Ловушка для экспортеров

Коллизия между ГК и постановлениями НБУ влечет штрафы за расчеты

Экспортеры в Украине столкнулись с коллизией: Гражданский кодекс разрешает прекращать обязательства зачислением встречных требований, но Нацбанк запретил банкам признавать это основанием для снятия валютного надзора. Как следствие — штрафы за нарушение сроков расчетов.

Коли нуль не рахується

Цивільний кодекс України (стст.598, 601) прямо передбачає можливість припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Механізм застосовний і в зовнішньоекономічних відносинах, коли сторони водночас мають взаємні зобов’язання з експорту та імпорту товарів. У такому разі валютна виручка на рахунок резидента фактично не надходить, адже борги «обнуляються».

За логікою закону, припинення зобов’язань означає відсутність підстав для подальшого валютного нагляду. Водночас постанова правління НБУ від 24.02.2022 №18 (у редакції зі змінами, внесеними постановою від 16.02.2024 №22) містить спеціальну норму (п.14⁶), яка забороняє банкам завершувати валютний нагляд на підставі документів про зарахування зустрічних вимог.

У результаті банк формально вимагає надходження валютної виручки, навіть якщо зобов’язання припинені. І це призводить до автоматичного порушення резидентом 180-денного строку розрахунків за експортними операціями, встановленого п.14² тієї ж постанови НБУ №18. Як наслідок, податкові органи застосовують до суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності штрафні санкції та пеню відповідно до ч.5 ст.13 закону «Про валюту і валютні операції» та пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу.

Чи можна захищатися в суді від таких штрафів, доводячи, що право на зарахування закріплене законом і не може бути скасоване підзаконним актом НБУ? Чи вважати податкове повідомлення-рішення про накладення пені в такому випадку протиправним?

Закон проти підзаконних

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності відповідно до ч.4 ст.6 та ч.1 ст.14 закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, що прямо заборонені законом. Вони також можуть самостійно визначати форму розрахунків за операціями, якщо вона не суперечить законам України та відповідає міжнародним правилам.

Принцип свободи договору закріплений у стст.627, 628 ЦК, а ст.629 встановлює обов’язковість виконання укладеного договору. Умови припинення зобов’язань прямо визначені ст.598 ЦК: вони можуть припинятися повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом. Одним із таких способів є зарахування зустрічних однорідних вимог (ст.601 ЦК), строк виконання яких настав, не визначений або залежить від пред’явлення вимоги.

Правочин, за загальним правилом ч.1 ст.204 ЦК, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, забороняти припинення зобов’язань шляхом зарахування можуть лише закони, а не підзаконні акти. При цьому чинне законодавство України не лише не містить такої заборони, а й прямо передбачає зарахування як один із способів припинення договірних зобов’язань.

З огляду на принцип юридичної сили нормативно-правових актів, положення законів мають вищу силу, ніж постанови чи листи НБУ. Тому право, закріплене ЦК та законами, не може бути скасоване підзаконними актами.

Важливо й те, що згадувана постанова правління НБУ від 24.02.2022 №18 не містить прямої заборони на припинення зобов’язань зарахуванням. Сумнівна норма п.14⁶ регулює діяльність банківських установ у сфері валютного нагляду й не поширюється на господарську діяльність суб’єктів ЗЕД. Вона не обмежує права сторін за зовнішньоекономічним контрактом припиняти свої зобов’язання шляхом зарахування зустрічних вимог, передбачене законом.

***

Отже, застосування зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення зобов’язань у зовнішньоекономічних відносинах є правомірним та прямо передбаченим законом. Посилання податкових органів на п.14⁶ постанови НБУ №18 як підставу для притягнення резидента до відповідальності за порушення строків розрахунків є неправомірним, оскільки підзаконний акт не може обмежувати право, закріплене законами України. Податкове повідомлення-рішення в такій ситуації підлягає скасуванню як протиправне.

Закон і Бізнес