РСУ призвала ВККС «немедленно прекратить» нарушать закон — решение

Если судья прошел оценивание (получил решение коллегии ВККС о соответствии занимаемой должности), то изменения в законодательстве не могут возлагать на него обязанность повторного прохождения оценивания или определенных его стадий.

Об этом говорится в решении Рады судей по результатам рассмотрения деятельности Высшей квалификационной комиссии судей о проведении квалификационного оценивания на соответствие занимаемой должности, информирует «Закон и Бизнес».

РСУ отметила, что действия ВККС по вызову судей, получивших решение коллегии ВККС до вступления в силу закона №3511-ІХ, на пленарное заседание для «продолжения» прохождения квалифоценивания уже получили негативную оценку со стороны Верховного Суда. Последний констатировал, что комиссия вышла за пределы полномочий, предоставленных ей Конституцией и законом «О судоустройстве и статусе судей».

Учитывая однозначную позицию ВС по этому вопросу, РСУ призвала ВККС «немедленно прекратить действия, противоречащие правовым позициям, изложенным в упомянутых решениях Верховного Суда и постановлении БП ВС, а также выводам офиса СЕ в Украине по применению закона №679-IX».

Также члены РСУ направят это решение к сведению Высшей рады правосудия, как субъекта назначения членов ВККС, для соответствующего реагирования.

Рада суддів України

Р І Ш Е Н Н Я 

6 березня 2025 року              м. Київ       №8

Щодо деяких питань кваліфікаційного оцінювання суддів

Відповідно до ст.130¹ Конституції України, для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.

Положеннями п.9 ч.5 ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що незалежність судді забезпечується функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування.

Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.

Відповідно до ч.1 ст.92 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Вища кваліфікаційна комісія суддів є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

До основних повноважень ВККС належить, зокрема проведення кваліфікаційного оцінювання (п.7 ч.1 ст.93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Пунктом 20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII передбачалось, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано суддею безстроково до набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим законом.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 4.06.2020 №679-IX передбачалося, що Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.

Відповідно до абз.6 п.13 розд.III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на 5 років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з пп.2 та 4 п.16¹ розд.XV «Перехідні положення» Конституції.

Разом з тим, 9.12.2023 Верховною Радою прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» №3511-IX.

Так, згідно з внесеними змінами, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Таким чином, вищевказаним Законом №3511-IX, було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену п.20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, зокрема передбачено випадки оцінювання суддів на відповідність займаній посаді ВККС у пленарному складі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2024 у справі №9901/198/20 дійшла висновку, що виключно колегії ВККС були наділені повноваженнями ухвалювати від імені комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII», а не пленарним складом ВККС.

Більше того, в п.93 вказаної постанови чітко зазначено, що якщо громадська рада доброчесності надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККС ні положення Закону №1402-VIII, ні норми Регламенту не передбачають.

Аналогічна правова позиція викладена і в рішеннях КАС від 15.01.2025 у справі №9901/529/19 та від 3.02.2025 у справі №990/35/24.

Відповідно до ст.129¹ Конституції, судове рішення є обов'язковим до виконання.

Положеннями ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак, не зважаючи на правову позицію викладену у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду та рішеннях КАС ВС, Вища кваліфікаційна комісія суддів викликає для продовження оцінювання суддів, які пройшли оцінювання в колегіях комісії, а в деяких випадках навіть отримали подання Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді (на підставі Закону№679-IX), в яких досліджені та відхилені висновки ГРД.

У зв’язку з такими діями ВККС, до РСУ надходять звернення суддів та представників громадських організацій щодо вжиття заходів їх правового захисту від неправомірних дій ВККС.

В результаті розгляду одного із таких звернень судді, якого ВККС викликала на пленарне засідання, голова РСУ звернувся з листом до ВККС, в якому просив вжити всіх передбачених законом заходів з метою недопущення порушення прав судді (щодо якого вже внесено Президентові подання ВРП про призначення на посаду судді) та принципу незалежності суддів.

У відповідь на зазначене звернення голови РСУ, ВККС надала лист за підписом заступника голови Омеляна О.С., в якому вказано, що кваліфікаційне оцінювання судді не завершено і повторного кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді не призначалося.

Така офіційна відповідь ВККС свідчить про нехтування правовими позиціями Верховного Суду та ВП ВС.

У рішенні Конституційного Суду України від 1.12.2004 №19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади.

У п.2.4 рішення КСУ від 8.06.2016 №3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8 Конституції), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Суду, викладеною в рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абз.2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).

КСУ виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого — наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

У п.127 рішення Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» Суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.

До того ж у національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади у сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці права необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

КСУ вважає, що положення Конституції стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади. В Основному Законі незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (рішення КСУ від 3.06.2013 №3-рп/2013).

Кожен суддя має правомірні очікування, що до нього буде застосований саме той порядок оцінювання та призначення на посаду, який чітко визначений законом. Однією з гарантій незалежності суддів є особливий порядок призначення та звільнення. І так як наслідком оцінювання на відповідність займаній посаді може бути звільнення судді з посади (для суддів, у яких закінчився п’ятирічний строк повноважень – це підстава для призначення зокрема) — чітка законодавча регламентація та неухильне дотримання органами державної влади порядку такого оцінювання є елементом забезпечення гарантій незалежності суддів.

Системний аналіз положень Закону №1402-VIII, зокрема п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону як до так і після внесення до нього змін, Регламенту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та після внесення до нього змін відповідними рішеннями комісії, переконали Верховний Суд в тому, що до набрання чинності Законом №3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Вирішення зазначеного питання ВККС у пленарному складі суперечить п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, приписи якого мають імперативний характер і не підлягають розширеному тлумаченню (п.85 рішення КАС від 15.01.2025 у справі №9901/529/19).

Верховний Суд у рішенні від 3.02.2025 у справі №990/35/24 також вказав на те, що у випадку, якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККС ні положення Закону №1402-VIII, ні норми Регламенту на час виникнення спірних правовідносин не передбачали (п.55 рішення).

При цьому колегія суддів звернула увагу на те, що приписами п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено будь-якого перегляду, підтвердження чи підтримки зазначеного рішення ВККС у пленарному у складі (п.57 рішення).

Отже, якщо суддя пройшов оцінювання (отримав рішення колегії ВККС про відповідність займаній посаді), то зміни в законодавстві не можуть покладати на нього обов’язок повторного проходження оцінювання чи певних його стадій, оскільки це порушуватиме принцип верховенства права і його складову — правову визначеність.

Таким чином, дії ВККС порушують принцип верховенства права, конституційний принцип незалежності суддів, який є невід’ємним елементом статусу суддів, адже комісія ігнорує висновки щодо застосування норм права, викладені у згаданих постановах Верховного Суду, та застосовує у своїй діяльності нормативно-правові акти всупереч цим висновкам.

Варто відзначити, що ще у грудні 2023 року на запит ВРП Офісом Ради Європи в Україні було здійснено Стислий аналіз до Закону 679-IX та його застосування в контексті питань ВРП, у межах проєкту «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», який імплементується управлінням програм співробітництва Ради Європи. Аналіз підготовлено міжнародним консультантом проєкту Герхардом Райснером (міжнародним консультантом Ради Європи, колишнім головою Флорідсдорфського окружного суду (Відень), колишнім головою Консультативної ради європейських суддів.).

Вища рада правосуддя, зокрема, порушила такі питання:

1. Чи можна вважати процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів завершеною, якщо Вища рада правосуддя під час розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення кандидата на посаду судді, зокрема, досліджувала висновки Громадської ради доброчесності та не врахувала їх?

2. Чи відповідає стандартам Ради Європи у сфері незалежності суддів проходження процедури кваліфікаційного оцінювання суддями, які колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнані такими, що відповідають займаній посаді та щодо яких Вищою радою правосуддя внесено Президенту України подання про призначення на виконання вимог Закону №679-IX і видано Президентом України укази про призначення таких суддів у 2021 році.

3. Чи становлять описані вище обставини ризик порушення принципу юридичної визначеності та законності?

4. Чи існує ризик порушення прав суддів, яких призначено на посаду після проходження процедури кваліфікаційного оцінювання та які колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнані такими, що відповідають займаній посаді, щодо яких Вищою радою правосуддя внесено Президенту України подання про призначення на виконання вимог Закону № 679-IX і видано Президентом України укази про призначення таких суддів у 2021 році?

Офіс Ради Європи в Україні надав такі висновки:

Висновок з питання 1.:

Так, процедуру можна вважати завершеною. Процедура призначення завершується призначенням Президентом України. Принцип юридичної визначеності забороняє повторення (певних частин) процедури.

Висновок з питання 2.:

Ні, немає європейських стандартів, які забороняють призначення компетентними органами осіб, які були перевірені компетентним органом за заздалегідь встановленими критеріями у прозорий спосіб, що призвело до прийняття обґрунтованого рішення. Закон № 679-IX заснував (на обмежений період) ВРП як компетентний орган, який приймає рішення без попереднього рішення пленуму ВККС. ВРП перевірила критерії (в тому числі з урахуванням висновку ГРД) та внесла обґрунтовані подання Президенту України.

Висновок з питання 3.:

Ні, ризику щодо законності немає, тому що ВРП застосовувала закон, який діяв на той час. Ні, порушення юридичної визначеності через те, що частини процедури призначення були змінені протягом обмеженого періоду часу, немає. Так, може бути порушення юридичної визначеності, якщо (частини) процедури будуть повторно відкриті або повторені.

Висновок з питання 4:

Так, шляхом призначення Президентом України судді набувають повноважень, які передбачає посада судді. Призначення проходило в порядку, який був передбачений законодавством на той час. Ставлення під сумнів їхнього статусу та втручання шляхом подальших процедурних кроків (постфактум) порушило б їхню незалежність, яка гарантована Конституцією. Конституція суворо обмежує підстави, які можуть призвести до звільнення судді або припинення його повноважень.

Отже, офіс Ради Європи в Україні чітко вказує на неможливість проведення щодо суддів, які отримали подання ВРП про призначення на підставі Закону №679-IX, будь-яких подальших чи повторних процедур оцінювання ВККС, так як це буде порушенням принципу юридичної визначеності та гарантій незалежності суддів.

Крім того, дії ВККС щодо виклику суддів, які отримали рішення колегії ВККС до набрання чинності законом №3511-ІХ, на пленарне засідання для «продовження» проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді вже стали підставою для звернення суддів з позовами до ВС за захистом свої порушених прав. Судова практика свідчить про те, що такі судові позови задовольняються Верховним Судом та ВП ВС, які в своїх рішеннях констатують, що ВККС вийшла за межі повноважень наданих їй Конституцією та Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

Заслухавши та обговоривши інформацію члена РСУ Кобилянського К.М. щодо деяких питань кваліфікаційного оцінювання суддів, відповідно до ч.8 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про Раду суддів України, затвердженого позачерговим X з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (з подальшими змінами), Рада суддів,

вирішила:

1. Звернути увагу Вищої кваліфікаційної комісії суддів на неприпустимість порушення гарантій незалежності суддів та неприпустимість їх виклику на продовження кваліфікаційного оцінювання після рішення колегії ВККС, а тим більше після рекомендації Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді.

2. Закликати ВККС негайно припинити дії, що суперечать правовим позиціям, викладеним у згаданих рішеннях Верховного Суду та постанові ВП ВС, а також висновкам офісу РЄ в Україні щодо застосування Закону №679-IX.

3. Довести дане рішення РСУ до відома ВРП, як суб’єкта призначення членів ВККС, для відповідного реагування.

Голова                                 Б.Моніч

Закон і Бізнес