Мы входим в зону серого права

Кого и как наказывать за работу на оккупанта?

Вооруженные силы Украины освободили территории, которые около шести месяцев находились под оккупацией российских военных. Теперь в эти города и села возвращается украинская юрисдикция, а также ответственность для сотрудничавших с врагом. Как украинская власть должна наказывать коллаборантов?

Кого мають карати?

Правоохоронні органи повинні чітко бачити, що є порушенням і де має відбуватися притягнення до кримінальної відповідальності, а де можна і не вдаватися до таких санкцій.

З точки зору впливу на населення окупованих територій ситуація наразі трагічніша, ніж та, яка була в Бучі через те, що майже шість місяців ця територія перебувала без контролю з боку українських органів влади. Поведінка населення потрапила під вплив окупантів, які діяли з розрахунку на те, що залишаться надовго.

Дуже важливо напрацювати механізм, який показав би, як Україна працює зі звільненими територіями. Адже ми віримо, що найближчим часом вдасться звільнити і території, що понад сім років перебувають під контролем окупантів.

Для того, щоб населення бачило, що це не репресії, якими будуть переслідувати тих, хто перебував під окупацією, ця політика має бути закріплена, чітко проговорена і реалізована.

Яка може бути відповідальність?

Важливо розуміти якого рівня шкода нанесена державі, наскільки це були свідомі і організовані дії з боку самої особи. Чи це був керівник якоїсь партії, чи посідав він очільну позицію в органі окупаційної влади, був суддею чи очільником «народної міліції»?

Коли ми говоримо про звичайних громадян, які демонстрували антиукраїнську позицію, отримували паспорти РФ на окупованих територіях, то відповідальність може бути, наприклад, люстраційною, – особа буде обмежена в правах щодо можливості бути обраною до органів місцевого самоврядування, чи перебувати на посадах, пов’язаних із викладацькою діяльністю. В разі вчинення дій з завданням серйозної шкоди інтересам держави може бути кримінальне переслідування, адже в нас введена в Кримінальний кодекс стаття 111-1, яка стосується відповідальності за колабораціоністську діяльність.

Критерії діяльності, яка підпадає під цю статтю, є досить розмитими, тож велика кількість людей можуть бути піддані кримінальному переслідуванню. Це є насправді небезпечним моментом, адже відповідальність має наставати за дії, які нанесли реальну шкоду державі, за конкретний склад злочину, який має бути доведений.

Хто і як вирішує: колаборант чи ні?

Рішення приймають судові органи – вони визначають і формують судову практику щодо такої категорії злочинів. Насправді, вона є несформованою. А та, яка є, не дуже задовільна: пригадаємо ситуацію з Наталією Штепою, яку намагалися притягнути до відповідальності.

Питання в тому, що має бути чітка кваліфікація з визначенням, за що саме має бути притягнута особа до відповідальності і з яким покаранням. Ми повертаємо не лише території, а й людей, які мають повернутися в свої громади і бути в складі України.

Суцільний фільтраційний процес, так як це робить Росія, для нас не вихід. Нам треба мати позитивно налаштоване населення, яке буде працювати для розбудови українства на цих територіях і позбавлятися окупаційного режимного забарвлення.

Там працювала пропаганда, примус, тож люди могли під примусом  опинитися на відповідних позиціях і діяти в такий спосіб. Це не виправдовування цих осіб, це аналіз ситуації.

От чому важлива стратегія держави щодо деокупації

Як приклад можна навести адміністрації пенітенціарної установи, яка залишається на окупованій території: вони повинні кинути зброю і вийти, залишивши засуджених самих в цих місцях? Чи вони мають забезпечити безпеку засуджених і громади, в якій вони перебувають? Вони можуть вважатися колаборантами? Вони ж виконують ту саму функцію, яку виконували до захоплення цих територій і будуть виконувати після звільнення цих територій.

Якщо йдеться про начальника колонії – це одна історія, якщо йдеться про рядового охоронника, який стоїть на вишці – це інша історія. В кожній конкретній історії потрібно вивчати на скільки вчинок особи становив склад злочину і тільки в межах Кримінального кодексу має відбуватися переслідування. Домисли, фантазії, або почуття помсти через те, що ми знаємо з медіа, що це погана людина, не повинні мати значення.

У держави має бути стратегія щодо повернутих територій: яким чином ми повинні відпрацьовувати нормалізацію режиму. Особливо там, де українська влада втратила контроль на понад сім років.

Якщо повертатися до прикладу пенітенціарної системи: в місцях несвободи в Донецькій та Луганській областях, де Україна втратила контроль, в 2014 році перебувало близько 16 тисяч людей. Зараз частина вже вийшла, відбула покарання. З іншого боку, за цей час там з’явилися нові люди – тисячі людей. Незрозуміло, за якими рішеннями режим присудив вироки, по яких вони відбувають ці покарання. Це можуть бути і реальні злочинці, які вчиняли вбивства, згвалтування, побої, мордування, грабежі.

Але що робити з ними Україні, яка отримає їх під свій контроль не маючи достатнього матеріалу для того, щоб утримувати їх в тих місцях несвободи? Йдеться про тисячі таких людей.

Ось один маленький приклад, який показує, що за проблеми чекають нас на звільнених територіях. Там, де жоден з документів, який видається цими територіями, не буде визнаний чинним.

Ми зараз входимо в зону сірого права, яка має перейти в зону чистого нормативного права – українського законодавства і української юрисдикції. Цей перехідний період має бути прорахований з усіма цими проблемами.

Російські вчителі під арештом?

Кілька днів поспіль українські ЗМІ із посиланнями на деяких високопосадовців повідомляли, що на Харківщині затримали російських вчителів, яким інкримінують 438 статтю Кримінального кодексу за роботу на окупованих територіях. Пізніше Офіс Генпрокурора спростував цю інформацію.

Називати начебто затриманих російських вчителів воєнними злочинцями – ніяк не можна. Стаття 438 Кримінального кодексу «Вчинення воєнних злочинів» – некоректна кваліфікація для такого випадку.

Що робити з такими особами? Це питання до правоохоронних органів, які мають визначити статус нанесення реальної шкоди – що вони вже встигли зробити і наскільки ця шкода підпадала під визначення кримінального законодавства. Якщо вдасться довести, що це була колабораційна діяльність, то тоді може бути застосована 111-1 стаття Кримінального кодексу.

Думаю, що це можуть бути поодинокі випадки, а не масова практика, і стосуватиметься лише активних ідеологічних натхненників цього процесу, а не рядових виконавців.

УГСПЛ