Президент Одеської юракадемії, член ВРЮ С.Ківалов

«Кожен суддя має бути кваліфікованим юристом, але не кожен кваліфікований юрист здатний бути суддею»

Судова реформа принесла багато новацій. Зокрема, у 2010 році було кардинально змінено процедуру добору кандидатів у судді. Органи, покликані здійснювати та контролювати цей процес, отримали нові повноваження та завдання. Співрозмовник «ЗіБ» більш ніж 10 років бере участь у роботі Вищої ради юстиції, а тому з легкістю може оцінити плюси нової процедури добору суддівських кадрів та згадати про недоліки старої. Не з чуток знає він і про проблеми української юридичної освіти, адже є президентом одного з престижних юридичних вишів країни. Отже, про все це, а також про те, де навчаються найвродливіші юристки, в інтерв’ю кореспондентці «ЗіБ» розказав член ВРЮ, голова Комітету ВР з питань правосуддя, президент Національного університету «Одеська юридична академія» Сергій КІВАЛОВ.

«Слід повернутися до ідеї  обрання суддів безпосередньо виборцями»

— Сергію Васильовичу, робота ВРЮ вам добре відома, адже у 2001—2004 роках ви очолювали цей колегіальний орган, залишаєтеся його членом і тепер. У 2010 році повноваження Ради значно змінились. Озираючись назад та порівнюючи старий і новий режими роботи ВРЮ, зокрема щодо добору суддівських кадрів, як вважаєте, чи пішли нововведення на користь судовій системі?

— Зміни до закону «Про Вищу раду юстиції» стосувалися важливих аспектів організації та діяльності цього конституційного органу й були пов’язані з прийняттям закону «Про судоустрій і статус суддів». Ішлося, зокрема, про збільшення кількості суддів у складі ВРЮ, порядок призначення та звільнення осіб, які займають адміністративні посади в судах, удосконалення процедур притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, їх звільнення за порушення присяги тощо. При цьому було враховано низку зауважень Європейської комісії «За демократію через право».

Що ж стосується добору кадрів на суддівські посади, то цей порядок було докорінно змінено законом «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010. Такі питання нині вирішуються не регіональними кваліфікаційними комісіями суддів, а безпосередньо ВККС, котра діє згідно з вимогами згаданого акта, який, у принципі, забезпечує максимальну об’єктивність розгляду заяв претендентів.

— Недавно Вища рада юстиції завершила розгляд матеріалів переможців першого конкурсного добору, яких рекомендувала для призначення ВККС. Чи задоволені ви результатами? Які позитивні та негативні нюанси оновленої процедури вдалося помітити й що, на вашу думку, потрібно в ній змінити?

— Чи задоволений я результатами? Звичайно, задоволений. Хоча б тим, що реформений закон у цій частині уже запрацював, причому без істотних ускладнень і відхилень. Проте остаточні висновки можна буде зробити лише після того, як новопризначені судді продемонструють громадськості свої здобутки на ниві правосуддя. ВККС, органи суддівського самоврядування й не тільки мають уважно стежити за процесом їх входження до суддівської спільноти й робити відповідні висновки.

Стосовно змін. Узагальнення практики свідчить, що вони потрібні. Наразі робочою групою, сформованою з представників Вищої ради юстиції, Міністерства юстиції, Адміністрації Президента, Комітету ВР з питань правосуддя та ВККС, розробляються пропозиції про прийняття нових та внесення змін до вже існуючих законів щодо процедури відбору претендентів, затвердження форм документів, якими опосередковуються ці процеси. Свої пропозиції з цих питань уносять і представники юридичних вишів, серед них і НУ «ОЮА».

Більш віддалені перспективи забезпечення якісного наповнення суддівського співтовариства пов’язані з розробленням проекту нової Конституції або оновленням чинної. По-перше, на мою думку, слід повернутися до ідеї обрання суддів, принаймні місцевих судів, безпосередньо виборцями. Аргументи із цього приводу я вже викладав у публікаціях. Звичайно, сенс у цьому буде лише за умови деполітизації процедури обрання суддів у такий спосіб. По-друге, варто замислитися над тим, щоб Основний Закон усі обов’язки, пов’язані з формуванням суддівського співтовариства, покладав на ВРЮ чи на орган з іншою назвою. Такий підхід існує в багатьох зарубіжних країнах. Він зробить непотрібним одночасне функціонування ВРЮ й ВККС.

«ВРЮ є додатковим фільтром для запобігання потрапляння на суддівські посади непридатних для цього осіб»

— Чи можна говорити, що нова система добору кандидатів на 100% унеможливлює потрапляння до суддівського корпусу непрофесіоналів?

— Повністю виключити таку ймовірність неможливо, особливо якщо враховувати досвід деяких чиновників з подолання, здавалося б, непереборних перешкод на шляху досягнення своїх протиправних цілей. Але мінімізувати негаразди, безумовно, можна й необхідно. Очевидною перевагою нового порядку є те, що він значною мірою «вимикає» можливості різних «уболівальників» проштовхувати на суддівські посади тих, послугами яких у майбутньому вони планують користуватися. Проте принцип додержання якнайсуворішої таємності особистих даних претендентів, які виконують екзаменаційні завдання, до перевірки останніх має бути обов’язково збережено. Будь-які спроби порушити цей порядок повинні відразу ж діставати кримінально-правову оцінку. З огляду на досить негативне ставлення значної частини наших громадян до стану справ у судовій системі такі факти викличуть бурхливу реакцію й можуть значною мірою скомпрометувати здобутки судово-правової реформи. Цього допустити не можна.

До речі, зауважу, що використання терміну «корпус» стосовно суддівського співтовариства не відповідає суто цивільному характеру його представників і від нього в законі «Про Вищу раду юстиції» слід відмовитися.

— Порівнюючи старий та новий механізми добору претендентів на мантії, чи можемо сказати, що рівень знань кандидатів сьогодні значно вищий?

— Поки що в цій сфері можна спостерігати лише паростки поліпшення. Адже йдеться про попередні враження від перших результатів добору та обрання на суддівські посади на засадах конкурсу. Та й порівнювати з попереднім порядком важко, оскільки тоді не існувало серйозних перешкод для суб’єктивних, протекціоністських, а по суті, корпоративно-місницьких підходів до кадрових питань у цій сфері. На їх вирішення відверто впливали голови державних адміністрацій та місцевих рад, судів обласного й місцевого рівня, представники бізнесових структур, інші зацікавлені особи. То про яке порівняння взагалі можна вести мову? Час покаже. Якщо судді, призначені на новій основі, почнуть грубо порушувати свої професійні обов’язки, значить, десь система не спрацювала й потрібно шукати причини.

— Негативних рецензій на реферати кандидатів було чимало. Прикметно, що багато претендентів, які не впоралися з письмовими роботами, отримали високі бали під час тестування. Чому для людей, які зайняли чільні місця в рейтингу, реферат виявися непрохідним бар’єром?

— Така проблема справді існує, і не тільки стосовно процесів добору суддів. Часто бувало так, що абітурієнти, які набрали захмарну кількість балів при вступі до університету й стали студентами, згодом виявили абсолютну безпорадність при застосуванні навчального матеріалу й були відраховані. Не можна не враховувати того, що тестові завдання завжди розраховані на середній інтелектуальний рівень, і навіть на рівень, нижчий від середнього, коли на перший план виходить запам’ятовування тих чи інших положень законодавства, а не розуміння його завдань і принципів. Проте майбутні судді за рівнем свого інтелектуального розвитку мають виділятися серед основної маси юристів, а те, чи виділяються вони, можна зрозуміти якраз у результаті оцінки їхніх рефератів, у яких розглядаються проблеми судоустрою й судочинства, якщо, звичайно, ці реферати виконані самостійно, а не на замовлення якоюсь «фірмою». У таких випадках кандидати в судді не в змозі до ладу пояснити, про що, власне, йдеться в їхніх роботах. Такі реферати для декого справді перетворюються на «непрохідні бар’єри».

Можливо, є сенс передбачити в законодавстві, аби написання рефератів здійснювалося на етапі кваліфікаційних іспитів за 2—3 складними питаннями. Це дозволило б краще зрозуміти, яким є рівень теоретичної та практичної підготовки претендента. У такому разі членів ВРЮ можна було б звільнити від перевірки оцінки письмових робіт.

— Декотрі претенденти, які з першого разу не пройшли співбесіди у ВРЮ, просили допустити їх до повторної співбесіди. Одна з кандидаток після другої невдалої спроби просила надати їй ще й третій шанс, мовляв, виправила всі недоліки і написала новий реферат. Виходить, що не задоволені рішенням ВРЮ претенденти можуть звертатися з проханнями про його перегляд необмежену кількість разів, доки нарешті не нададуть задовільного рівня реферат?

— Такі послаблення не передбачені ні законом про ВРЮ, ні Регламентом Ради. Якщо бути послідовними, тоді потрібно задовольняти прохання й інших претендентів. Якщо ж це робиться вибірково, то, природно, виникає підозра в корупційній мотивації таких рішень.

Можливо, слід установити в Регламенті перелік особливо поважних причин для таких дозволів за рішенням конституційної більшості ВРЮ.

«Доброчесність кандидатів у судді є предметом підвищеної уваги»

— До речі, у ВККС дотримуються думки, що ВРЮ не повинна проводити додаткових співбесід з переможцями конкурсу, оскільки з’являється суб’єктивний чинник у відборі. Що перевіряє ВРЮ під час кількахвилинних бесід із претендентами? Адже рівень знань засвідчують результати тестування.

— Відповідно до ч.2 ст.29 закону про ВРЮ кандидатура на посаду судді розглядається персонально після доповіді члена Ради, який діє за дорученням відповідної секції, де попередньо вивчаються матеріали щодо кандидата. На підставі §1 (п.4) гл.І Регламенту ВРЮ кандидатура претендента на посаду судді розглядається персонально на засіданні секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад. Здатність кандидата кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також його моральні й особисті якості перевіряються шляхом співбесіди.

Такі повноваження Ради випливають з того, що вона згідно з ст.1 закону є відповідальною за формування високопрофесійного суддівського корпусу. А якщо так, то не повинна самоусуватися від власної оцінки ділових і моральних якостей претендента на посаду судді, матеріали щодо якого вивчаються як попередньо в секції, так і на засіданнях. У сучасних умовах ВРЮ є додатковим фільтром для запобігання потрапляння на суддівські посади непридатних для цього осіб.

За більш як ніж 12-річний строк перебування в складі Ради, я неодноразово стикався з кричущими проявами непідготовленості претендентів, які не могли сказати, що таке закон, які принципи судочинства передбачені в Конституції тощо. Хіба можна було доручати таким особам здійснення судочинства? У середньому негативні рішення приймалися щодо 12—15% претендентів.

Якщо застосування чинного порядку добору дасть позитивні зміни в цій сфері, використання ВРЮ зазначеного повноваження можна буде звести до мінімуму або й узагалі відмовитися від нього.

— Уже після того, як кандидат пройшов кілька етапів добору, на нього можуть надійти скарги. Як на них мають реагувати ВККС і ВРЮ? І чи взагалі реально об’єктивно дослідити викладену, але не підтверджену фактами інформацію, яка міститься в скаргах? Чи знайомі ви з досвідом інших країн, зокрема європейських, щодо виявлення моральних якостей кандидатів?

— Законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено проведення спеціальних перевірок стосовно кандидатів у судді (щось подібне застосовується до осіб, які претендують на посади в правоохоронних органах). Предметом таких спеціальних перевірок є з’ясування не професійних якостей кандидатів, а передусім їх законослухняності і доброчесності. При цьому використовуються різні джерела інформації, в тому числі розгляд конкретних звернень, в яких ідеться про антисуспільні вчинки претендента.

Нехтувати такі повідомлення не можна, якщо, звичайно, це відомості, які дійсно заслуговують на увагу та які можна перевірити. Природно, що не можна брати до уваги інформацію, не підтверджену фактами, тим більше — анонімні звернення.

Доброчесність кандидатів у судді є предметом підвищеної уваги й у зарубіжних країнах. Так, у схвалених ООН Основних принципах незалежності судових органів 1985 року міститься вимога, що ці особи повинні мати високі моральні якості. У Німеччині претенденти на суддівські посади подають поліцейське свідоцтво щодо благонадійності, а в США перевірки такої благонадійності претендентів і членів їхніх сімей проводяться ФБР.

Важливим заходом для оцінки доброчесності майбутніх суддів могло б стати підвищення віку, з якого їх можна призначати або обирати суддями з 25 до 30 років.

«Потрібно прискорити процес перебудови системи вищої юридичної освіти»

— У наукових колах якість юридичної освіти в багатьох вузах викликає певні сумніви. Адже таких університетів та їхніх філіалів нараховується близько 300. Чи не варто встановити перелік ВНЗ, випускники яких мали б право ставати суддями, як свого часу було зроблено в прокуратурі?

— Після істотного обмеження в радянські часи підготовки юристів, одразу після проголошення незалежності України почався справжній бум випуску осіб з дипломами фахівців у галузі правознавства, яких часто важко назвати юристами через украй низький рівень знань.

На жаль, тривалий час відповідне міністерство ігнорувало ці факти. Тільки в останні роки були підвищені вимоги щодо акредитації вишів, особливо в непрофільних закладах.

Що ж стосується підготовки майбутніх суддів — своєрідної еліти юридичного співтовариства, то до них повинні висуватися особливо жорсткі вимоги. Адже кожен суддя має бути кваліфікованим юристом, але не кожен кваліфікований юрист здатний бути суддею. Суддям мають бути властиві особливі якості, які не так яскраво виражені в більшості людей: почуття справедливості, висока принциповість, розсудливість, здоровий глузд, психологічна витривалість, комунікабельність та багато інших рис. Це, до речі, стосується й прокурорів. Тому вважаю правильним зосередження загальної підготовки майбутніх суддів у провідних юрвишах України з наступним шліфуванням цього процесу в Національній школі суддів.

— У 2010 році в Гарвардському інституті права в США відбулася масштабна конференція представників ВНЗ з усього світу. Її учасники практично одноголосно дійшли висновку, що у сфері підготовки правознавців склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, юридичних вишів дуже багато і ринок переповнений молодими фахівцями, з другого — всі відзначили гострий брак справжніх спеціалістів. Та це було два роки тому. Як би ви охарактеризували теперішній стан юридичної освіти в Україні?

— У нашій країні потрібно прискорити процес перебудови системи вищої юридичної освіти. Не є таємницею, що значна частина, якщо не більшість випускників юридичних вишів, створених нашвидкуруч, без належної викладацької та матеріально-технічної бази, не спроможна влаштуватися на роботу за фахом через відсутність необхідних знань. Потреба в юристах, економістах, менеджерах свого часу значно зросла, та вона не безкінечна. Сьогодні відчувається брак фахівців із природничих і технічних спеціальностей, що негативно впливає на розвиток виробництва й призводить до того, що у відповідних галузях ми відстаємо від передових країн.

Що ж до системи юридичної освіти, то, як на мене, потрібно розробити науково обгрунтовану концепцію її реорганізації. Діяльність безперспективних вишів має згортатися поступово, без обмеження прав студентів, які там навчаються. Останнім слід надати можливість продовжити навчання в краще підготовлених до цього ВНЗ, передусім у провідних юридичних вишах та їхніх регіональних підрозділах.

«Практично всі випускники академії влаштовуються на роботу за фахом»

— Безспірно, важливе місце в підготовці майбутніх правознавців в Україні займає Одеська юридична академія, президентом якої ви є. Що можете сказати про якість знань ваших студентів?

— Не хочу втомлювати читачів наведенням цифрових показників. Відзначу лише, що вони є досить пристойними. Найкращим показником якості підготовки фахівців є те, що впродовж останніх років практично всі випускники академії, які навчалися за денною формою навчання, влаштовуються на роботу за фахом: у судах, прокуратурі, органах розслідування, в адвокатурі, органах виконавчої влади тощо.

— Які спеціальності традиційно найпопулярніші? Чим це зумовлюється?

— Ми робимо багато для того, щоб абітурієнти зробили усвідомлений вибір факультету, правильно оцінивши свої вподобання й можливості. Одних приваблює кар’єра судді, інші віддають перевагу майбутній службі в прокуратурі чи на адвокатському поприщі. Чимало й таких, які прагнуть обслуговувати юридичні потреби бізнесових структур, сподіваючись не лише на моральне задоволення від цієї діяльності, а й на високий рівень матеріального забезпечення. Як писав свого часу Володимир Маяковський, «все работы хороши, выбирай на вкус!». Забезпеченню індивідуальних потреб майбутніх випускників сприяє спеціалізація окремих навчальних підрозділів за профілем обраної діяльності.

— Який факультет має найбільший попит серед абітурієнтів?

— Торік найбільший попит, якщо можна так висловитися, мали Інститут прокуратури та слідства й факультет цивільної та господарської юстиції. Зростає інтерес до створеного в Києві Інституту інтелектуальної власності, а також факультетів політології та соціології, які мають тісний зв’язок зі спеціальністю «Правознавство».

— У НУ «ОЮА» навчається багато іноземців. Що їх приваблює у вашому вузі? Які спеціальності вони обирають?

— Нині в університеті навчається понад 250 студентів і аспірантів із зарубіжних країн. Що їх у нас привабило? Очевидно, можливість отримати фундаментальну юридичну освіту, щоб згодом використати одержані знання. Їх також приваблює гарна репутація університету. Неабияке значення мають і принади прекрасного міста — сонячної Одеси.

«Професори зарубіжних вишів систематично виступають перед нашими студентами»

— Одним з головних напрямів діяльності вашого вишу є міжнародне співробітництво. Розкажіть про останні досягнення в цій сфері.

— Здійснюючи міжнародне співробітництво, університет підтримує постійні зв’язки з державними органами, науковими установами та провідними юридичними навчальними закладами різних країн. Професори зарубіжних вишів систематично виступають перед нашими студентами з лекціями з актуальних питань функціонування держави і права. Для окремих груп студентів, які в достатньому обсязі володіють англійською мовою, такі лекції читаються без перекладу. Перед студентами виступали президент Парламентської асамблеї Ради Європи Мевлют Чавушоглу, президент Міжнародного кримінального суду Філіп Кірш, голови Конституційного суду РФ Марат Баглай і Валерій Зорькін, голова Верховного суду РФ В’ячеслав Лебедєв та інші особи.

Університет підтримує і розвиває зв’язки з низкою міжнародних урядових та неурядових організацій, зокрема для обміну досвідом у галузі освіти. Представники університету систематично організовують проведення наукових конференцій і беруть у них участь. Кращі наші студенти постійно проходять стажування в зарубіжних навчальних закладах.

Важливою складовою міжнародного співробітництва НУ «ОЮА» є участь її представників у діяльності Парламентської асамблеї Ради Європи, Венеціанської комісії, аналіз законопроектів на відповідність європейським критеріям і принципу верховенства права. Університет неодноразово отримував відзнаки міжнародних організацій за досягнення в галузі юридичної освіти та науки.

— І наостанок скажіть, будь ласка, чи правда, що в НУ «ОЮА» навчаються найвродливіші дівчата?

— Не можна заперечувати очевидне! Навчаються, поєднуючи схильність до навчання та вроду. Адже не випадково вони систематично стають переможницями вітчизняних і зарубіжних конкурсів краси. І своїми позиціями в цій царині ми ніколи не поступимося.