Що чекає на Україну після мораторію на ДЗЗСЄ
14 липня 2007 року президент Російської Федерації Володимир Путін підписав указ щодо призупинення Росією дії Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) від 19 листопада 1990 року та пов’язаних із ним міжнародних договорів. Період одностороннього зупинення дії починається через 150 днів після отримання депозитаріями Росії та країнами-учасницями ДЗЗСЄ повідомлень про це.
14 липня 2007 року президент Російської Федерації Володимир Путін підписав указ щодо призупинення Росією дії Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) від 19 листопада 1990 року та пов’язаних із ним міжнародних договорів. Період одностороннього зупинення дії починається через 150 днів після отримання депозитаріями Росії та країнами-учасницями ДЗЗСЄ повідомлень про це.
Головна ідея ДЗЗСЄ полягала в зниженні небезпечної концентрації озброєнь, що існувала на той час по лінії воєнного протистояння двох воєнно-політичних блоків у Європі. Цей документ передбачав значне скорочення наступальних потенціалів колишніх держав-противників та забезпечення ефективного контролю за рівнем звичайних озброєнь завдяки обміну інформацією та верифікації, тобто перевіркам на місцях.
Район дії договору охоплює всю європейську сухопутну територію держав-учасниць — від Атлантичного океану до Уральських гір. ДЗЗСЄ встановлював безпечний і стабільний баланс звичайних збройних сил у Європі на низькому рівні, передбачав ліквідацію потенціалу для раптового нападу.
Оновлений варіант ДЗЗСЄ з урахуванням нових обставин було підписано 1999 року в Стамбулі, однак ратифікували адаптований договір лише Росія, Білорусь, Казахстан і Україна. Грузія і Молдова відмовилися від його ратифікації, вимагаючи виведення зі своїх територій російських військ згідно зі стамбульськими домовленостями, які були підписані разом з угодою щодо адаптації ДЗЗСЄ. Це й стало причиною блокування країнами — членами НАТО процесу ратифікації.
Після здобуття незалежності Україна серед 30 інших держав також приєдналася до ДЗЗСЄ, ратифікувавши його 1 липня 1992 року, і неухильно виконувала його вимоги.
До 31 жовтня 1995 року наша держава привела власні озброєння у відповідність до вимог ДЗЗСЄ. Згідно з Договором про звичайні збройні сили в Європі Україна може мати 4080 бойових танків, 5050 бойових броньованих машин, 4040 артилерійських систем, 1090 бойових літаків та 330 ударних вертольотів.
Для безпеки України ДЗЗСЄ має велике значення, оскільки унеможливлює раптовий напад на нашу країну з використанням звичайних озброєнь та знижує рівень військової присутності в прикордонних країнах. Відтак розгортання американських військ у Румунії й Болгарії та вихід Росії із ДЗЗСЄ увиразнює тенденцію до порушення встановленої рівноваги, що є небезпечним для нашої держави.
Росія, яка дотепер поступово виконувала свої зобов’язання, цим своїм кроком нагадала іншим учасникам договору про взаємність зобов’язань. Ця подія облетіла всю Європу і викликала негативну реакцію з боку європейських країн та країн-членів НАТО.
Міністр оборони Польщі Олександр Щигло назвав Росію «непередбачуваною» країною у зв’язку з її рішенням про призупинення дії ДЗЗСЄ. Але чи є Росія насправді непередбачуваною? Аж ніяк!
Указ В.Путіна не став несподіванкою. Адже 12—15 червня 2007 року у Відні пройшла конференція з проблем ДЗЗСЄ. Проте на ній не було досягнуто жодних компромісних рішень, що й спонукало російське керівництво до такого кроку. Росія продемонструвала свою послідовність у діях на міжнародній арені.
Мораторій Росії на дію Договору про звичайні збройні сили в Європі став ланкою в ланцюгу сенсаційних російських заяв та дій у сфері безпеки: мюнхенська промова В.Путіна — заяви про націлювання ракет на європейські країни — пропозиції В.Путіна на саміті «великої вісімки» про спільне із США використання РЛС в Азербайджані — односторонній вихід із ДЗЗСЄ.
Сім причин зі спільним коренем
Росія активує свої дії на міжнародній арені, причини цього набагато глибші, ніж звичайна відповідь на розгортання елементів американської ПРО в Європі. Передумов системи для такого кроку є кілька. Їх можна поділити на зовнішні і внутрішні.
Першою причиною слід вважати демонстрацію президентом Росії Володимиром Путіним своєї здатності провадити жорстку політику на міжнародній арені. Вихід з договору до остаточного виведення російських військ з Придністров’я залишає в руках росіян вагомий козир для впливу на своїх західних партнерів.
Друга полягає у «штучному» підвищенні ролі Росії у світі. Штучне — тому що в Росії не спостерігається ознак жодного економічного дива, натомість економічні показники обумовлені переважно продажем енергоносіїв; тому що Росія не зробила прориву в технологічній сфері; тому що російські збройні сили не наростили стрімко своєї потужності; тому що колишні республіки СРСР, на які Росія прагне поширювати свій вплив, дедалі більше орієнтуються на самостійні — «неросійські» — способи розв’язання власних проблем.
Отже, керівництво Росії вирішило використати на повну потужність усі наявні в неї сьогодні можливості: російські енергоносії, від яких залежить Європейський Союз — на 20% по нафті і на 40% по газу; транзит енергоносіїв із Центральної Азії, над яким вона прагне встановити монопольний контроль; ядерна зброя, яку вона пообіцяла націлити на європейські держави; великий потенціал звичайних озброєнь, про відмову від обмеження яких вона імпліцитно заявила.
Третьою причиною є реакція на поступове розширення НАТО на схід. У Москві також вважають, що внаслідок розширення військово-політичного союзу НАТО країни альянсу, разом узяті, вийшли за межі старого ДЗЗСЄ за кількістю озброєнь. Як зазначають у російському уряді, низка країн-учасниць договору не виконала своїх політичних зобов’язань щодо прискореної ратифікації адаптованого ДЗЗСЄ, що створює загрозу національній безпеці Росії.
Зокрема, заступник директора Інституту Європи РАН Сергій Караганов вважає, що ДЗЗСЄ був заснований на концепції рівноправності сил в Європі, «якої ніколи в житті не було, бути не могло й не мало би бути».
Четверта причина — це протидія виходу США з договору щодо системи ПРО, підкріпленому планами розміщення елементів американської протиракетної системи в Польщі та Чехії. Росія неодноразово вказувала, що нові елементи системи американської ПРО в першу чергу загрожують російській безпеці, мотивуючи це відсутністю в Ірану як на нинішньому етапі, так і в найближчому майбутньому ракет, здатних досягнути американської території.
П’ятою причиною є відповідь на дії США, котрі порушують баланс сил, адже пов’язані з передислокацією американських військ у Європі на схід, у Румунію і Болгарію, де планується розмістити 4 тис. американських військовослужбовців на 7 військових базах.
Шоста і сьома причини — внутрішні. До них слід віднести згуртування російського народу перед зовнішньою загрозою національній безпеці та підготовку до виборчої кампанії. Російський політолог Олександр Кінєв переконаний: «Це спроба мобілізувати населення країни, спроба актуалізувати старі радянські стереотипи. Розрахований цей крок у першу чергу на реакцію всередині країни».
Така жорстка зовнішньополітична лінія Кремля імпонує росіянам, відволікає від внутрішніх проблем Росії і забезпечує владним політичним колам підтримку електорату напередодні парламентських виборів 2007 року і президентських виборів 2008 року.
Між двох вогнів
З’ясувавши причини чергового амбітного кроку Росії, розглянемо сценарії подальшого розвитку подій та їх вплив на Україну. У цій ситуації можливі два сценарії розвитку подій.
Перший сценарій передбачає ескалацію протистояння між США і Росією, що призведе до виконання В.Путіним обіцянки націлити ракети на європейські країни і наростити звичайні озброєння в європейській частині країни.
У стратегічному вимірі вихід Росії з договору не порушує балансу сил у світі, оскільки договір діяв лише на території Європи і Росія не скорочувала власні озброєння, подібно до України, а просто вивела їх за Урал, на азійську частину власної території. Після виходу з договору РФ може досить швидко наростити свій військовий потенціал у європейській частині, тобто на кордонах з Україною, Білоруссю, країнами Закавказзя, а також з країнами, які є членами ЄС і НАТО.
У зв’язку з цим міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк наголосив, що «таке рішення не привносить стабільності в нашу регіональну безпеку». Він зауважив, що вихід Росії з цього договору теоретично може стати підгрунтям для розгляду питання щодо повернення тієї чи іншої кількості озброєнь на українсько-російський кордон.
Здійснить Росія передислокацію військ чи ні, покаже час, але міжнародно-правова можливість для цього створена. Оскільки договір передбачав обмін інформацією про передислокацію військ, Росія також може не виконуватися вимоги зробити свою діяльність у військовій сфері прозорою.
Слід відзначити, що питання енергоносіїв цей суто дестабілізаційний крок жодним чином не стосуватиметься, оскільки РФ зацікавлена в Європі як у широкому ринку їх збуту.
США, своєю чергою, завершать передислокацію військового контингенту в Румунію і Болгарію, активізують розгортання системи національної ПРО в космосі й у Європі.
Щодо останньої можливості, то Україні може надійти пропозиція відімкнути розташовані в Мукачевому й у Севастополі українські станції попередження, від використання яких має намір відмовитися Росія.
Така ситуація призведе до зростання напруженості в Європі, тож Україна дійсно ризикує опинитися між двох вогнів. У такому протистоянні наша держава може стати розмінною монетою. Водночас агресивна зовнішня політика Росії посилює бажання українського народу якомога швидше вступити до НАТО.
Відтак в інтерв’ю канадському виданню The Globe and Mail В.Ющенко заявив, що нинішня войовничість найбільшого сусіда України продемонструвала, що його країні потрібно швидше сховатися під «захисною парасолькою» НАТО.
Втішає одне: реалізація такого сценарію є малоймовірною, оскільки друга холодна війна невигідна жодній зі сторін. США зав’язані в Іраку й Афганістані, скуті проблемами з КНДР та Іраном, і нове глобальне протистояння з Росією може підірвати не тільки авторитет США як носія демократії, а й стати дестабілізаційним фактором для політики Білого дому.
Росія за такого сценарію підриває довіру до себе з боку міжнародного співтовариства і може опинитися в невигідному становищі з відчутним присмаком ізоляціонізму.
Жертва авторитетів
Другий сценарій передбачає затягування ситуації та гру, переважно політичну, Росії, США і Європейського Союзу, яка буде позначена періодичними взаємними звинуваченнями в невиконанні тих чи інших положень міжнародних договорів та угод. Період затягування може тривати до 2008-го — року проведення президентських виборів у Росії.
Відтак Росія зупинить процес виведення своїх військ із Придністров’я, анонсуватиме нарощування військових сил в європейській частині, але не робитиме практичних кроків, здатних призвести до зростання напруженості в Європі.
Щоправда, політологи й аналітики вважають малоймовірною масштабну передислокацію сил. Мораторій, за їхніми словами, став способом висловити незадоволення Росії планами щодо системи ПРО і водночас продемонструвати, що країна стала знову амбітною державою, з якою необхідно рахуватися.
За цих умов зростання міжнародного напруження насправді невигідне керівництву РФ, оскільки російський народ позитивно ставиться до посилення значущості Росії на міжнародній арені, але цілковито негативно сприйме спроби розв’язання нової холодної війни.
У цей час США провадитимуть політику поступового розвитку системи національної ПРО із дотриманням необхідних пауз. Європейські країни в результаті ратифікують ДЗЗСЄ із застереженнями щодо повного дотримання Росією своїх зобов’язань.
Висока ймовірність такого сценарію підтверджується тим, що для російського уряду вигіднішими є заяви, які додають їй авторитету, ніж практичні кроки з їх реалізації, що призведуть до його втрати. Та й сама Росія не готова до нової гонки озброєнь і нового протистояння, яке може її економічно виснажити, як це було у випадку з Радянським Союзом.
На підтвердження цього сценарію західні країни заявляють про готовність до переговорів з Росією з метою повернення її до кола учасниць договору. НАТО в офіційному комюніке висловило надію, що Росія повернеться до столу переговорів щодо договору і сторони зможуть урегулювати всі проблемні питання до 12 грудня 2007 року.
Офіційний представник держдепартаменту США Шон Мак-Кормак заявив: «Ми розраховуємо на продовження переговорів із Росією та іншими державами-учасницями договору з приводу створення умов, необхідних для ратифікації цього документа всіма 30 країнами, які його підписали».
Речник міністерства закордонних справ Франції повідомив: «Ми маємо намір використати всі можливості для обговорення з російським керівництвом та іншими країнами питання стосовно Договору про звичайні збройні сили в Європі з метою гарантування довготривалості обмеження класичних озброєнь в Європі».
Міністр закордонних справ Норвегії Джонас Стор зауважив, що «це буде ключовим поглядом для Норвегії в майбутніх консультаціях у НАТО й на переговорах з Росією із цього питання».
За таких умов прямих загроз національній безпеці України немає, за винятком збереження напруженості на західних кордонах, пов’язаної з Придністров’ям.
Але пауза, взята Москвою, є сигналом для Заходу до початку «торгів», предметом яких може стати й Україна. До того ж наразі рішення в НАТО й у ЄС стосовно рівнів співробітництва з нашою державою та її майбутнього членства будуть прийматися з огляду на Росію.
Отож, хоч у Вашингтоні й заявляють про готовність прийняти Україну в НАТО, але, зважаючи на протистояння з Росією, можуть і «пожертвувати» нею заради отримання більших дивідендів.
Росія, розгнівана вступом до НАТО низки колишніх радянських республік — Латвії, Литви й Естонії, заздалегідь заявляє про негативне сприйняття подібного кроку української сторони.
Віталій МАРТИНЮК, аналітик УНЦПД
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!