Пенсионный возраст не защитит

Исполнитель может налагать арест на любые средства на счетах должника, кроме тех, наложение ареста на которые запрещено законом. Такое заключение сделал ВС в постановлении №711/841/14-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

2 серпня 2021 року      м.Київ           №711/841/14-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: ФАЛОВСЬКОЇ І.М. (доповідача), МАРТЄВА С.Ю., СТРІЛЬЧУКА В.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1, в інтересах якого діє адвокат Драченко В.В., на ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкаси від 1.03.2021 та постанову Черкаського апеляційного суду від 20.04.2021, встановив:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2021 року Особа 1 звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Скарга мотивована тим, що на виконанні у ЦВДВС знаходиться виконавче провадження №60982525, відкрите 16.01.2020 на підставі виконавчого листа від 9.04.2014 №711/841/14-ц, виданого Придніпровським райсудом, відповідно до якого з Особи 1 на користь Особи 2 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини.

Постановою старшого державного виконавця ЦВДВС від 23.12.2020 накладено арешт на кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику Особі 1.

6.01.2021 боржник звернувся до виконавчої служби з клопотанням про скасування арешту з рахунку з наданням документального підтвердження, що Особа 1 отримує соціальні виплати на зазначений рахунок.

18.01.2021 Особою 1 отримано відмову у скасуванні арешту з пропозицією звернутися до суду за захистом своїх прав.

Посилаючись на те, що вказані дії держвиконавця є протиправними, порушують конституційні права заявника, Особа 1 просив суд:

— визнати відмову ЦВДВС Центрального міжрегіонального управління МЮ (м.Київ) щодо скасування арешту у виконавчому провадженні №60982525 протиправною;

— зобов’язати уповноважених осіб ЦВДВС Центрального міжрегіонального управління МЮ винести постанову про скасування арешту, накладеного на рахунок зі спеціальним призначенням IBAN №1 відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», що належить Особі 1;

— стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ЦВДВС ЦМУ МЮ на користь Особи 1 1500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Придніпровського райсуду від 1.03.2021 у задоволенні скарги Особи 3 відмовлено.

Постановою ЧАС від 20.04.2021 ухвалу Придніпровського райсуду від 1.03.2021 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що рахунок боржника Особи 1 має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Таким чином, держвиконавець в межах наданих йому повноважень правомірно наклав арешт на кошти боржника, зазначивши у постанові про заборону накладення арешту на рахунки, на які законом заборонено накладати арешт.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 21.05.2021, Особа 1, в інтересах якого діє адвокат Драченко В.В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на п.1 ч.2 ст.389 Цивільного процесуального кодексу, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 3.10.2019 у справі №642/6675/18 та від 17.02.2021 у справі №161/8758/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що Особа 1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та отримує на рахунок, на який накладено арешт, виключно пенсію по інвалідності. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що накладення арешту на рахунок, з якого Особа 1 отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, однак арешт не скасували.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року Особа 2 та ЦВДВС ЦМУ МЮ подали відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Придніпровського райсуду від 17.03.2017 у справі №711/841/14-ц позов Особи 2 до Особи 1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено. Ухвалено стягувати з Особи 1 на користь Особи 2 аліменти на утримання дочки Особи 4, Інформація 1, в розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30% від встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви 4.02.2014 та продовжувати до повноліття дитини.

Постановою держвиконавця ЦВДВС ЦМУ МЮ від 16.01.2020 відкрито виконавче провадження №60982525 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 9.04.2014 Придніпровським райсудом, відповідно до якого з Особи 1 на користь Особи 2 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини.

Постановою старшого державного виконавця ЦВДВС ЦМУ МЮ від 23.12.2020 накладено арешт на кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику Особі 1 .

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 29.12.2020 Особа 1 станом на 29.12.2020 має в АТ КБ «ПриватБанк» картку №2, на яку отримує соціальні виплати. Також, на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).

У січні 2021 року Особа 5 звернувся до ЦВДВС ЦМУ МЮ із клопотанням про скасування арешту коштів боржника, на яке отримав лист, в якому зазначено, що прийняття банком постанови про арешт коштів боржника №60982525 свідчить про те, що звернення стягнення на кошти за даним рахунком дозволено. У зв’язку із наявністю непогашеної заборгованості зі сплати аліментів станом на 1.01.2021 у розмірі 30876,36 грн., у державних виконавців відсутні підстави для зняття арешту з коштів боржника Особи 1 <…>.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Згідно зі ст.129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.

Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов’язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, — і за її межами.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, — а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, — і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст.6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов’язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява від 19.03.97 №18357/91).

Згідно зі стст.1, 5 закону «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (держвиконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються законом «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 7 ч.3 ст.18 закону «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст.35-1 Податкового кодексу, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений в ст.48 закону «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст.35-1 ПК, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.15-1 закону «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.19-1 закону «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до ст.26-1 закону «Про теплопостачання», ст.18-1 закону «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до закону «Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

При цьому ст.48 закону «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Відповідно до ст.56 закону «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно зі ст.447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю держвиконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою, Особа 1 вказував, що на відкритий у банку рахунок боржник отримує соціальні виплати, а саме — пенсію по інвалідності, яка є його єдиним джерелом доходу.

Частиною 3 ст.52 закону «Про виконавче провадження» передбачено, що (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають арешту в порядку, встановленому цим законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов’язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до ч.2 ст.59 закону «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов’язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим законом, а також у випадку, передбаченому п.10 ч.1 ст.34 цього закону.

Згідно з п.1 ч.4 ст.59 закону «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Пунктом 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків — резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку від 12.11.2003 №492 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), передбачено, що поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами або актами Кабінету Міністрів.

З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов’язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому ст.48 закону «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч.3 ст.52 закону «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов’язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч.4 ст.59 закону «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч.4 ст.59 закону «Про виконавче провадження»).

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №905/361/19, а також постановах ВС від 3.02.2021 у справі №756/1927/16-ц та від 24.02.2021 у справі №756/1927/15-ц.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою старшого держвиконавця від 23.12.2020 накладено арешт на кошти, розміщені на рахунках, відкритих в банківських установах на ім’я Особи 1, в тому числі кошти, які розміщені на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк».

При цьому, старший державний виконавець визначив банківським установам порядок виконання зазначеної постанови, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення, на які заборонено законом.

Наявна в матеріалах справи довідка від 29.12.2020 за карткою №2 не свідчить про віднесення зазначеного рахунку до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання. Крім того, не містить підтвердження, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення згідно із чинним законодавством, а також зазначено, що на вказану картку може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що держвиконавцем накладено арешт на кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку, установивши, що надана довідка з АТ КБ «ПриватБанк» не містить підтвердження того, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення згідно із чинним законодавством, на момент звернення Особа 1 зі скаргою на рішення та дії держвиконавця, інформації від банку щодо статусу коштів і рахунку, відкритого на ім’я боржника до держвиконавця не надходило, а тому державний виконавець на момент звернення скаржника до суду не мав передбачених законом підстав для зняття арешту з рахунку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на п.1 ч.2 ст.389 ЦПК, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах ВС від 3.10.2019 у справі №642/6675/18 та від 17.02.2021 у справі №161/8758/20.

Переглядаючи судові рішення у справі №642/6675/18, ВС зазначив, що з матеріалів касаційної скарги вбачається, та підтверджено заявником, що станом на час розгляду скарги у суді першої інстанції державному виконавцю було відомо про рахунок боржника відкритий у Філії — Харківському обласному управлінні АТ «Ощадбанк», який має спеціальний режим використання, а тому колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм як матеріального так і процесуального права, адже після отримання державним виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника, відкритий у філії — Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» має спеціальний режим використання, зняття арешту з нього ним здійснено не було.

Переглядаючи рішення у справі №161/8758/20, ВС указав, що у матеріалах справи наявна довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 27.05.2020, відповідно до якої Особа 1 має в банку рахунок від 25.09.2018 №*, відкритий для зарахування, у тому числі, пенсійних виплат. Апеляційний суд вказаного не врахував. Натомість суд першої інстанції, встановивши, що накладення арешту на рахунок, з якого Особа 1 отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, даних про наявність в Особи 1 інших доходів, крім пенсії, матеріали справи не містять.

Аналіз змісту постанов ВС від 3.10.2019 у справі №642/6675/18 та від 17.02.2021 у справі №161/8758/20, на які посилається Особа 1 у касаційній скарзі, свідчить про те, що в указаних справах встановлено та підтверджено матеріалами справи інші обставини справи, ніж у справі, що переглядається.

Таким чином, висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах ВС від 3.10.2019 у справі №642/6675/18 та від 17.02.2021 у справі №161/8758/20 та на які посилається особа у касаційній скарзі, зроблені на підставі встановлених інших фактичних обставин справи.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що накладення арешту за рахунок, з якого Особа 1 отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, однак арешт не скасували, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Судами встановлено лише фактичні обставини щодо наявності рахунку та зарахування на нього пенсійних та інших коштів. Однак, матеріали не містять інших доказів, які б свідчили про спеціальне призначення рахунку, що визначений, як такий, нормами чинного законодавства.

Крім того, заперечуючи проти вимог скарги, Особа 2 вказувала, що рахунок, відкритий на ім’я боржника в АТ КБ «ПриватБанк» та на який держвиконавцем накладений арешт, не є рахунком зі спеціальним призначенням, оскільки до таких рахунків належать лише рахунки, які призначені для виплат заробітної плати та податків та які належать виключно юридичним особам або фізичним особам-підприємцям, а не рахунки фізосіб, на які надходять такі виплати. Разом з тим, банк не повідомляв держвиконавця про спеціальний режим коштів боржника та не повертав виконавцю його постанову без виконання, хоча це є прямим обов’язком банку і тому, якщо боржник вважає, що його кошти арештовані на рахунку безпідставно, то він має звернутись зі скаргою на дії або бездіяльність саме банку, а не державного виконавця.

Також вказувала, що посилання боржника на те, що єдиним джерелом його доходу є пенсія, а накладення арешту на вказані кошти поставило його у скрутне матеріальне становище, є безпідставними, оскільки він систематично отримує короткострокові візи та їздить на заробітки до іноземних держав.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов’язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10.02.2010).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими <…>.

Керуючись стст.400, 401, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1, в інтересах якого діє адвокат Драченко В.В., залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкаси від 1.03.2021 та постанову Черкаського апеляційного суду від 20.04.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.