В своем доме уже не господин

Преклонный возраст и тяжелые жизненные обстоятельства не оправдывают самочинное строительство

Мужчину, построившего дом на территории лесного массива, обязали собственноручно его разрушить. Немощь и материальные затруднения нарушителя не опровергают того, что он совершил противоправное действие. Поэтому в Страсбурге поддержали позицию литовского правительства.

Знесіть це негайно!

Громадянин Литви Вітовт Камінскас у 2006 році отримав у спадок ділянку, що, як виявилося, була занесена до реєстру лісових земель. На ній подружжя Камінскасів побудувало дім, в якому вони мешкали понад 15 років.

У 2012-му в ході ревізії земель лісових зон Міністерство захисту навколишнього середовища встановило, що будинок на успадкованій ділянці не просто зведений всупереч закону, а й за своєю природою є самобудом. Урядовці зобов’язали громадянина впродовж 6 місяців знести домівку власним коштом. Утім, згодом вони зглянулися над людиною похилого віку та продовжили строк ще на 3 місяці.

Проте порушник наполягав, що навіть таке «милосердя» не змусить його зруйнувати свій дім. Згодом міністерство звернулося до суду з приводу ухилення В.Камінкасом від виконання рішення про знесення об’єкта самочинного будівництва.

Тактика мешканця самобуду була такою: він не відкидав того факту, що хатина збудована всупереч нормам цивільного та лісового законодавства, проте у 2013 році він звернувся до держави з проханням виключити ту частину ділянки, на якій стоїть будинок, із категорії лісових земель. Утім, йому відмовили, позаяк земля була включена до реєстру ще у 2004-му, а незаконне будівництво не є підставою для перегляду рішення.

Не погодившись із такою позицією держави, В.Камінкас звернувся до суду зі скаргою на відмову державного органу провести повторну оцінку меж лісу на його території. Проте всі подальші спроби узаконити майно постфактум або змінити межі там, де вони зачіпають будинок, були марними. Судові спори затяглися майже на 4 роки, а служителі Феміди стали на бік міністерства й зобов’язали позивача знести будинок, який він звів на галявині.

На обґрунтування своїх рішень литовські суди посилалися на практику Конституційного суду, який стверджував, що заборона будівництва на лісових землях є виправданою через важливість захисту навколишнього середовища. Суди стояли на позиції, що при зіткненні інтересів індивіда й суспільства перевага має віддаватися останньому.

Остання спроба

Після судового марафону на батьківщині В.Камінскас вирішив постукати у двері Європейського суду з прав людини. Він посилався на порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Свою позицію заявник аргументував тим, що спірний будник є його єдиним житлом. Через поважний вік (70 років), погане здоров’я (як у нього, так і в тяжко хворої дружини) та низький дохід він не має змоги ні придбати житло, ні переїхати в інше місце. За його словами, вони з дружиною не володіли іншою нерухомістю, придатною для проживання. Як би там не було, він звів будинок на своїй землі, прожив там 15 років та не отримав жодної скарги.

Саме ці факти, на його глибоке переконання, свідчили про те, що збудоване житло не завдало шкоди нічиїм інтересам. В.Камінскас також стверджував, що частина ділянки, на якій стояв дім, не була покрита лісом, на ній стояла садиба його діда, а включення до реєстру лісів було необґрунтованим.

Уряд, обстоюючи свою позицію, навів докази того, що в заявника та його дружини була інша нерухомість, а саме — земля сільськогосподарського призначення та деякі господарські будівлі. На додачу сам заявник був зареєстрований за іншою адресою. Це могло свідчити, що самобуд не єдине його житло.

Литовські органи влади наполягали, що втручання в право громадянина В.Камінскаса повністю ґрунтувалося на нормах законодавства та передбачало виключно законні цілі — захист навколишнього середовища. Крім того, держава пішла назустріч заявникові, продовживши строк для знесення будівлі. Важливим є момент дотримання балансу інтересів однієї особи та суспільства в цілому. На думку уряду, такий баланс Литва забезпечила.

Самобуд — це не про Європу

Для Суду важливим був момент, що заявник ніколи не оспорював незаконності будівництва й того факту, що він свідомо спорудив житло на території, віднесеній до лісового масиву. У Страсбурзі зазначили, що В.Камінскас мав знати про обмеження на будівництво на землі, бо, коли він вступав у спадщину, спірна територія вже була включена до реєстру лісових ділянок. Усі спроби узаконити майно заднім числом свідчили про те, що заявник знав, що, будуючи дім, порушував приписи законодавства.

Євросуд узяв до уваги те, що національні органи влади вжили заходів, спрямованих на надання заявникові можливості поліпшити своє становище, зокрема подовжували строк, відведений на знесення дому. Беручи до уваги складні життєві обставини подружжя Камінскасів та майбутній зимовий період, уряд кілька разів відкладав процес знесення.

Утім, навіть з огляду на вік, стан здоров’я та рівень матеріального забезпечення заявника Суд не міг лише на цих підставах задовольнити звернення останнього. Тому, співвідносячи інтереси громадянина та суспільства, пов’язані із захистом навколишнього середовища, ЄСПЛ наголосив на превалюванні загального над індивідуальним. Визначальним для Суду став факт, що чоловік усвідомлював, що порушує закон.

Отож, у рішенні від 4.08.2020 у справі «Kaminskas v. Lithuania» ЄСПЛ дійшов висновку, що стосовно заявника не було порушено ст.8 конвенції. Тим самим у Страсбурзі дали зрозуміти, що важкі життєві обставини жодним чином не корелюються із систематичним порушенням закону. Особливо в тих випадках, де перетинаються інтереси суспільства та однієї особи.