Все равны, но есть «равнее»

Количество женщин во власти увеличивается, но увеличивается ли их влияние?

Успешные и самодостаточные женщины, говорящие о притеснениях и дискриминации, вызывают скепсис. Впрочем, это лишь небольшой процент. Посетите регионы — и увидите другую картину: дискриминация, стереотипы, насилие.

Нерівна рівна дистанція

«Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей…» Саме ці рядки з Конституції покликані забезпечити гендерну рівність. Утім, учасниці ІІ форуму жіночого лідерства, проведеного за підтримки Асоціації правників України, уважають цю норму дискримінацією. Адже із цих рядків випливає, що чоловік наділений природними правами та можливостями, а от жінці потрібно допомагати, як слабшій стороні.

Саме із цього й починається гендерна рівність в Україні. Заступник міністра юстиції з питань європейської інтеграції Валерія Коломієць говорить, що свідомість людей починає підлаштовуватися під гендерні стереотипи із самого дитинства. Дівчатам говорять, що потрібно думати в першу чергу про заміжжя. Водночас хлопцям не наголошують усе життя на тому, що вони мають вдало одружитися. Саме через це жіноче лідерство пригнічене. Як наслідок, на жаль, багато жінок не знає про свої права та не прагне першості.

В.Коломієць розповіла, що ми досить часто чуємо, що у Верховній Раді ІХ скликання в порівнянні з попередніми найбільше жінок. Утім, кількість — це не якість. «Якось я розмовляла з колегою. І вона сказала: те, що жінок більше в парламенті, ще не означає, що вони приймають більше рішень», — зазначила високопосадовець. Значний гендерний розрив і вагу жіночого впливу, за словами заступника міністра, яскраво видно на засіданнях парламентського комітету. «Колись на спільному засіданні двох комітетів, де було близько 50 людей, лише 3 з них були жінки», — відзначила вона. Такий показник на думку юристів, є маркером того, що жінкам складно пробиратися у сфери, які хтось досі вважає чоловічими.

Можливо, виправити цю ситуацію могли б квоти. Проте тут юристи поділилися на два табори. Одні вважають, що сам факт існування квот є принизливим і показує, що жінки без допомоги не можуть збудувати успішну кар’єру. Інші ж, навпаки, переконані, що виправити ситуацію може тільки жорстке квотування державного сектору.

Починай із себе та школи

Мова чисел показує, що не тільки в законодавчій владі не все так добре з гендерним розподілом, а й виконавча недалеко пішла. Так, у Міністерстві економіки працює 838 жінок і 322 чоловіки. При цьому нижню та середню ланки посідають саме жінки, а керують чоловіки.

Екс-заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Світлана Панаіотіді такий розрив пояснила доволі ілюстративно: «Я колись побачила картинку, де чоловік і жінка стоять на старті бігової доріжки. От тільки в чоловіка вона вільна, а перед жінкою — пральна машина, школа, діти, підгузки». Саме цей влучний приклад показує, чому жінки не доходять до верхніх щаблів професії.

С.Панаіотіді додала, що числа — уперта річ, і вони говорять, що за ІІІ квартал 2020 року відмінність в оплаті праці жінок і чоловіків становить 22% за аналогічними посадами. Тобто жінка працює та докладає зусиль не менше за чоловіка, але недоотримує 22% доходів. «Жінки економічно залежні від чоловіків. Відвідайте кілька регіонів — і побачите, як живуть жінки. Лише тоді, коли жінка стає економічно незалежною, вона починає підіймати голову», — сказала С.Панаіотіді.

До того ж не варто забувати про менталітет. Доповідачка зазначила: численні дослідження показують, що коли жінка дивиться на анкету чи оголошення від роботодавця, то відгукнеться тільки тоді, якщо на 85% буде відповідати заявленим вимогам, а чоловік уважає, що достатньо й половини. Такі дані вказують на невпевненість у собі, у тому, чи зможе жінка бути гідним працівником. А тому юристи згодні, що зміни варто починати зі шкіл, садків і родин, але головне — не втратити балансу між зміною акцентів і пропагандою. Адже все те, що насаджується, не сприймається.

А як із рівністю у Феміди?

У судовій владі всі законники отримують однакову платню, і це правило встановлено не ринком чи людьми, а державою. Утім, чи все так добре з гендерною рівністю?

Олена Кібенко з Касаційного господарського суду зазначила, що всі обмеження — лише в голові. Якщо в жінки є сили, здібності та бажання зайняти керівну посаду, то їй нічого не заважає. «ВС очолює жінка, Вищий антикорупційний суд очолює жінка, ректором Харківського національного університету ім. В.Каразіна кілька днів тому також стала жінка. Генеральним прокурором уперше в історії стала жінка. Свого часу Конституційний Суд також очолювала жінка», — сказала вона.

Водночас суддя погоджується: ще 10 років тому жінці потрапити до ВС було важко, але тепер дані говорять про протилежне. «Зараз навіть не виникає подиву, що жінки працюють у ВС, бо це нормально», — зазначила суддя.

Оскільки гендерна дискримінація належить до латентних явищ, «ЗіБ» поцікавився, чи відчувала її О.Кібенко в КГС? «Я абсолютно ніколи не відчувала ніякої гендерної дискримінації», — сказала вона.

Водночас більшість чоловіків на адміністративних посадах у ВС пояснила так: «По-перше, для суддівського товариства традиційно, щоб головував чоловік. До того ж багато жінок не хочуть бути головами. Якщо запитати в 100 суддів, хто хоче бути головою, то відносно невеликий відсоток погодиться. І це в першу через додаткове навантаження та відповідальність», — зазначила О.Кібенко.

Суддя переконана, що зміни в суспільстві впливатимуть на рішення жінок боротися за керівні посади. Адже успішних прикладів останнім часом побільшало, і саме вони допомагають ламати стереотипи. Також вона припустила, що зовсім скоро в касаційних судах буде більше жінок на керівних посадах, адже строк повноважень нинішніх очільників добігає кінця.

Проте скільки людей, стільки й позицій. Її колега Ганна Вронська, навпаки, уважає, що дискримінація жінок на роботі є, але вона прихована. «Якщо ви хочете бути мамою та працювати на держслужбі, то це практично неможливо, особливо коли у вас зовсім малі діти», — сказала вона. Г.Вронська розповіла, що для неї як судді немає можливості працювати на півставки, хоча це був би ідеальний варіант, щоб поєднувати роботу з материнством.

Для того щоб не відчувати себе дискримінованою, суддя радить ще на старті цікавитись у роботодавця, чи буде можливість працювати за гнучким графіком, чи буде дитяча кімната та чи дозволятиме корпоративна культура брати дітей із собою.

Тож подібні заходи — ще один крок у боротьбі за рівні права та справжні, а не ілюзорні гарантії. Тільки розумно та в діалозі можна збільшити вплив на прийняття рішень, і не лише в державі, а й у буденному житті.