От абстрактного к конкретному

Феномен Конституции не исчерпывается ее текстом, а административное судопроизводство использует ее как норму прямого действия

Хотя во время инаугурации каждый новый Президент кладет на Конституцию руку, между сменой одного гаранта на другого она изрядно пылится. Однако в административной юстиции считают, что значение Основного Закона сегодня недооценено. Его задача — быть не формальностью, а реально действующим механизмом.

На вершині джерел

Традиційна серія вебінарів Асоціації правників України спільно з Верховним Судом продовжується. Цього разу розглядалося застосування Конституції під час здійснення правосуддя. Спікером заходу виступив суддя Касаційного адміністративного суду, к.ю.н., доцент Альберт Єзеров.

Він зазначив, що після модернізації тексту Конституції та виведення Конституційного Суду із системи судоустрою постало питання щодо правозастосування в нових конституційних реаліях. КС нині є окремою системою та єдиним центром здійснення конституційного контролю.

На думку спікера, феномен Конституції не вичерпується її текстом. Конституція становить систему базових цінностей, покликаних обмежувати будь-які прояви свавілля публічної влади для гарантій людських прав. Конституція перебуває на вершині джерел права.

А.Єзеров запропонував для ознайомлення видану в співавторстві книгу «Конституція України в судових рішеннях», що побачила світ ще 10 років тому. Ця робота містить систематизований постатейний матеріал із практики КС, судів загальної юрисдикції, а також Європейського суду з прав людини щодо застосування норм Конституції. До конституційних положень наводяться витяги із судових рішень (у широкому розумінні як саме рішень судів, їх постанов, ухвал тощо), що дозволяє побачити норми Основного Закону в їх судовій інтерпретації, тобто саму Конституцію в її дії, стабільності та динамізмі.

Спікер підкреслив, що застосовувати Конституцію слід як акт прямої дії. Основним способом такого застосування є її судове тлумачення. Ні те, ні інше не було властиве нашій правовій системі до 1996 року. Отже, саме тому з’явилася постанова Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9.

У ній зазначено: оскільки Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, то суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду його відповідності Конституції, і в усіх необхідних випадках застосовувати її як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Ця постанова відіграла значну роль у становленні правосуддя України на нових конституційних засадах, надала єдине спрямування діяльності суддів та підвищення ролі Конституції як Основного Закону.

Після конституційних змін 2016 року ВС не надає іншим судам подібних роз’яснень абстрактного характеру. Утім, у кожній конкретній справі, застосовуючи конституційні норми, зіставляючи їх з нормами законів інших нормативно-правових актів та фактичними обставинами справи, «верховники» формують правові позиції, що мають застосовуватись усіма судами. Сама ж постанова Пленуму ВСУ, не будучи скасованою або зміненою, місцями втратила актуальність у питанні застосування деяких положень Конституції в її новій редакції. Але щодо певних рекомендацій залишається застосовною й досі.

Не в теорії лишень

А.Єзеров розповів, що відповідно до ч.4 ст.7 нової редакції Кодексу адміністративного судочинства, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він застосовує не його, а норми Конституції як норми прямої дії. Тоді суд після ухвалення рішення у справі звертається до ВС для вирішення питання про внесення до КС подання щодо конституційності відповідного положення правового акта.

Серед конкретних прикладів такого правозастосування спікер навів:

• постанову від 19.05.2020 у справі №420/7581/19, в якій П’ятий апеляційний адмінсуд не застосував неконституційні положення закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»;

• постанову від 22.07.2017 у справі №201/15357/17, де Дніпропетровський апеляційний адмінсуд сказав, що чч.2 та 3 ст.28 закону №1058 є неконституційними, бо не відповідають ст.46 Конституції, тому суд не застосовував ці норми при вирішенні справи;

• постанову від 14.06.2019 у справі №404/2725/18. У ній Третій апеляційний адмінсуд не застосував постанову КМ від 23.11.2011 №1210, вказавши на неконституційність окремих положень;

• постанову від 1.07.2019 у справі №200/4213/19, в якій Перший апеляційний адмінсуд не застосував постанову КМ від 8.06.2016 №365, прямо вказавши на неконституційність;

• ухвалу від 30.09.2020 у справі №640/20564/19, якою Шостий апеляційний адмінсуд не застосував ст.87¹ закону «Про державну службу» через її невідповідність Конституції.

Керуючись верховенством права

Спікер звернув увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.129 Конституції суди зобов’язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, серед іншого, означає врахування тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальний стандарт демократичного суспільства.

Принцип законності, що є складовою верховенства права в розумінні ЄСПЛ, має бути основаним на визнанні та прийнятті прав і свобод людини як найвищої цінності, тобто за своїм змістом мати характер правозаконності. «ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципам верховенства права, а я б додав: не повинен суперечити Конституції», — наголосив спікер. Саме така інтерпретація, а не просте механічне відтворення конституційного тексту має значення для належного правозастосування в правовій державі.

Також А.Єзеров розкрив питання перегляду справ за виключними обставинами після рішення КС, дії його рішень у часі та питання адміністративного судочинства й зупинення провадження у справі на час конституційного провадження. Зокрема, суддя звернув увагу на постанову ВП ВС від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 суть якої зводилась до того, що рішення КС поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.

А.Єзеров переконаний, що конституційно-правові перетворення формують нові виклики для національного правозахисного механізму, даючи судам новітній правозастосовний інструментарій для забезпечення реалізації прямої дії норм Конституції. Тож, як казав член Верховного суду США Вайт Дуглас, на якого посилався спікер у ході виступу, судді повинні бути динамічними компонентами історії, і саме в цьому виявляється їхня повага до Основного Закону.