Офис к делу не подошьешь

Требования лица, которые основываются на его праве собственности на арестованное имущество, рассматриваются по правилам, установленным для рассмотрения исков об освобождении имущества из-под ареста.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

15 травня 2013 року м.Київ №6-26цс13

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Яреми А.Г.

суддів: Патрюка М.В.,Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Григор’євої Л.І.,Онопенка В.В., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні заяву Особи 10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.09.2012 у справі за позовом Особи 10 до Особи 11, Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції, треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ у Кіровоградській області, Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції, про звільнення майна з-під арешту та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року Особа 10 звернулася до суду з позовом до Особи 11, Кіровоградської ОДПІ, треті особи: Управління МВС у Кіровоградській області, ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції, про звільнення майна з-під арешту та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Позивачка зазначала, що на підставі укладених в 2005 та 2008 роках договорів купівлі-продажу є власником нежитлових приміщень площею 40,5 м2 за Адресою 1, а також площею 60,2 та 276,8 м2 за Адресою 2 у м.Кіровограді. В серпні 2009 року на виконання постанови слідчого слідчого управління МВС у Кіровоградській області від 4.07.2009, постановленої в рамках порушеної щодо Особи 11 кримінальної справи, на належні їй зазначені вище об’єкти нерухомого майна накладено арешт. Посилаючись на те, що вона жодного відношення до розслідуваної слідчим управлінням МВС у Кіровоградській області кримінальної справи не має, так само як і Особа 11 не має відношення до арештованих нежитлових приміщень, а їх арешт порушує її право власності на них, позивачка просила відновити її порушене право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна шляхом звільнення їх з-під арешту.

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 18.04.2012 позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 13.06.2012, залишеним без змін ухвалою ВСС від 13.09.2012, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у позові відмовлено.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції Особа 10 просить скасувати судові рішення апеляційного та касаційного судів й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, заявниця посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.41 Конституції, стст.15, 16, 316, ч.1 ст.319, стст.321, 391 ЦК.

Заслухавши доповідь судді ВС, пояснення представника ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції Ярової Л.М., дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до змісту ст.360-4 ЦПК Верховний Суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що арешт на майно позивачки було накладено слідчим у рамках розслідування ним кримінальної справи та в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України, відтак, і скасовувати його також слід за правилами, встановленими КПК, а законодавство про захист права власності застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Разом з тим в ухвалах ВСС від 6.07.2011, 17 липня, 19 вересня та 10.10.2012, а також в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВС як суду касаційної інстанції від 19.01.2010, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві Особа 10, касаційний суд вказав, що право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися шляхом звільнення цього майна з-під арешту, тобто законодавство про захист права власності поширюється на ці відносини.

Отже, судами касаційної інстанції допущено неоднакове застосування стст.15, 16, 316, ч.1 ст.319, стст.321, 391 ЦК у справах з подібних правовідносин.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, ВС виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, вимоги особи, що грунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна. Саме до цього зводяться роз’яснення, надані Пленумом ВС у п.4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.76 №6 в редакції від 30.06.78 №5.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст.360-4 ЦПК його слід скасувати й передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360-3, чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 10 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 13.09.2012 скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.