Волей-неволей

На что обратить внимание для признания завещания недействительным

С последней воли умершего начинаются не только детективные романы, но и иски заинтересованных лиц о признании завещания недействительным. Могут ли технические ошибки при составлении завещания и отсутствие рукописной надписи быть основаниями для этого?

Право розпорядження

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар «Визнання заповіту недійсним. Окремі аспекти доказування». Лектором заходу виступила голова Ради адвокатів Херсонської області Інна Мокіна.

Спікер звернулась до ст.41 Конституції, згідно якої кожен має право розпоряджатися своєю власністю, а також до ст.317 Цивільного кодексу, яка визначає, що власнику належать  права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Саме тому заповіт є способом реалізації права розпорядження, що кореспондується зі змістом ст.1233 ЦК.

Важливо: право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Таке право здійснюється особисто, вчинення заповіту через представника не допускається. Визнання заповіту недійсним є наслідком встановлення судом обставин, які свідчать про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Це відбувається за наслідком розгляду позову заінтересованої особи. Недійсність заповіту передбачається ст.1257 ЦК. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Заповіт є правочином, відтак він має відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст.203 ЦК). Так, його зміст не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

І.Мокіна звернула увагу на те, що при здійсненні адвокатом представництва у справах щодо визнання заповіту недійсним слід звертати увагу на недодержання форми та процедури його посвідчення, які суттєво вплинули на порушення прав та інтересів особи, що звертається з позовом. Саме додержання нотаріусом чи іншою особою, що посвідчила заповіт, зазначених вимог закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є складовою предмета доказування у справі.

Заповіт не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей заповідача, а також інтересам його непрацездатних батьків, вдови (вдівця). На захист їхніх інтересів діє ст.1241 ЦК — право на обов’язкову частку у спадщині, відповідно до якої вони, незалежно від змісту заповіту успадковують половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом. Розмір такої обов’язкової частки може бути зменшений судом з урахуванням відносин між такими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Предмет доказування

Згідно зі ст.76 (докази), ст.77 (належність), ст.78 (допустимість), ст.79 (достовірність) ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а саме: 

стан особи на момент складання заповіту та відповідність змісту заповіту її  волевиявленню, яке повинно бути вільним та відповідати внутрішній волі особи; 

відповідність заповіту за формою та порядком посвідчення вимогам закону. 

Верховний Суд у постанові від 6.06.2019 у справі №342/136/16-ц залишив касаційну скаргу без задоволення та зазначив, що відсутність рукописного напису щодо прочитання та складання заповіту з його слів, на що посилалися заявники у касаційній скарзі, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки позивачем не доведено, що волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належним йому майном не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Крім цього, вказана інформація увійшла до складу посвідчувального напису і була зазначена нотаріусом.

В іншій справі — №397/1396/19 ВС вказав на те, що підставою для визнання правочину недійсним за ст.225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

В свою чергу, спікер звернула увагу на те, що технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення.

Основні маркери уваги

Для визначення на момент підписання заповіту наявності  стану, коли особа не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння , певні захворювання тощо), суд відповідно до стст.103, 104, 105 ЦПК, зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст.225, ч.2 ст.1257 ЦК, суд відповідно до ст.105 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов’язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Збирання матеріалів для проведення  посмертної судово-психіатричної  (психолого-психіатричної) експертизи  має здійснювати представник сторони (адвокат) шляхом витребування доказів, як за допомогою направлення адвокатського запиту в порядку ст.24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», так і шляхом подання до суду заяви про забезпечення (витребування) доказів в порядку стст.116, 117, 118 ЦПК.

Лектор зазначила, що ретельне вивчення адвокатом медичної документації, яка може бути джерелом об’єктивної оцінки стану особи під час підписання заповіту (або в певний проміжок часу життя заповідача, коли він хворів або спостерігався у лікаря), є запорукою якісного надання правничої допомоги у справі.

Свідки, про допит яких заявляється клопотання, мають надавати покази щодо предмету доказування. Тільки тоді покази такого свідка є належними доказами у розумінні ч.1 ст.77 ЦПК. Так, вони можуть свідчити про стан особи у час, коли підписувався та складався заповіт, або у проміжок часу, що стосується дати підписання заповіту. Такі свідки мають бути обізнаними про стан спадкодавця бажано безпосередньо. Якщо спадкодавець мав певні захворювання, які супроводжувалися порушенням інтелектуально-мнестичних функцій, такі свідки мають розповісти в чому конкретно це проявлялося у поведінці спадкодавця. Тобто такі покази свідка мають відповідати вимогам достовірності (ст.79 ЦПК) та допустимості (ст.78 ЦПК), тобто бути одержані в порядку встановленому законом.

Сукупність доказів, наданих стороною на виконання ч.3 ст.12 ЦПК, має бути достатньою для висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування (ст.80 ЦПК). Збираючи та надаючи такі докази, адвокату слід звертати увагу, щоб вони не були взаємно суперечливими.

Закон і Бізнес