Дві сторони контролю

Різні повноваження військових судів в умовах мирного часу та бойових дій дозволять їм ефективно працювати, не перетворюючись на каральну машину

В Україні дедалі активніше ведеться дискусія про необхідність повернення військових судів. Водночас для того, щоб вони не тільки ефективно працювали, а й не порушували права громадян, необхідно вивчити як практику Європейського суду з прав людини, так і досвід країн Старого світу. Також слід врахувати й особливості роботи в умовах бойових дій, а значить, підвищеного навантаження.

Міжнародний стандарт

Стара радянська система органів національної безпеки та оборони довела свою неефективність, дозволивши агресору не тільки вести війну на нашій території, а й анексувати її частину. Даний факт беззаперечно свідчить про необхідність удосконалення цієї частини механізму держави. Однак реформи неможливо провести відразу, шлях змін — еволюційний. Вони завжди повинні починатись із одного з ключових напрямів, і лише після завершення реформування цього напряму, спираючись на нього, зміни можна продовжувати.

Виходячи зі специфіки сфери національної безпеки та оборони, видається, що першим кроком на шляху її перетворення є забезпечення правопорядку. Не дивно, що зміни у цій сфері були розпочаті з відновлення військових прокуратур та реформування військової служби правопорядку. Аналізуючи подальші кроки перетворень, можна зробити висновок, що наступним повинно стати розроблення теоретичної концепції відновлення та подальшого функціонування військових судів.

Водночас потрібно, щоб військові суди відповідали критеріям незалежності та положенням Загальної декларації прав людини і Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Щоб зрозуміти, чи відповідає інститут військових судів міжнародним стандартам правосуддя, необхідно чітко розібратися, що саме означає кожна складова поняття «належний суд». Тобто діяльність на основі закону, безсторонності та незалежності.

Тлумачення принципу діяльності на основі закону міститься в рішенні ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12.10.78. Відповідно до нього термін «суд, установлений законом» у ст.6 конвенції передбачає гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом». Таким чином, судом, установленим законом, є такий суд, що не залежить від органів чи окремих посадових осіб виконавчої влади, а також створюється і діє лише відповідно до закону.

Дещо інше тлумачення цього ж принципу міститься у рішенні ЄСПЛ у справах «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 та «Верітас проти України» від 13.11.2008. У цих рішеннях Суд постановив, що, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у Господарському процесуальному кодексі, Верховний Суд у згаданих справах не може вважатися «судом, установленим законом» у значенні п.1 ст.6 конвенції щодо оскаржуваного провадження.

Підсумовуючи, можна сказати, що принцип діяльності на основі закону буде дотриманий, якщо при відновленні військових судів передбачатиметься, що вони створюються і діють лише на підставі закону та не можуть у своїй діяльності виходити за рамки наданих їм повноважень.

Принципи безсторонності та незалежності суду Страсбург зазвичай розглядає в сукупності. Так, у рішенні в справі «Фіндлі проти Сполученого Королівства» від 25.02.97 суд зауважив, що, «вирішуючи питання: чи можна вважати цей суд «незалежним», варто звернути увагу interalia на спосіб призначення його членів, строки перебування їх на посадах, існування гарантій від зовнішнього тиску і наявність у органа зовнішніх ознак незалежності». Стосовно принципу безсторонності у тому ж рішенні суд зазначив, що «у цієї вимоги два аспекти. По-перше, трибунал повинен бути суб’єктивно вільним від особистих упереджень чи уподобань. По-друге, він має бути об’єктивно безстороннім, тобто повинен гарантовано виключати будь-які обгрунтовані сумніви в такому рішенні».

Як бачимо, для висновку про відповідність певного суду критеріям безсторонності та незалежності потрібно, щоб судді цього суду призначались на посади за участю представницьких органів на строк, достатній для гарантування їхньої незалежності. Також служителі Феміди повинні мати гарантії своєї незалежності від будь-якого тиску.

Робочі обмеження

Крім питання, чи буде військовий суд належним у розумінні стандартів захисту прав людини, важливо також чітко визначити, яку компетенцію він матиме.

Це питання на міжнародному рівні наразі не вирішене. Не існує універсального міжнародного договору, учасником якого була б Україна і котрий би окреслював межу, перетнувши яку військовий суд вийшов би за рамки своєї компетенції. Однак Міжнародний центр проти цензури у співпраці з Центром прикладних правових дослідів Університету Віт­ватерсранд у Йоганнесбурзі розробив низку стандартів у сфері захисту прав людини, яких слід дотримуватися, визначаючи коло справ, підвідомчих військовим судам.

Так, згідно з 22-м принципом йоганнесбурзьких стандартів «Національна безпека, свобода висловлювань і доступ до інформації» кримінальне обвинувачення у скоєнні злочину проти національної безпеки має розглядатися (за вибором обвинуваченого) судом присяжних, якщо такий орган існує, або ж справді незалежними суддями. Розгляд справ осіб, обвинувачених у скоєнні злочинів проти національної безпеки, суддями, чия незалежність не гарантована, сприймається як порушення права на розгляд справи незалежним судом. У жодному разі цивільну особу за скоєння такого злочину не може судити військовий суд чи трибунал.

Детально проаналізувавши це положення, можна дійти висновку, що військові суди можуть потенційно вийти за межі своєї компетенції у випадку, якщо для визначення підвідом­чості справ, які будуть передаватись їм на розгляд, окрім суб’єктного критерію, буде застосована і предметна підвідом­чість.

До ліквідації у 2010 р. військові суди входили до системи судів загальної юрисдикції. За законодавством вони належали до загальних судів і здійснювали правосуддя у Збройних силах та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Військовими судами вважались: військові суди гарнізонів, військові суди регіонів та Апеляційний суд Військово-Морських сил. Окрім того, у складі касаційного та Верховного судів діяли, відповідно, Військова судова палата та Військова судова колегія.

На момент ліквідації військових судів до їх компетенції був віднесений розгляд виключно кримінальних справ та справ про корупційні адміністративні правопорушення. Причому військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції були підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана 2 рангу включно, крім тих справ, які були підсудні  військовим судам вищого рівня. Військовим судам регіонів, Військово-Морських сил як судам першої інстанції були підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана 1 рангу і вище, справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку, командира корабля 1 рангу і вище, та осіб, рівних їм за службовим становищем, а також справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Окрім перелічених вище категорій справ, раніше військовим судам також були підвідомчі й справи про всі злочини, скоєні військовослужбовцями ЗСУ, прикордонних військ, СБУ та інших військових формувань, а також військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, та всі справи про шпигунство. А також деякі інші категорії справ, у тому числі справи, пов’язані із захистом прав і свобод військовослужбовців.

Що стосується правового статусу судді військового суду, то на момент ліквідації цих судів відмінність його від правового статусу інших служителів Феміди полягала в тому, що перший перебував на військовій службі у ЗСУ та мав офіцерське звання. Додатковою гарантією незалежності судді військового суду була законодавча заборона залучати його до виконання інших обов’язків військової служби, крім здійснення правосуддя. На суддю цього суду поширювалися гарантії незалежності, аналогічні тим, які мали на той момент інші володарі мантій. Порядок їх призначення на посади також нічим не відрізнявся.

Взагалі можна сказати, що на час ліквідації військові суди за всіма міжнародними стандартами можна було вважати належними для розгляду тієї категорії справ, які були віднесені до їх компетенції.

Парламент пропонує

Аналізуючи проект «Про внесення змін до Закону України «Про судо­устрій і статус суддів» (щодо відновлення в системі загальної юрисдикції військових судів)» (№1896), зауважимо, що, пропонуючи відновити ці суди, законодавець визначає їх як суди, котрі діють у системі судів загальної юрисдикції та спеціалізуються на розгляді справ у ЗСУ та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Коло справ, тобто компетенцію військових судів, законодавець чітко не визначає, обмежуючись лише посиланням на «справи у Збройних силах та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону». Безперечно, такий підхід не тільки надмірно розширює коло повноважень військового суду, а й робить його неналежним судом, оскільки без чіткого встановлення кола справ, стосовно яких суд уповноважений здійснювати правосуддя, він автоматично стає таким, що діє не на підставі закону, а отже, не є «судом, установленим законом».

Тож запропонований проект в окремих частинах не відповідає європейським стандартам та потребує грунтовного доопрацювання.

У проекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо утворення військових судів та окремих організаційних питань)» (№2557), так само як і у першій ініціативі, законодавець дотримується думки, що ці суди повинні входити до системи судів загальної юрисдикції.

Окреслюючи категорію справ, які повинні бути підвідомчі військовим судам, законодавець пропонує передати їм на розгляд не тільки кримінальні справи щодо злочинів, скоєних військовослужбовцями, а й справи про адміністративні правопорушення та адміністративні справи з таким суб’єктним складом. Окрім того, законодавець пропонує при визначенні підвідомчості справ не тільки керуватись суб’єктним критерієм, а й повністю делегувати цим установам справи про шпигунство, диверсії та терористичні акти. Однак таке рішення було б щонайменше спірним, оскільки суб’єктами таких злочинів можуть бути і цивільні особи, а отже, їх засудження членами військового суду означатиме порушення йоганнесбурзьких принципів.

При детальному аналізі підвідом­чості справ окремо привертає увагу положення ст.3 проекту. Відповідно до нього «військовим судам гарнізонів підвідомчі справи про злочини, скоєні певними категоріями осіб, що визначаються законодавством України». Це положення не можна вважати таким, що відповідає європейським стандартам у сфері захисту прав людини, оскільки воно, як і у випадку з попереднім проектом, невиправдано розширить коло справ, підвідомчих військовим судам.

Статус судді військового суду законодавець, як і у попередньому проекті, пропонує закріпити за зразком статусу судді ліквідованих військових судів.

В цілому проект №2557 є більш досконалим та виваженим порівняно з попереднім, хоча і має незначні недоліки.

Континентальний досвід

Безперечно, для формулювання прийнятної концепції відновлення військових судів, заснованої на європейських принципах правосуддя, недостатньо просто зрозуміти суть цих принципів, потрібно також подивитися, як працює та чи інша система на практиці. А тому слід проаналізувати інститути військових судів у країнах Європи.

Різні держави мають відмінні підходи до визначення місця військових судів у системі правосуддя, однак більшість країн, у яких функціонує інститут військової юстиції, наділили ці суди статусом спеціалізованих. Так, конституція Бельгії передбачає, що устрій військових трибуналів, їх компетенція, а також права та обов’язки членів цих трибуналів встановлюються окремими законами.

Згідно зі ст.93 конституції Греції, суди поділяються на адміністративні, цивільні та кримінальні, які утворюються відповідно до спеціальних законів. Спеціальні закони регулюють питання щодо судів у справах неповнолітніх, а також військово-польових трибуналів, військово-морських і військово-повітряних судів. За конституцією Люксембургу, організація військових судів та статус суддів цих судів визначаються особливим законом.

Основний закон Нідерландів передбачає у судовій системі дві категорії судів: загальної та спеціальної юрисдикції. До судів спеціальної юрисдикції відносяться адміністративні й військові суди. За конституцією Польщі, правосуддя здійснюють Верховний суд, загальні, адміністративні, а також військові суди.

Юрисдикція військових судів у країнах Європи також дуже різноманітна. Так, в Іспанії, основою судової влади якої є принцип єдності, ст.117 конституції передбачає регламентування законом здійснення військового правосуддя виключно у військовій галузі та в умовах облоги відповідно до принципів конституції. У ст.215 основного закону Португалії зазначено, що до компетенції військових трибуналів належить розгляд справ про злочини, які є по суті військовими. Ця ж стаття передбачає, що за наявності серйозних підстав закон може поширити юрисдикцію військових трибуналів на злочини, скоєні з особливою жорстокістю, які прирівнюються до військових. Окрім того, закон може наділити військові трибунали компетенцією щодо накладення дисциплінарних стягнень. Німеччина у цьому випадку займає помірковану позицію: там діють військово-кримінальні суди для збройних сил, підвідомчі міністру юстиції, вищою інстанцією для яких є Федеральний верховний суд.

Що ж до визначення статусу військових судів, то, як правило, вони утворюються з військовослужбовців або ті входять до їхнього складу. Так, у Польщі військовими суддями можуть бути лише професійні військовослужбовці. Військовий юрист повинен мати звання офіцера. Суддя, який не є професійним юристом (судовий засідатель), та представники військовослужбовців повин­ні мати військове звання, не нижче від звання обвинуваченого. У Греції склад військово-польових, військово-морських і військово-повітряних судів формується зі співробітників юридичної служби збройних сил, на яких поширюються відповідні гарантії незалежності.

Важливим фактором для визначення статусу військового суду в європейських країнах є те, що у багатьох з них у мирний та воєнний час військові суди функціонують по-різному, на підставі різних норм і, як наслідок, мають різний обсяг повноважень. Так, відповідно до конституції Польщі на час війни може встановлюватись спрощений порядок судочинства.

Дуалізм повноважень

Спосіб визначення місця військових судів в системі судоустрою України відрізняється від найбільш поширеного в Європі. Наша держава визначає юрисдикцію військових судів як загальну, а не спеціальну, але ця загальна юрисдикція одночасно не є звичайною, а утворює окрему (військову) судову юрисдикцію.

Фундаментальною помилкою є відсутність розуміння того факту, що ситуація мирного часу відрізняється від ситуації під час війни. Система, яка може дієво працювати, коли в країні не ведуться бойові дії, не буде з такою самою ефективністю працювати у воєн­ний час. Потрібно не заплющувати очі на той факт, що під час бойових дій завжди відбуваються найжахливіші злочини, а прийняти його як належне і докласти всіх зусиль для побудови ефективної правоохоронної системи, призначеної для роботи саме за таких умов.

Очевидно, в умовах війни цивільні суди не зможуть за існуючого законодавства та умов бойових дій ефективно здійснювати розгляд справ, і їм доведеться шукати альтернативу. В умовах війни закони мовчать. А отже, пошук такої альтернативи, безперечно, призведе до створення командуванням збройних сил різних рівнів військово-польових трибуналів з-поміж підконтрольних їм осіб, і неважливо — будуть це мобілізовані представники цивільних професій чи кадрові військовослужбовці.

Такі трибунали, безумовно, не будуть «належними судами» і не забезпечуватимуть «право на суд» не тільки в розумінні європейських стандартів правосуддя та Конституції, а й в загальнолюдському розумінні. Єдиним способом розв’язати цю проблему є законодавче закріплення засад діяльності військових судів у разі оголошення воєнного стану.

Потрібно законодавчо, а у випадку необхідності й на конституційному рівні закріпити положення, відповідно до якого в мирний час військові суди входять до системи судів загальної юрисдикції та розглядають кримінальні, адміністративні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у ЗСУ та інших військових формуваннях. У випадку оголошення воєнного стану діяльність військових судів регулюється законом.

Закон про діяльність військових судів під час війни повинен регламентувати низку питань. Зокрема, порядок призначення, звільнення та переведення військових суддів. Доцільним було б увести інститут тимчасового призначення, звільнення та переведення військових суддів на період стану війни Верховним Головнокомандувачем за поданням Голови Верховного Суду з обов’язковою перевіркою прийнятих таким чином рішень спеціальним органом після завершення стану війни.

Також слід урегулювати питання мережі військових судів. Верховний Суд як вищий орган системи судів загальної юрисдикції повинен мати можливість оперативно адаптувати мережу військових судів залежно від зміни дислокації військових формувань.

Під час війни компетенцію військових судів необхідно буде поширити щонайменше на злочини проти основ національної безпеки.

Крім цього, необхідно встановити додаткові гарантії незалежності військових суддів від впливу з боку командування на місцях. Наприклад, такою гарантією може бути введення голови Військової колегії ВС до складу Ради національної безпеки та оборони (а також до складу військового кабінету при ній) та надання військовим суддям (у випадку здійснення тиску на них) права прямого звернення до секретаря РНБО.

Серед необхідних механізмів — запровадження спрощеної процедури розгляду кримінальних проваджень у військових судах під час війни. Тобто зменшення терміну процесуальних дій, обмеження кількості інстанцій, що здійснюють перегляд рішень військових судів, двома, з одночасним обмеженням максимально можливого покарання, що може призначити військовий суд, 10-ма роками позбавлення волі, а також обов’язковим переглядом рішень, прийнятих у такому порядку після завершення війни вищими судовими інстанціями.

Закріплення подвійного статусу військових судів як судів загальної юрисдикції у мирний час та спеціалізованих судів на час війни дасть і подвійний ефект: з одного боку, діяльність військових судів у мирний час на основі найсуворіших стандартів правосуддя підвищить ефективність Збройних сил за рахунок зміцнення правопорядку у військових формуваннях. А з другого — у випадку виникнення загрози війни та початку бойових дій дозволить в максимально короткі строки адаптувати систему правосуддя до воєнного часу, водночас не допустивши перетворення військових судів на репресивно-каральну машину.