» до «викиньте їх усіх!» (До речі, останній заклик пролунав від провідного економіста країн СНД Андреса Аслунда і стосувався всіх українських чиновників з правничого сектору.) Тож, очевидно, далі буде.

А поки ж іноземні фахівці закликають громадян бути терплячими. Адже відомо, що результати реформ не бувають миттєвими, про що неодноразово писали спеціалісти в різних галузях знань (наприклад, П.Сорокін «Соціологія революції»). А ось можновладці, на думку закордонних партнерів, мають пришвидшити темпи реформування саме судової сфери, яка наразі є головним чинником наповнення національного бюджету. В іншому випадку, невесело жартують експерти, саме реформаторів варто звинувачувати в тому, що скарбниця залишається порожньою.

Коментар «ЗiБ»

Берт МААН, суддя Апеляційного суду Амстердама у відставці, Королівство Нідерланди:

— Яким є рецепт незалежності судової влади для України?

— Судова система має бути незалежною сама по собі. Для цього, по-перше, всі суб’єкти, втягнуті в її орбіту, повинні мати єдине бачення судової системи. По-друге, судова система передусім складається з людей. Люди хочуть розуміти й робити правильні речі. І ось тут вони починають плутатись, адже їм доводиться вирішувати: що буде добре для незалежності судової системи, що буде добре для їхнього власного кар’єрного просування, для тих чи інших політичних сил. Приймаючи рішення, суддя зважує, як відреагують на цей вердикт його колеги, апеляційний чи вищі суди. Звідси починаються негаразди.

Аби запобігти цьому, необхідно забезпечити суддям реальну незалежність, тобто можливість приймати рішення, не ставлячи собі подібних питань. Ви намагаєтесь змінити ситуацію, однак ми бачимо, що найбільша проблема полягає в менталітеті. Аби досягти реальних змін, потрібно змінити менталітет.

Анна ОГРЕНЧУК, член Ради з питань судової реформи при Президентові, керуючий партнер юридичної групи LCF:

— Що стоїть на заваді інвестиційної привабливості України?

— Якщо ми подивимось на рейтинг групи Світового банку Doing business, то побачимо, що там немає оцінки судової системи. Натомість є оцінка рівня виконуваності контрактів. Крім іншого, рейтинг вибудовується, виходячи з того, наскільки швидко можна отримати судове рішення про стягнення боргу. У цій категорії Україна займає досить непогані позиції. Однак гарний результат нівелюється рейтингом виконуваності судових вердиктів.

На жаль, виконання судових рішень не перебуває у віданні судової системи. Державна виконавча служба не відчуває відповідальності за інвестиційну привабливість країни. Нині ця проблема активно обговорюється. Ще за радянських часів судові виконавці підпорядковувались судовій системі й відповідали за виконання рішень безпосередньо перед суддею. Сьогодні є фахівці, які пропонують повернутись до такої моделі. Однак, безперечно, краще буде (про що, до речі, говорять й іноземні фахівці) не вигадувати велосипед, а відшукати баланс між повноваженнями виконавців та їх персональною відповідальністю за свої дії.