Убедительность убеждений

Военная обязанность vs свобода религии: есть ли шанс на альтернативную службу во время войны

В основу права на альтернативную службу положена искренность религиозных убеждений, поэтому для того чтобы воспользоваться привилегиями, необходимо убедить суд в подлинности утверждаемых верований.

Необхідні обмеження

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар «Співвідношення військового обов’язку та права на свободу релігії».

Під час заходу зазначалося, що Кримінальний кодекс містить дві статті, цікаві в аспекті співвідношення військового обов’язку та права на свободу релігії. Так, йдеться про ст.335 КК — ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, якою передбачено покарання у вигляді обмеження волі на строк до 3 років, а також про ст.336 КК — ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.

Згідно зі статистикою Верховного Суду, у 2021 році за ст.336 КК було засуджено всього 2 особи, а вже у 2022-му кількість засуджених зросла до 186 осіб. Статистика щодо засуджених за ст.335 КК менш красномовна: 152 особи у 2021 році і 112 — у 2022-му.

У міжнародному праві право на свободу релігії закріплене, перш за все, ст.9 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зверталася увага на те, що право мати переконання є абсолютним, а право сповідувати своє вірування — ні. Саме тому свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням. Однак, згідно зі ст.9 конвенції, такі обмеження мають бути встановлені законом, бути необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Оцінюючи правомірність втручання держави в право на свободу релігії, суд йде через трискладовий тест, за яким таке втручання повинне відбуватись згідно з законом, мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Непереборність конфлікту

Утім, гарантії ст.9 конвенції застосовуються до відмови від військової служби, якщо вона є наслідком тяжкого і непереборного конфлікту між обов’язком служити в армії і совістю особи або її щирими і глибокими переконаннями як релігійного, так і іншого характеру.

Питання чи підпадає відмова від військової служби під ст.9 конвенції залежить від конкретних обставин кожної справи. За загальним правилом державні органи не мають ставити під сумнів щирість переконань. Зазвичай відмова визнавати щирість стверджуваних вірувань пов’язана із випадками отримання певних привілеїв і полегшень. Наприклад, працівник держпідприємства з електропостачання проголосив себе мусульманином, аби двічі протягом року бути відсутнім на роботі з нагоди мусульманських релігійних свят.

Стосовно конфлікту між віруванням та військовою службою, то певним орієнтиром може бути постанова КМУ від 10.11.1999 №2066, якою визначено релігійні організації, що не допускають використання зброї. Однак навряд такий перелік можна назвати повним і актуальним.

Крім того, ЄСПЛ у справі «Феті Демірташ проти Туреччини» заявник, кількаразово засуджений, зрештою був демобілізований на підставі медичного звіту, відповідно до якого у нього виявлено розлади адаптації; оскільки саме під час військової служби у нього з’явились психологічні проблеми, ЄСПЛ вирішив, що це ще більше посилює відповідальність держави.

Порушення ст.9 конвенції констатував ЄСПЛ і у справі «Баятан проти Вірменії». У рішенні Суд звернув увагу на те, що у 2002—2003 роках між державами-членами Ради Європи фактично існував консенсус, і більшість вже визнала право на відмову від військової служби. За цих обставин засудження заявника, яке прямо суперечило офіційній політиці реформ і законодавчих змін на виконання міжнародних зобов’язань Вірменії, не можна вважати таким, що було викликане гострою суспільною потребою.

Втім, згідно зі ст.15 конвенції, можливий відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації. Так, під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держава може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.

Про такі відступи йдеться як у заяві Верховної Ради «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» (2015 р.), так і в указі Президента «Про введення воєнного стану» (2022 р.).

Непередбачене право

Водночас, згідно зі ст.17 Конституції захист суверенітету і територіальної цілісності України є справою всього українського народу. Стаття 35 Конституції обіцяє кожному право на свободу світогляду та віросповідання. Однак здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Втім, закон «Про альтернативну (невійськову) службу» містить виключення. Вказано, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Але закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає альтернативну (невійськову) службу під час війни.

Касаційний кримінальний суд у поставі від 25.05.2023 у справі №344/7666/22 звернув увагу на відсутність у суду першої інстанції обгрунтування висновку про те, що особа не має права на проходження альтернативної служби. Також суд нагадав про підстави відмови в направленні громадянина на альтенативну службу:

несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу;

відсутність підтвердження істинності релігійних переконань;

неявка громадина без поважних причин до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації.

У рішенні Тячівського районного суду Закарпатської області у справі №307/1184/22 було визнано невинуватим особу в пред’явленому обвинуваченні, передбаченому ст.336 КК та виправдано у зв’язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Закон і Бізнес