Нетерпимость к инаковости

Как распознать и противостоять эйджизму и бодишеймингу

То, насколько пока далеко общество к преодолению, например, эйджизма, иллюстрируют, на первый взгляд, «невинные» языковые конструкции, такие как «старая дева», «старческий маразм», «девичья память». Как бороться с дискриминацией, рассказала адвокат.

Від джейнізму до геронтократії

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар «Дискримінація за ознакою статі, віку (ейджизм) та зовнішності (бодішейминг)», лектором якого виступила адвокат Анастасія Якімова.

Спікер розповіла, що ейджизмом вважається дискримінація людини або групи людей за ознакою віку. Ейджизм проявляється в готовності адекватно сприймати та співпрацювати лише з людьми, які відповідають заздалегідь установленим віковим критеріям.

Вік людини є «захищеною ознакою», передбаченою європейським антидискримінаційним правом. Іншими захищеними ознаками є стать, сексуальна орієнтація, обмежені фізичні можливості, раса, етнічне та національне походження, релігійні вірування чи переконання.

Вік як захищена ознака означає відмінність у поводженні з особою на підставі її віку. Хоча вікова дискримінація, на відміну від дискримінації на підставі релігії чи сексуальної орієнтації, не охоплюється гарантіями ЄСПЛ як така, суд може розглядати її в контексті різних конвенційних прав. Крім того, ЄСПЛ практикує розгляд справ, факти яких вказують на дискримінацію. За ознакою віку, не вживаючи при цьому відповідних термінів, зокрема у справах про поводження з дітьми в рамках кримінального провадження. ЄСПЛ встановив, що «вік» входить до категорії «інші ознаки» (рішення від 10.6.2010 у справі «Schwizgebel v. Switzerland»).

До видів ейджизму належать:

едалтоцентризм, тобто завищений рівень егоцентризму дорослого населення щодо молодших та старших;

джейнізм — дискримінація старших людей порівняно з молодими, надання їм переваги у соціально-професійній та соціально-психологічній сфері;

едалтизм — негативне ставлення до дітей або молодших за віком з боку дорослих або людей похилого віку, в тому числі й членів сім’ї або членів референтної групи;

ювенальний ейджизм — це ситуація, коли на рівні державних інститутів відбувається дискримінація неповнолітніх в цілому;

геронтократія — коли влада і вплив у країні належить людям похилого віку.

А.Якімова зазначила, що у загальнонауковому розумінні ейджизм ґрунтується на понятті норми та відхилення. При цьому нормою представники окремої групи вважають себе, а інших — відхиленням.

У науковій літературі виділяють такі складові ейджизму як інституційна та внутрішня. Інституційною є юридично закріплена, формалізована дискримінація людей певної вікової групи. А внутрішньою – емоційна дія стосовно людей певного віку, що виражається в нехтуванні, насильстві, образах, приниженні тощо.

У якості прикладів ейджизму в суспільстві, серед іншого, спікер навела такі обов’язок держави повноцінно брати до уваги вік учасників кримінального процесу (справа «T. and V. v. United Kingdom»); заборона входу до ресторану чи магазину; відмова жінці у всиновленні дитини через різницю у віці (справа «Schwizgebel v. Switzerland»).

Що ж до прикладів прояву ейджизму на роботі, то це може бути: заборона доступу до певної професії; оголошення щодо працевлаштування, які висувають вікові обмеження щодо прийому на роботу; коли до особи ставляться менш прихильно через її пенсійний або передпенсійний вік.

Ейджизм може проявлятися у формах негативних або позитивних дій. До негативних дій відносяться встановлення спеціальних не виправданих умов працевлаштування, доступу до працевлаштування, та інших соціальних прав людей. Тоді як позитивні дії будь-якої держави (їх ще називають позитивним обґрунтуванням або «affirmative actions», спрямовані на урівняння можливостей людей з огляду на їхній вік – встановлення пенсійного віку. Це дозволяє підприємствам, установам чи організаціям запроваджувати різне ставлення до надання послуг. Так, держава загалом чи постачальник може робити вікові поступки та переваги стосовно людей пенсійного віку.

Право бути собою

Також А.Якімова розповіла про особливості дискримінації людини або групи людей за зовнішніми ознаками тілобудови – бодійшейминг. Для цього різновиду дискримінації характерно те, що людину можуть дискримінувати як в цілому за її зовнішність, так і за якісь окремі частини тіла, особливості зовнішності.

Спікер навела найпоширеніші види бодішеймингу, серед яких: Fat-shaming (створення сорому через повноту), Skinny-shamming (через худобу), Height-shaming (через зріст), Scar-shaming (через шрами) тощо. Явище бодішеймингу, як і ейджизму, ґрунтується на понятті норми і відхилення. Де представники однієї групи вважають себе нормою, а всіх інших – відхиленням. І при цьому, саме поняття «норми» не є чимось чітким та може легко змінюватися, залежно від тих чи інших соціальних груп.

А.Якімова також навела приклади прояву бодішеймингу на роботі:

критика зовнішності працівника або окремих її елементів;

коментарі зовнішності працівника;

непрохані поради щодо зміни зовнішності.

Як діяти якщо на роботі є прояви дискримінації:

звернутися до керівника та усно поспілкуватись на предмет ситуації, котра мала місце;

якщо ситуація не вирішується усним діалогом – переходити у площину письмових звернень до роботодавця (у випадку бездіяльності можна буде зазначати про пасивну поведінку керівника);

у разі письмової комунікації, така ситуація може перейти у розряд трудового конфлікту/спору, який потребуватиме серйозних дій та плану вирішення (медіація, судові процедури — захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди тощо).

Залежно від подальшого способу вирішення трудового конфлікту, працівник має право на національному рівні звертатися до:

Державної інспекції з питань праці;

Уповноваженого Верховної Ради з прав людини;

суду за захистом своїх порушених прав.

Щодо специфіки аргументації у справах про дискримінацію, А.Якімова зазначила, що у таких справах аргументація будується на порівнянні. Перший крок у побудові аргументації полягає у ідентифікації неоднакового ставлення, що відбувається через пошук компаратора – особи або групи осіб, з якими буде здійснюватися порівняння. Така група осіб має перебувати в аналогічному або максимально схожому становищі.

Далі побудова аргументації може складатись з таких етапів: визначення та доведення ознаки розрізнення; оцінка становища «жертви» порівняно із компаратором; перевірка наявності легітимної мети; перевірка пропорційності: чи досягається мета вжитими заходами; чи можна було досягти тієї ж мети менш обтяжливим способом; чи не була перейдена межа свободи розсуду держави.

Закон і Бізнес