От романтики к реальности

Когда брачный договор и его отдельные положения могут быть признаны недействительными

Брачный договор – не только удобный инструмент для защиты имущественных прав, но и лучшая инвестиция в прогнозируемое будущее, в котором все живут «долго и счастливо», хотя и отдельно друг от друга.

Суб’єктивно невигідно

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар, присвячений питанню визнання недійсним шлюбного договору. Спікер заходу виступив адвокат, к.ю.н., голова Комітету цивільного права та процесу НААУ, голова Центру сімейно-правових досліджень, старший науковий співробітник Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України Олег Простибоженко.

Лектор нагадав, що правове регулювання такого інструменту як шлюбний договір, забезпечується Сімейним кодексом (стст.92—103), Цивільним кодексом (стст.3 та 6), а також постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11 (пп.22, 23). Так, СК, прийнятий 10.01.2002, визначив, що подружжя має право врегулювати договором усю сукупність їхніх майнових правовідносин.

Переходячи до окреслення підстави, для визнання шлюбного договору недійсним, О.Простибоженко зазначив, що гарантією прав слабшого з подружжя залишається застереження щодо «надзвичайно невигідного матеріального становища». Також шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, на що вказує ч.4 ст.93 СК. Водночас, у згаданій постанові Пленуму ВСУ, зазначено, що в силу ч.4 ст.93, ч.1 ст.103 СК, положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.

Водночас, у постанові від 26.02.2020 у справі №755/19197/18 Верховний Суд вказав на те, що категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище» має оціночний характер і підлягає доведенню стороною. При цьому суд підкреслив, що оскільки шлюбний договір є видом цивільного договору, то на нього також поширюється положення ст.13 ЦК щодо добросовісності поведінки, зловживання правом, дотримання моральних засад суспільства тощо.

В постанові від 9.10.2019 у справі №713/1964/16-ц ВС дійшов висновку, що передання відповідачу у власність будівельних матеріалів і конструкцій, що були використані під час будівництва житлового будинку, яке не було закінчене на час розірвання шлюбу, поставило позивача в надзвичайно невигідне матеріальне становище, що суперечить нормам матеріального права та є підставою для недійсності відповідних положень шлюбного договору.

Окремо О.Простибоженко наголосив на доречності укладення змішаного договору, який міститиме елементи шлюбного договору та договору про виділ майна зі спільного майна подружжя. Спікер пояснив це тим, що в судовій практиці домінуючим став підхід, коли перевага надається не змісту договору, а його найменуванню. Як наслідок, наявність у шлюбному договорі переліку об’єктів, які належать одному із подружжя (фактично виділяються в особисту власність такого подружжя), є підставою для визнання таких положень недійсними.

Занадто особисте?

Важливим аспектом також є те, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст.93 СК). Відповідне положення оспорювалось, зокрема, у справі №522/25760/16-ц (постанова ВС від 15.09.2019). Водночас у справі №457/74/16-ц, суди трьох інстанцій відмовили в задоволенні позову, оскільки на момент підписання шлюбного договору об’єкт не було прийнято в експлуатацію та не проведено державну реєстрацію, тобто об’єкт не набув ознак нерухомості.

О.Простибоженко звернув увагу на те, що сторони шлюбного договору можуть домовитись про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст.60 СК і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (ч.2 ст.97 СК). Однак, чи можливо змінити шлюбним договором правовий режим майна подружжя, набутого до його укладення? Так, за спостереженнями спікера, з низки справ вбачається, що ВС прямо або ж опосередковано погодився із можливістю ретроспективного врегулювання правового режиму майна подружжя шлюбним договором.

Лектор окреслив і питання укладення шлюбного договору представником. Так, у постанові від 25.09.2019 у справі №757/10715/17-ц ВС, пославшись на стст.2, 14 СК, указав, що «сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі». ВС процитував ч.2 ст.238 ЦК, яка обмежує представника у вчиненні правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє, та зрештою дійшов висновку, що майнові відносини між подружжям (нареченими) є такими, що тісно пов’язані із особою, тому шлюбний договір не може укладатись за дорученням, оскільки представнику заборонено вчиняти правочин, який може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Однак в такому підході О.Простибоженко побачив ознаку нерозуміння того, що таке представництво. По суті, для людини це можливість одночасно бути в двох місцях. Представництво ж не про передачу прав, а про представлення інтересів особи. Виходить абсурдна ситуація, коли можна одружитись і розлучитись за довіреністю, а укласти договір шлюбний за довіреністю не можна.

Спікер наголосив, що шлюбний договір є зручним інструментом для регулювання правового режиму боргів (майнових зобов’язань) подружжя, зокрема їх кваліфікації як особистих чи солідарних та порядку відповідальності за ними. Тому серед положень, що стосуються зобов’язань подружжя, які доцільно включати у текст шлюбного договору, варто виділити такі:

укладення договору в інтересах сім’ї лише за згодою обох з подружжя;

солідарна відповідальність подружжя за зобов’язаннями лише у разі вчинення правочину за згодою обох з подружжя;

якщо договір одним з подружжя було укладено в інтересах сім’ї і отримане за таким договором використано на потреби сім’ї, другий з подружжя відповідає за таким зобов’язанням лише своєю часткою у спільному майні подружжя.

Також сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації (ст.99 СК).

Закон і Бізнес