Неузгодженість норм КпАП унеможливлює застосування прописаних у ньому санкцій
Кодекс про адміністративні правопорушення обмежує можливість притягнення до відповідальності осіб, які протягом року повторно керували транспортним засобом у стані сп’яніння, але вже втратили посвідчення водія за минулий проступок.
Удосконалення адміністрування
Одним з напрямів адміністративної реформи є створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління. Ключова роль у забезпеченні цих змін належить адміністративному праву. Ця фундаментальна галузь українського публічного права органічно пов’язана з виконавчою владою, являючи собою, з одного боку, правові засади, а з другого — важливий засіб, інструмент її здійснення.
Ефективний правовий супровід адміністративної реформи передбачає розроблення та прийняття цілого ряду законодавчих і нормативних актів, які регулюватимуть діяльність органів влади та їх відносини. Така широкомасштабна реформа на основі прийнятої концепції дала можливість відповідно до конституційних засад уточнити, а подекуди й змінити систему органів виконавчої влади, спростити й удосконалити їх апарат, відмовитися від невластивих державі функцій. Крім цього, метою перетворень було гарантувати права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб при притягненні їх до адміністративної відповідальності та забезпечити невідворотність відповідальності за вчинення адміністративних проступків.
Безперечно, адміністративна відповідальність є важливим інструментом державного управління. Це насамперед пов’язано з широкою сферою її застосування.
Посилення відповідальності
Інститут адміністративної відповідальності в нашій державі не піддавався грунтовним змінам. Чинний КпАП був прийнятий ще в радянські часи (1984 рік). До нього внесено величезну кількість змін, які не мають системного характеру, відзначаються надмірною деталізацією та необгрунтовано перетворюють адміністративне деліктне законодавство в збірник казуальних правил.
Найбільш характерним прикладом є неузгодженість приписів ст.130 КпАП. Усі ми розуміємо, що пияцтво, алкоголізм і наркоманія в усіх проявах небезпечні для суспільства, а особливо коли це стосується управління транспортними засобами. Намагаючись посилити відповідальність за правопорушення, передбачені цією статтею, 24.09.2008 Верховна Рада прийняла закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», відповідно до якого ст.130 КпАП викладено в новій редакції, зокрема, відповідальність за правопорушення, передбачені в ній, посилилась —
збільшені як розміри штрафних санкцій, так і строки позбавлення права керування транспортними засобами. Додатково з’явилися такі види стягнень, як громадські роботи та адміністративний арешт.
Крім того, порівняно з попередньою редакцією, сп’янінням тепер уважається алкогольне, наркотичне та інше сп’яніння.
Доповнено й перелік діянь, що містять склад адміністративного правопорушення. Крім наявних раніше, до них віднесено такі:
• керування транспортним засобом під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
• відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вжиття лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
• керування річковими або маломірними суднами судноводіями в стані наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а так само передача керування судном особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова осіб, які керують річковими або маломірними суднами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вжиття лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Крім цього, статтю доповнено новим складом адміністративного правопорушення, об’єктивна сторона якого полягає у вживанні водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі, або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу працівника міліції, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.
Разом з тим, незважаючи на рішучі кроки законодавця щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері гарантування безпеки дорожнього руху, сьогодні залишається невирішеною низка суттєвих проблем, пов’язаних із тлумаченням деяких норм адміністративно-деліктного законодавства та застосуванням адміністративних стягнень.
Покарання не буде?
Позбавлення спеціального права як вид адміністративного стягнення передбачено ст.30 КпАП. Нею визначено, що позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, застосовується на строк до 3 років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до 10 років за систематичне порушення порядку користування цим правом.
Чинне законодавство чітко визначає, яких саме спеціальних прав може бути позбавлена особа за вчинення адміністративного правопорушення. Застосування стягнення в адміністративному порядку відрізняється від кримінального виду покарання — позбавлення права. В адміністративному судочинстві мова йде про позбавлення наданих громадянину спеціальних прав, а в кримінальному — покарання виражається в позбавленні засудженого його суб’єктивних прав на ті посади, які він обіймав, або на ту діяльність, якою займався на момент учинення правопорушення, і разом з тим — в обмеженні його правоздатності, тобто можливості претендувати на обіймання певної посади або заняття певною діяльністю на строк, установлений вироком суду.
Фактично в адміністративному судочинстві позбавлення спеціального права виявляється у вилученні в порушника відповідного документа, який надає таке право, — посвідчення водія.
Відповідно до ст.321 КпАП «водії транспортних засобів, судноводії… вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення документа».
Судова практика свідчить, що підстави застосування адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права взагалі не викликають особливих труднощів.
Водночас реалізація ч.3 ст.130 КпАП пов’язана із суттєвими проблемами її застосування. Аналізуючи санкцію цієї правової норми, можемо дійти висновку, що законодавець, напевно, мав на увазі: якщо особу позбавлено права керування транспортними засобами, то вона не є водієм і до неї можливо застосовувати такий вид адміністративного стягнення, як оплатне вилучення транспортного засобу. Така міра покарання була би справедливою, якби не одне «але».
Наприклад, яким чином за ч.3 ст.130 КпАП притягнути до адміністративної відповідальності правопорушника, який раніше (за ч.1 чи ч.2 цієї статті) вже був позбавлений права керувати всіма видами транспортних засобів або взагалі не мав такого права та не є власником транспортного засобу? Думаємо, що приймаючи цю правову норму, законодавець не передбачив можливості керування транспортними засобами особами, які не є їх власниками. Але в реальному житті такі факти трапляються досить часто.
Необхідно підкреслити, що, на відміну від кримінального судочинства, в адміністративному до правопорушника неможливо застосувати умовне стягнення, призначити йому стягнення, нижче від найнижчої межі або перейти до іншого виду стягнень. Законність полягає в тому, щоб до правопорушника було застосоване лише те стягнення, яке передбачене КпАП.
Підсумовуючи, можемо стверджувати, що правопорушники, які вже були позбавлені права керувати всіма видами транспортних засобів або взагалі не мали такого права та не є власником транспортного засобу, не можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.130 КпАП. Із цього випливає, що законодавець намагався посилити відповідальність (позбавити правопорушників прав строком до 10 років), а фактично створив норму, за якою певну категорію правопорушників узагалі неможливо притягнути до відповідальності.
Судді по-різному знаходять вихід із цієї ситуації. Одні закривають провадження в справі за ст.247, інші застосовують ст.22, а дехто переходить до санкції ч.2 ст.130 КпАП.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.25 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!