Задаток, в случае неподобающего исполнения обязательства остающийся в собственности кредитора, может считаться доходом в понимании ПК. Такое заключение сделал ВС в постановлении №826/15545/14, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
13 липня 2020 року м. Київ №826/15545/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача — Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 2.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5.02.2015 у справі за позовом Особи 1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2014 року Особа 1 звернулася до ОАСК із позовом до ДПІ ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м.Києві про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень від 20.05.2014 №0022541701 за платежем «Податок на доходи фізичних осіб» у сумі 117545,38 грн., з яких 93900,31 грн. — основний платіж, 23645,07 грн. — штрафні (фінансові) санкції; від 30.07.2014 №0000141701 за платежем «Податок на доходи фізичних осіб» у сумі 2959,76 грн., з яких 2360,60 грн. — основний платіж, 590,16 грн. — штрафні (фінансові) санкції.
Постановою ОАСК від 2.12.2014, залишеною без змін ухвалою КААС від 5.02.2015, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просив скасувати постанову ОАСК від 2.12.2014 та ухвалу КААС від 5.02.2015 у справі №826/15545/14, визнати нечинними та скасувати оскаржувані ППР.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що перевірка позивача була проведена без належних правових підстав, отже, її висновки були зроблені із порушенням закону, тобто не можуть братися до уваги як докази. Судами враховано докази, одержані із порушенням встановленого законом порядку, неправомірно оцінено як належний доказ ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.12.2014 у справі №754/21131-13-ц, відповідь приватного нотаріуса Каплуна Ю.В. Судами першої інстанції також порушено норми п.167.1 ст.167, п.172.2 ст.172 Податкового кодексу щодо визначення ставки податку, яка мала застосовуватися.
Відповідач процесуальним правом подати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті <…>.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі пп.78.1.1, пп.78.1.2 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК та на підставі наказу від 24.03.2014 №412 ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м.Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань отримання доходу в 2012 році та сплати податку з доходів фізичних осіб Особою 1 за період з 1.01.2012 до 31.12.2012.
За результатами перевірки було складено акт від 4.04.2014 №*, в якому були зазначені порушення податкового законодавства, а саме:
— пп.164.1.1 п.164.1, п.164.3 ст.164, пп.166.1.1, пп.166.1.2 п.166.1, п.167.1 ст.167 ПК — занижено обсяги оподатковуваного доходу на загальну суму 567503 грн. та не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету 93900 грн. 31 коп.
— пп.49.18.4 п.49.18, ст.49, п.179.1, п.179.7 ст.179 ПК — неподання податкової декларації про доходи за 2012 рік.
На підставі складеного акта перевірки контролюючим органом винесене ППР від 20.05.2014 №00225411701, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 117545,38 грн., з якої за основним платежем — 93900,31 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями — 23645,07 грн.
Не погоджуючись із вказаним ППР, позивач оскаржила його в адміністративному порядку.
24.07.2014 у відповідь на скаргу Особи 1 прийнято рішення Головного управління Міндоходів у м.Києві, яким скаргу залишено без задоволення, залишено без змін ППР №0022541701 та збільшено основний платіж на 2360,60 грн. і штрафну санкцію — на 590,16 грн.
30.07.2014 відповідачем винесено ППР №0000141701 за платежем ПДФО у сумі 2959,76 грн., з яких 2360,60 грн. — основний платіж, 590,16 грн. — штрафні (фінансові) санкції.
Рішенням Державної фіскальної служби від 18.09.2014 за результатами розгляду скарги Особи 1 ППР №0022541701 залишено без змін, а повторну скаргу залишено без задоволення.
29.09.2014 ДФС залишила без розгляду скаргу Особи 1 на ППР №00000141701.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджується, що у 2012 році позивач отримала дохід у розмірі 567503 грн., який повинна була зазначити у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік та сплатити грошове зобов’язання з ПДФО в розмірі 93900,31 грн. на суму отриманого доходу, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Суди попередніх інстанцій, крім іншого, посилалися на судові рішення у справі №754/21131-13-ц, якими підтверджено отримання позивачем коштів у сумі 567503 грн. у вигляді передплати за попереднім договором купівлі-продажу квартири. Вказані обставини також підтверджуються поясненнями свідків, а саме — Особи 1, Особи 2.
Колегія суду касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, виходячи із такого.
Як підтверджується матеріалами справи, 31.10.2012 між Особою 2 та Особою 1 було укладено попередній договір, який зареєстрований у реєстрі за №10879 та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю.В.
Параграфом 1 зазначеного договору зафіксовано «Особа 2 передав Особі 1 гроші в сумі 567503,00 грн. 00 коп., що на день підписання цього договору за курсом НБУ становить еквівалент $71000,00, як передоплата за нерухоме майно».
У §2 сторони дійшли згоди, що вони укладуть до 30.11.2012 у порядку, встановленому чинним законодавством України, договір купівлі-продажу квартири, за яким Особа 1 передасть у власність Особі 2 нерухоме майно за узгодженою сторонами ціною — 573497 грн. 75 коп.
Відповідно до §5 п.5.1 попереднього договору кошти у розмірі 567503 грн. Особа 1 отримала від Особи 2 повністю.
Ці обставини також підтверджуються відповіддю приватного нотаріуса КМНО Каплуна В.В. від 18.03.2014 вих. №103/01-16 на запит ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 14.03.2014.
Водночас слід зазначити, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 28.02.2014 (справа №754/21131-13-ц) за позовом Особи 2 до Особи 1 про стягнення суми позов задоволено частково, стягнуто з Особи 1 на користь Особи 2 авансовий внесок — 567503 грн., неустойку у розмірі 80678,71 грн. та судовий збір у сумі 3441 грн. Текст рішення містить посилання на те, що матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що позивач передплатив продавцю 567503 грн.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 5.06.2014 скасовано рішення Деснянського райсуду м.Києва від 28.02.2014 та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову.
Натомість 27.01.2015 податковим органом через канцелярію КААС подано копію ухвали ВСС від 10.12.2014.
Згідно з наведеним рішенням судом касаційної інстанції встановлено помилкове скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Адже суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, в результаті чого рішення АСК від 5.06.2014 скасовано, а рішення Деснянського райсуду м.Києва від 28.02.2014 залишено в силі. ВСС дійшов висновку, що внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише в разі наявності зобов’язання, яке мало виникнути на підставі договору купівлі-продажу квартири. Оскільки договору купівлі-продажу між сторонами укладено не було, отримана Особою 1 сума коштів у розмірі 567503 грн. є авансом, який підлягає поверненню.
Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим кодексом.
Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності згідно зі ст.177 ПК, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно зі ст.178 цього кодексу (пп.164.3.1 п.164.3 ст.164 ПК).
За правилами пп.164.2.4 п.164.2 ст.164 ПК, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями стст.172—173 цього кодексу.
У цивільно-правових відносинах завдаток є способом забезпечення виконання зобов’язання, який у разі неналежного виконання зобов’язання залишається у власності кредитора і в такому випадку може вважатися доходом фізичної особи в розумінні ПК. Однак, за правилами ст.570 Цивільного кодексу, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки правовій природі отриманої позивачем суми коштів, яка в подальшому була стягнута з позивача за рішенням суду як аванс та не зроблено висновку, чи можна вважати такі кошти об’єктом оподаткування в розумінні ст.163 ПК. Не надано оцінки і доводам позивача щодо порядку оподаткування операцій з продажу об’єктів нерухомого майна, встановленого положеннями ст.172 ПК.
Суд не приймає доводів позивача, що ухвала ВСС від 10.12.2014 у справі №754/21131-13-ц є неналежним доказом, оскільки податковий орган не є учасником провадження у вказаній справі. Відповідно до ч.1 ст.3 закону «Про доступ до судових рішень» для доступу до рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. За правилами ч.1 ст.4 закону «Про доступ до судових рішень», судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд касаційної інстанції в силу положень ч.2 ст.341 Кодексу адміністративного судочинства не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч.2 ст.353 КАС підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.
Керуючись стст.243, 246, 250, 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
Постанову ОАСК від 2.12.2014 та ухвалу КААС від 5.12.2015 у справі №826/15545/14 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Материалы по теме
В САП «забыли» отстранить Князева от работы
31.01.2024
Упрощен доступ к базе правовых позиций ВС
01.11.2023
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!