С дуализмом ответственности за вождение в нетрезвом состоянии должен разобраться КС
Пренебрежение требованиями к законотворческой технике повлекло за собой правовую неопределенность с ответственностью за управление авто в нетрезвом состоянии. В результате судебная практика оказалась на перепутье: по которому из кодексов рассматривать дело о таком правонарушении. Разрубить этот гордиев узел должен Конституционный Суд.
Протокол іде по колу…
У Переяслав-Хмельницькому міськрайонному суді Київської області розглядався протокол від 9.02.2021 з матеріалами про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу про адміністративне правопорушення (справа №373/206/21). Постановою від 16.02.2021 провадження у справі закрито на підставі п.8 ч.1 ст.247 КпАП, оскільки щодо цього ж факту стосовно тієї ж особи наявна нескасована постанова від 24.11.2020 про закриття справи про адмінправопорушення. Вона мотивована тим, що у зв’язку зі змінами в законодавстві, зокрема зумовленими законом від 22.11.2018 №2617-VIII, у діях зазначеної особи вбачаються ознаки кримінального проступку, відповідальність за який передбачено в ст.2861 Кримінального кодексу.
31.12.2020 керівник органу дізнання на виконання постанови від 24.11.2020 вніс відповідні відомості до ЄРДР за ч.1 ст.2861 КК. Проте 28.01.2021 дізнавач-інспектор виніс постанову про закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Вона мотивована тим, що законом від 17.06.2020 №720-IX, зокрема, виключені ст.2861 КК та зміни до ст.130 КпАП.
9.02.2021 працівник поліції стосовно тієї ж особи склав інший протокол — про вчинення адмінправопорушення, відповідальність за яке передбачено в ч.1 ст.130 КпАП, за тих самих обставин. Його передано на розгляд до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду.
4.03.2021 за аналогічних обставин на підставі п.8 ч.1 ст.247 КпАП суд закрив провадження у справі №373/279/21 про притягнення особи до відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП. При цьому постанову від 30.09.2020, якою протокол про адмінправопорушення та матеріали до нього передано прокурору для внесення відповідних відомостей до ЄРДР та закрито провадження у справі, залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.11.2020. Остання мотивована тим, що правопорушення на даний час не є кримінально караним і суд апеляційної інстанції не може погіршити становище особи.
Скільки судів, стільки думок
Аналіз даних Єдиного реєстру судових рішень свідчить, що на розгляд судів першої інстанції надходять протоколи про адмінправопорушення та матеріали відносно осіб за чч.1—3 ст.130 КпАП (у редакції, чинній до 1.07.2020). Однак єдиної практики розгляду таких матеріалів наразі в судах не склалося.
В одних випадках судді визнають осіб винуватими та накладають стягнення відповідно до норм чч.1—3 ст.130 КпАП. В інших — на підставі ст.253 КпАП передають матеріали прокурору або органу дізнання для внесення відповідних відомостей до ЄРДР, проведення досудового розслідування та інших заходів, визначених у ст.214 КПК. Адже вбачають у діях осіб ознаки кримінального проступку згідно зі ст.2861 КК.
У результаті оскарження різні склади судів апеляційної інстанції виносили різні по суті постанови із цього питання.
Так, в окремих випадках прокурору відмовлялось у відкритті апеляційного провадження через відсутність у нього відповідних законодавчо визначених повноважень (справи №№373/963/20, 373/995/20, 373/1085/20, 373/963/20). В іншому — робився висновок про наявність у нього таких повноважень і скасовувалася постанови про закриття провадження в порядку стст.253, 284 КпАП (справа №373/964/20).
При цьому в постановах апеляційних судів, зокрема від 7.08.2020 у справі №713/1304/20 та від 2.10.2020 у справі №607/12198/20, зроблено висновок про наявність підстав для закриття провадження за ч.1 ст.130 КпАП на підставі ч.2 ст.284 КпАП та передачі матеріалів справи до органів досудового розслідування в порядку ст.253 цього кодексу.
Подекуди апеляційні суди залишали в силі постанови судів першої інстанції про притягнення осіб до адмінвідповідальності за чч.1—3 ст.130 КпАП (у редакції до 1.07.2020), коли йшлося про обставини, які мали місце після 1.07.2020 (справи №№759/12828/20, 756/8682/20).
Зміни до змін, що відбулися
Така ситуація склалася через те, що 1.07.2020 набрав чинності закон від 22.11.2018 №2617-VIII. Ним криміналізовано в тому числі й керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння та встановлена відповідальність за такі дії (ст.2861 КК). Натомість ст.130 КпАП викладена в новій редакції, відповідно до якої відповідальність за нею несуть лише судноводії.
При цьому законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури внесення змін» від 19.05.2020 №619-IX, який набрав чинності 11.06.2020, унесено зміни до ст.2 КпАП та ст.3 КК. Отже, станом як на 1.07.2020, так і в подальшому діяли норми, що визначали способи внесення змін до КК та КпАП.
Однак законом від 17.06.2020 №720-IX унесені зміни до закону №2617-VIIІ, у тому числі — щодо відповідальності за керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння. У розд.ІІ цього закону сказано про набрання ним чинності одночасно із законом №2617-VIIІ. Зміни до відповідних статей КК та КпАП не вносилися.
Закон №720-IX опублікований у газеті «Голос України» від 3.07.2020 №110. Тому положення розд.ІІ цього акта про набрання ним чинності одночасно із законом №2617-VIIІ, тобто раніше дня його опублікування, не відповідає ч.5 ст.94 Конституції.
Оскільки закон №2617-VIIІ набрав чинності 1.07.2020, зміни до КпАП та КК були реалізовані та відбулася зміна редакції цих кодексів. Отже, внесення 3.07.2020 змін до закону №2617-VIIІ не мало наслідком унесення змін до КпАП та КК, що підтверджується текстами зазначених законів та кодексів, розміщеними на офіційному сайті Верховної Ради, які відповідно до приписів ч.5 ст.7 Регламенту ВР є еталонними.
Відсутність «якості закону»
У §1 ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання, ніж те, що підлягало застосуванню на час його вчинення.
Оскільки як КК, так й КпАП передбачать можливість застосування заходів примусу до осіб, яких притягують до кримінальної та/або адміністративної відповідальності у формі, що відповідає визначенню «позбавлення свободи», на такі випадки поширюється дія приписів другого речення §1 та §2 ст.5 конвенції.
Зважаючи на сталу практику Європейського суду з прав людини (зокрема у справах «Сєрков проти України», «Щокін проти України», «Михайлюк та Петров проти України»), вирішального значення для дотримання засади верховенства права є «якість закону» як елемент загального принципу юридичної визначеності. Вона серед іншого передбачає, що формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи. При цьому наявність конкретної та послідовної практики тлумачення відповідного положення закону є фактором, який впливає на оцінку передбачуваності зазначеного положення.
Відсутність «якості закону» щодо визначення правопорушення або покарання, котре має за нього застосовуватись, спричиняє порушення ст.7 конвенції (справа «Кафкаріс проти Кіпру»).
Тлумачення конвенційних принципів у контексті притягнення особи до адміністративної відповідальності за українським законодавством зроблено у пп.62—65 рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України».
КС у своєму рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 констатував, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності. Зокрема, обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, установлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Також у рішенні КС від 22.09.2005 №5-рп/2005 зазначається, що з конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Підстави для подання до КС
Ситуація невизначеності щодо дії тієї чи іншої редакції положень ст.130 КпАП чи ст.2861 КК впливає на реалізацію права людини на справедливий суд із дотриманням принципу верховенства права, а також інших прав, гарантованих наведеними законодавчими актами.
Роз’яснення, які були надані двома комітетами Верховної Ради із зазначеного питання, не враховують наведені норми Конституції, КК, КпАП, конвенції, рішення КС та практику ЄСПЛ, а також не мають характеру обов’язкових.
16.02.2021 Верховною Радою прийнято закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» №1231-IX, який набрав чинності 17.03.2021. Ним внесено зміни до ст.130 КпАП шляхом викладення нової редакції, а КК доповнено ст. 2861.
Однак, як зазначено, КК уже містить ст.2861, що створює передумови для неоднакового застосування закону про кримінальну відповідальність. Це підтверджується текстами законів та кодексів, розміщеними на офіційному сайті ВР, які є еталонними.
З огляду на приписи ст.150 Конституції, стст.50, 51, 52 закону «Про Конституційний Суд України», п.5 ч.2 ст.46 закону «Про судоустрій і статус суддів» наявні підстави для:
• перевірки положень п.117 закону №720-IX на відповідність Конституції;
• офіційного тлумачення положень п.22 ч.1 ст.92 Конституції у взаємозв’язку зі ст.8 Конституції щодо порядку визначення законами України (внесення змін до законів) діянь, які є злочинами або адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них, у контексті наведених обставин.
Убачається, що це питання має бути винесене на розгляд Пленуму ВС для звернення з відповідним поданням до КС.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!