Неэффективность & диспозитивность

Практика выхода ВС за пределы исковых требований и перспективы для налоговых споров

Может ли суд протянуть «руку помощи» стороне, очевидно пострадавшей от действий или бездействия государственных органов? Ответ на этот вопрос лежит в основе непопулярной, однако и неединичной практики Верховного Суда.

Суперечність норм

Адвокат, к.е.н., заслужений юрист України, керуючий партнер ЮК «АМБЕР» Семен Ханін виступив на XІI Business&Legal Tax Forum із доповіддю «Вихід за межі доводів і вимог касаційної скарги в практиці КАС».

Спікер зазначив, що відповідь на питання «що таке вихід за межі позовних вимог?» цікаво сформулював Верховний Суд. Це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. «Таке може бути тільки у адміністративному судочинстві, коли суд розуміє, що є порушення з боку держави, але сторона обрала неефективний спосіб захисту. В такому разі суд має сам додати вимоги і таким чином зробити захист ефективним. Більш того — так і має бути у адміністративному процесі, але таких випадків, звісно, небагато», — пояснив С.Ханін.

За словами спікера, у відповідному нормативному забезпеченні є суперечність норм. З одного боку ст.2 Кодексу адміністративного судочинства зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе неупереджене своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав. І також там вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі та у межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією.

З іншого боку — межі позивних вимог, якими має користуватись суд. І є певна диспозитивність у судовому процесі, яка зазначена й у інших статтях, в тому числі, ст.9 КАС. Є випадки, коли сам КАС передбачає можливість виходу за межі позовних вимог, як-от чч.1 та 3 ст.341 КАС. Утім, ці норми дещо суперечать попередньо згаданим статтям.

«На сьогодні ніхто не зміг провести червону лінію, що потрібно, а що не потрібно робити суду. Більш того, це неможливо зробити. Бо чи буде логічно дорікати судді, що він не вийшов за межі позовних вимог? Тобто приходить сторона, адвокат щось не вказав у скарзі, трохи помилився, а суддя простягнув стороні руку помочі? Тим не менш, на моє переконання, це відповідає завданням адміністративного судочинства, так має бути», — додав адвокат.

Він підібрав відповідну тенденційну судову практику, в якій ВС виходив за межі позовних вимог та звернув особливу увагу на окремі пункти постанов. Зокрема, у постанові Великої палати ВС від 12.11.2019 у справі №9901/21/19 зазначено, що «з огляду на наведені вище приписи Конституції України, закону №393/96-ВР і закону №183/98-ВР заяву позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни мав особисто розглянути Президент України – голова РНБО, проте цього не зробив». Поруч із цим ВП ВС зазначає «враховуючи цей висновок, ВП ВС вважає, що для ефективного захисту права позивача на особистий розгляд його заяви відповідачем слід вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивача та зобов’язати відповідача розглянути цю заяву відповідно до закону №393/96-ВР».

Спікер зазначив, що це дуже добре, що навіть ВП продемонструвала можливість такого виходу за межі позовних вимог на рівні не першої інстанції чи апеляції, а саме на рівні вищої гілки. «На моє переконання, якщо адміністративний суд будь-якого рівня вбачає, що права особи, підприємства були порушені державою до того, як встановлено порушення, то суд 100% має вийти за межі позовних вимог, це його позитивний обов’язок, щоб потім особі не потрібно було знову звертатись до суду та отримавши перше рішення йти за іншим рішенням. От у чому фактично полягає цей принцип виходу за межі позовних вимог, щоб захист був ефективний», - додав С.Ханін.

Умови виходу

Наступне рішення — постанова ВС від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а. У ній ВС зазначає, що  «вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв’язок із попередньою та випливає із фактично спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб’єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов’язати його вчинити певні дії чи прийняти певні рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо». У цій же постанові у п.62 ще дуже важливий висновок робить ВС, а саме: «з цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований ВС у постанові від 17.02.2020 у справі №820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за таких умов:

лише у справах за позовами до суб’єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який він просить; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

вихід за межі позовних вимог повинен бути пов’язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява».

С.Ханін висловив жаль, що цих норм, сформульованих ВС у цій справі, немає у самому кодексі.

Ще один значущий, на думку спікера, висновок, міститься у постанові ВС від 29.12.2020 у справі №120/3054/19-а. У п.36 ВС зазначає, що «принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістовне наповнення, що пов’язано з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов’язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів».

В постанові ВС від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 «колегія суддів зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов’язком суб’єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом».

На завершення С.Ханін процитував ВС: «Адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов’язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача – суб’єкта владних повноважень».

Спікер додав: «Уся практика, яку я навів, на жаль, не стосується практики податкової палати Касаційного адміністративного суду, але ми будемо щиро сподіватись, що і вона також буде використовувати обов’язок виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав платників».

Закон і Бізнес