Управляющий партнер Адвокатского объединения «Могильницкий и партнеры» Максим Могильницкий:

«Условия для «борцов с коррупцией» в нашей стране абсолютно тепличные»

Борьба с коррупцией в Украине уже стала настоящим трендом. Созданы антикоррупционные органы, проверены тысячи деклараций, появился механизм санкций против олигархов. Действительно ли все эти шаги приоткрывают занавес нелегальных доходов и служат во благо похудевшему бюджету страны? О попытках подсчитать чужие деньги и политических мотивах таких желаний «ЗиБ» общался с юристом Максимом МОГИЛЬНИЦКИМ.

«У чиновника вистачає способів заповнити декларацію так, щоб причепитися до неї було неможливо»

— Максиме Сергійовичу, напевне, мало хто взагалі полюбляє виносити на люди свої доходи та витрати, якщо не йдеться про список «Форбс». Водночас обробити кілька сотень тисяч декларацій за рік — теж справа невдячна. На вашу думку, чи виправдовує мета засіб? Тобто чи дійсно за допомогою обов’язкового декларування для чиновників можна подолати корупцію?

— Безумовно, обов’язкове декларування для чиновників — штука необхідна та корисна, але сама по собі на корупцію практично не впливає. У нас це переважно елемент політичного шоу, оскільки людям, як правило, цікаво знати, що ховається за високим чиновницьким парканом.

На сьогодні в чиновника вистачає способів заповнити декларацію так, щоб причепитися до неї було неможливо. Розумний завжди зможе довести легальність своїх доходів. Способів достатньо. Починаючи з таких банальностей, як оформлення майна на родичів, і закінчуючи криптовалютою або доходом від підприємницької діяльності своєї дружини або чоловіка. І це лише ті варіанти, що лежать на поверхні.

У той же час, зіткнувшись із необхідністю заповнити декларацію, ви швидко зрозумієте, що справа ця нелегка й нюансів у ній достатньо. Відповіді доведеться шукати серед безлічі роз’яснень Національного агентства з питань запобігання корупції, а помилки, хай навіть ненавмисні, можуть призвести до адміністративного чи кримінального переслідування. Не кажучи вже про потрапляння до «реєстру корупціонерів», що для чиновника задоволення сумнівне.

Плюс тяганина для тих, хто зобов’язаний повідомляти про суттєві зміни в майновому стані навіть у разі підвищення зарплати. Це взагалі навіщо? Держава ці гроші виплачує, і вона ж стягує податки. Хіба ж вона може не знати, що з деяких пір дає чиновнику трошки більше? Не може, але інформацію вимагає, створюючи людині проблеми на рівному місці.

Повторюся: декларування в нас має декларативний характер і швидше задовольняє чиюсь цікавість, ніж є засобом для боротьби з корупцією. Висловлюючись метафорично, декларування не жене чиновника на мінне поле, де крок праворуч або ліворуч загрожує серйозними неприємностями. Тому, опинившись на державній службі, людина тільки примножує капітал, оформляючи його так, щоб не виникало зайвих запитань.

— Ви не перший рік у цій юридичній практиці. Чи можете виокремити якісь тенденції в категорії справ, пов’язаних з декларуванням і притягненням до відповідальності держслужбовців? Зокрема, чи можна стверджувати, що антикорупційні органи виправдовують своє створення? Адже поки що не було чутно про гучні вироки високопосадовцям. Справи, як правило, закриваються ще на етапі досудового розслідування.

— Важливо розуміти, що наші антикорупційні органи — це певний замкнутий цикл. НАЗК, Національне антикорупційне бюро, Спеціалізована антикорупційна прокуратура та Вищий антикорупційний суд мають усе необхідне для боротьби з корупцією «під ключ». Далі — мільярдне фінансування та особиста мотивація у вигляді зарплат у десятки тисяч гривень. Водночас до їхньої компетенції належить виключно розслідування та покарання корупціонерів найвищої ланки, а це лише кілька відсотків від загальної маси злочинів.

На відміну від слідчого з міськвідділу поліції, детективу не доводиться чекати півдня на розгляд простенького клопотання в суді. Він сміливо йде до ВАКС, де отримує потрібне рішення буквально за 5 хв.

Та й процесуальних строків у ВАКС більш-менш дотримуються. Це не районний суд, де призначення судового засідання потрібно чекати півроку. Про проблеми місцевих судів, яким не вистачає коштів на папір та конверти, там не чули.

Ми говоримо про ідеальні умови, за яких усе одно немає гучних вироків. Це може свідчити лише про те, що «королівська рать» зовсім не для боротьби з корупцією створювалася, а для того, щоб міцно тримати важливих чиновників за найчутливіші місця.

І закриття справи «Роттердам+» зростанню рівня довіри нітрохи не сприяє. Або, наприклад, виправдувальний вирок депутату, який отримав від держави компенсацію на проживання при тому, що має власну квартиру.

На мою думку, новим перспективним напрямом є цивільна конфіскація. Це коли доходи, легальність походження яких людина пояснити не може, у цивільному порядку конфіскуються в дохід держави. На відміну від кримінального процесу, де діє презумпція невинуватості, цивільний процес є змагальним. А це означає, що доводитиме легальність активів сам чиновник. Або доведе, або розпрощається. Подібні інститути успішно діють у США, Великій Британії, Швейцарії, Італії та інших країнах.

«Сьогодні двічі по два не завжди дорівнює 4. Інколи це 6, 17 чи навіть «рожевий»

— Наскільки просто довести, що людина живе невідповідно до статків? Тобто що заважає ефективній боротьбі з корупцією в нашій країні: брак законодавства, що стає на заваді органам досудового слідства, чи, може судді, які не йдуть назустріч прокурорам і не допомагають карати корупціонерів?

— Якщо декларант розумно підходить до оформлення майна, то довести щось дуже непросто. У той же час, якщо метою є конкретний чиновник, то НАБУ це завдання цілком під силу. На момент визнання неконституційною старої норми про незаконне збагачення детективи розслідували 65 кримінальних проваджень за цією статтею.

Як я вже казав, умови для «борців з корупцією» в нашій країні абсолютно тепличні. Що заважає їм ефективно боротися з корупцією? Імовірно, відсутність прагнення її подолати. Ми спостерігаємо точкові розслідування, які то спалахують у вигідний для цього момент, то раптом загасають, а потім провадження взагалі закриваються.

Іноді заважає й непрофесіоналізм детективів. В основному це молоді хлопці та дівчата, які не мають уявлення про слідчу роботу. А, оскільки інституту наставництва та спадковості в НАБУ не було й немає, учити їх нема кому.

До того ж бюро обросло політично вмотивованими справами стосовно представників колишньої влади. Цей склад макулатури дістався їм у спадок від Генеральної прокуратури. Перспектив у тих справ немає жодних, але взяти та закрити їх не можна з відомих причин. Роками тягнуть вони цей непотрібний вантаж, витрачаючи колосальні ресурси тільки для того, щоб утримувати на плаву цей процесуальний «Титанік». А могли б витрачати сили та час на корисну роботу.

— Наприкінці минулого року сильний резонанс викликало рішення Конституційного Суду, який скасував кримінальну відповідальність за недостовірне декларування. Потім парламент повернув статтю про цей злочин до Кримінального кодексу. На вашу думку, чи є можливість у слідства відкривати кримінальні провадження за фактом недостовірних даних, зазначених у деклараціях за будь-який період, крім 2020 року? Чи є у вашій практиці випадки, коли суд закривав такі справи через те, що відповідні діяння були певний час декриміналізовані?

— Наважуся заявити, що жодних реальних підстав для такого резонансу не було. Звернувшись до статистики станом на момент визнання цієї норми неконституційною, ви дізнаєтеся, що ВАКС виніс за цією статтею лише 4 вироки. Два з них — за угодою. У всіх випадках покарали штрафом (близько 50 тис. грн.) та позбавленням права обіймати певні посади аж на 3 роки.

Не секрет, що притягнення до кримінальної відповідальності потребує наявності вагомих доказів і проходження складних процесуальних процедур. З адміністративним правом у цьому сенсі значно простіше.

Тоді слід було не відновлювати цю норму в КК, а внести зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення. Усі випадки недостовірного декларування варто було б віднести до адміністративної відповідальності та суттєво посилити покарання. Штраф, позбавлення права обіймати певні посади — це можливо і в рамках КпАП.

Але парламент вирішив інакше. У результаті протягом року існування нової норми КК за фактом недостовірного декларування вручено лише 2 повідомлення про підозру. Та й ті — кілька тижнів тому.

Старі провадження закриті, а притягати до відповідальності на підставі нової статті, але за старі гріхи немає ніяких підстав. Закон зворотної сили не має.

— У такому органі, як НАБУ, уже більше року відсутній легітимний очільник. Це якось впливає на доказову базу, яку направляє до суду Спеціалізована антикорупційна прокуратура? Наприклад, у частині дозволу на проведення чи здійснення певних процесуальних дій.

— Оскільки керівником органу досудового розслідування директор НАБУ не є та процесуальних рішень не ухвалює, його сумнівна легітимність на долю доказів у кримінальних процесах навряд чи вплине.

Очевидно, визнання неконституційним указу про призначення директора НАБУ мало спричинити його усунення з посади. Яким чином —питання десяте. За фактом сталося все з точністю до навпаки. Артема Ситника на посаді легітимізували через ухвалення нового закону, який передбачає виконання ним директорських повноважень до обрання наступника за новою процедурою.

По суті, рішення КС проігнорували. Хоча рішення це ніким не може бути оскаржене та є остаточним.

Погляньте на схожу ситуацію із суддями КС! Президент скасував укази про їх призначення, і двох суддів не пустили навіть на поріг КС. Іншими словами, вони в один момент утратили право здійснювати правосуддя. Це при тому, що правомірність президентського рішення, м’яко кажучи, під питанням.

Саме тому юристам важко прогнозувати можливі наслідки нелегітимного перебування А.Ситника на посаді директора. Сьогодні двічі по два не завжди дорівнює 4. Часом це 6, 17 чи навіть «рожевий».

— Уже 2 роки як в Україні працює Вищий антикорупційний суд. Його судді пройшли крізь сито відбору за участю наших міжнародних партнерів. Чи можете ви стверджувати, що так зване печерське правосуддя кануло в Лету? Тобто чи можна сказати, що в судових провадженнях, які розглядає ВАКС, стало більше справедливості, а довіра до рішень цього суду — зростає?

— З ВАКС ситуація неоднозначна. Безумовно, там дотримуються строків розгляду, більш-менш дотримуються процесу. Але все це швидше через невелике навантаження порівняно з тими ж районними судами.

Нам удавалося отримувати рішення ВАКС про зняття арештів з майна, закриття провадження у зв’язку із закінченням строків розслідування, а також установити факт невручення повідомлення про підозру нашому клієнту. І всі ці рішення були цілком законними.

Разом з тим рішення суддів ВАКС, як правило, мають обвинувальний ухил. Вони явно грають зі стороною обвинувачення в піддавки. Наприклад, за наявності захисника за договором можуть залучити адвоката із системи безоплатної правової допомоги для вирішення будь-якого прокурорського клопотання. Але ж це не передбачено законом і є порушенням права на захист.

А нещодавно апеляційна палата ВАКС вирішила, що ухвала про обрання запобіжного заходу апеляційному оскарженню не підлягає. Причому раніше практика була абсолютно протилежною. Такі рішення плутають карти захисту, але зміцнюють позицію обвинувачення.

Крім цього, судді ВАКС практикують написання скарг на адвокатів до дисциплінарної комісії. Про скарги на прокурорів я чомусь не чув.

На мій погляд, ВАКС не повинен ставати каральним органом для підозрюваних та підсудних. Він має виступати арбітром, надаючи рівні права сторонам захисту та обвинувачення.

«За порушення конвенції Україні доведеться виплатити олігархам серйозні компенсації»

— Недавно Президент підписав закон, що встановлює нову реальність для державних службовців. Мається на увазі закон про олігархів, який вимагатиме заповнення нових декларацій — про контакти з певними бізнесменами, котрі мають особливий вплив на політику. З’явилися нові санкції для чиновників за неповідомлення про зустрічі з олігархами. Як ви оцінюєте мету такого закону та його реалізацію? Суто теоретично: чи є шанс довести як сам факт контакту, так і зміст розмов, не порушуючи права на приватне життя?

— Закон, який передбачає обмеження чиїхось прав без рішення суду, відкритої та зрозумілої процедури й можливості ефективно оскаржити таке рішення, — це серйозний привід для тривоги.

На мою думку, закон прийняли для того, щоб у ручному режимі контролювати великий бізнес.

Не забувайте, що сьогодні в Україні діють Антимонопольний комітет і низка антикорупційних органів. Цього цілком достатньо, щоб звести вплив олігархів нанівець. Хотіли б — упоралися б.

Упевнений, що реалізація закону про олігархів буде схожа на те, що робиться із законом про санкції. У найкращих традиціях п’ятничних засідань Ради національної безпеки і оборони.

— Чи може в демократичній державі саме по собі включення до якогось списку, ще й позасудовим органом, накладати обмеження на конституційні та конвенційні гарантії: право на власність, підприємницьку діяльність, повагу до приватного життя?

— Думаю, що за порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у ході реалізації закону про олігархів Україні доведеться виплатити тим самим олігархам серйозні компенсації. Не виключаю навіть, що на їхній бік у цьому питанні стануть і національні суди.

Згадайте закон про люстрацію. Він також політично вмотивований, і судді спочатку не поспішали виносити рішення. А сьогодні спостерігаємо лавину рішень про стягнення мільйонних боргів за зарплатою на користь незаконно звільнених чиновників.

Наприклад, мій товариш, звільнений з посади прокурора ГПУ, не лише поновлений на посаді судовим рішенням, а й отримав на руки 3,5 млн грн. Чи справедливо це? Цілком. Натомість усі ці роки він міг би працювати та приносити країні користь, а не оббивати пороги судів.

Щось подібне трапиться і з опальними олігархами. Тільки збитки вимірюватимуться вже в мільярдах гривень, які витрусять з нашого схудлого бюджету.

— Певною мірою відповідь на це питання має дати Верховний Суд, де слухається низка скарг на включення до санаційного списку (терористів, контрабандистів, політичних опонентів, ЗМІ). Ваша думка: чи має ВС компетенцію, аби визнавати незаконними такі укази Президента? Чи все ж таки слід звертатися до КС?

— Уважаю, що рішення про законність включення громадян до санкційних списків має прийняти ВС. Він уже розглядав подібні питання та приймав рішення по суті.

До того ж не сумніваюся, що незабаром КС доведеться розглянути питання про конституційність так званого закону про олігархів.

— Ваша оцінка: чи в той бік рухається держава, пропагуючи необхідність виконання вочевидь неконституційних законів, апелюючи до того, що треба виконувати все, доки КС не констатує нечинності певного нормативно-правового акта?

— Я схильний вважати, що всі незаконні діяння органів влади, що суперечать Конституції, мають бути оскаржені в судовому порядку. Добре, що зміни до процесуальних кодексів дали судам загальної юрисдикції можливість конституційного контролю, а саме — право на оцінку законів. Якщо суд переконаний, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, то застосовує не його, а норми Конституції як норми прямої дії.