Неудачная подделка

Будет ли польза от усеченной англо-американской модели суда присяжных

Дискуссии по поводу плюсов и минусов суда присяжных и его оптимальной модели не стихают между юристами всего мира. Недавно Министерство юстиции презентовало свое виденье этого института. Проанализируем жизнеспособность предложенной модели в украинских реалиях.

 «Чергові присяжні»

Як відомо, Уряд направив на розгляд Верховної Ради проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення участі громадян у здійсненні правосуддя» (№2710). При поверховому вивченні цих пропозицій може видатися, що в Україні мають намір запровадити класичну англо-американську модель суду присяжних. Однак ця ілюзія швидко розсіюється.

До речі, навіть у США, де суд присяжних є традиційною основою судочинства, постійно обговорюються його вади, зокрема значні витрати з державного бюджету, неможливість прийняття присяжними виваженого рішення в умовах сьогодення через брак професійних знань та навичок поряд із постійним ускладненням справ (передусім економічних).

Проте у США бути присяжним — це почесний конституційний обов’язок кожного громадянина, за ухилення від виконання якого передбачено кримінальну відповідальність. Нам же пропонують побудувати класичну модель суду присяжних на умовах добровільної участі. До чого це призведе? До того, що нівелюється головний принцип діяльності суду присяжних — випадковий відбір. У теорії він нібито залишається, але на практиці більшість відібраних кандидатів відмовлятиметься від виконання обов’язків присяжного, а залучатимуть до цього здебільшого «чергових присяжних».

Так само в нас відбувається із «черговими понятими». Ні для кого не секрет, що переважна більшість останніх погоджується на це не через почуття обов’язку й навіть не через нудьгу, а за певну неофіційну винагороду від правоохоронців, котрі їх залучають, або під їхнім тиском у випадках, коли сам понятий чи близькі йому люди залежать від рішень правоохоронців як фігуранти кримінальних проваджень. Аналогічно станеться і з присяжними.

Під тиском і без відповідальності

Чи є об’єктивні підстави вважати, що в ситуації з присяжними все докорінно зміниться на краще? Очевидно, ні, тому що для цього не створено не лише соціально-економічних, а й навіть нормативно-правових умов.

Так, у проекті, яким значно збільшується роль присяжних, не передбачена кримінальна відповідальність як для осіб, котрі намагатимуться чинити будь-який вплив на присяжного, так і для самих присяжних, які на цей вплив піддадуться, не кажучи вже про ситуації, коли присяжний прийняв рішення під впливом. І це обов’язково мають бути тяжкі злочини від першої частини відповідної статті Кримінального кодексу. Присяжні повинні відчувати відповідальність за вирішення долі людей, а правоохоронні органи в усіх випадках — мати легальну можливість здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії щодо них.

Не зайвим буде запровадження на рівні закону обов’язку НАБУ здійснювати періодичний вибірковий контроль присяжних для виявлення можливого впливу на них. Знаючи про велику ймовірність контролю та можливість потрапити за ґрати за спроби «поговорити щодо можливого вердикту», переважна більшість присяжних не реагуватиме на будь-які спроби впливу та повідомлятиме про них правоохоронні органи.

Для присяжних також необхідно запровадити обов’язок повідомляти про будь-які спроби впливу на них за аналогією із суддями. За невиконання цього обов’язку навіть за умови відхилення пропозиції про надання неправомірної вигоди чи нереагування на спроби впливу повинна наставати відповідальність у вигляді негайного відсторонення присяжного від подальшого здійснення правосуддя.

На жаль, проект цього не пропонує, так само як не пропонує прирівняти присяжних до службових осіб чи до осіб, які надають публічні послуги. Як наслідок, навіть за прямий підкуп чи інший вплив на присяжного його та інших винних осіб не можна притягнути до кримінальної відповідальності. Тож, якщо не усунути цих прогалин, присяжним для того, щоб бути абсолютно чистими перед законом, залишиться сплатити податки із суми отриманої від сторони кримінального провадження винагороди за прийняття того чи іншого вердикту.

Вердикт на громадських засадах

У пояснювальній записці до проекту зазначено, що реалізація акта не потребуватиме додаткових витрат з державного бюджету. Як при значному збільшенні кількості присяжних та кількості справ, що вони розглядатимуть, можна уникнути додаткових витрат?

Відповідь знаходимо в тексті документа. Присяжним не пропонується платити за їхню роботу і навіть зберігати за ними середній заробіток за місцем роботи. Чинна ч.4 ст.385 КПК лише зобов’язує працедавця звільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов’язків щодо здійснення правосуддя. Однак ні Кримінальний процесуальний кодекс, ні Кодекс законів про працю не встановлюють гарантії у вигляді збереження на цей період середнього заробітку. Проект із цього приводу нічого нового не пропонує.

Для порівняння: у США за присяжними не тільки зберігають заробіток за основним місцем роботи, а й доплачують безпосередньо з бюджету. А ще за рахунок держави перевозять, розміщують у готелях та годують, якщо є потреба в ізоляції від громадськості на період розгляду складної справи. Адже належне фінансування суду присяжних є базовою гарантією його ефективності та незалежності.

Декларування відсутності додаткових бюджетних витрат вказує й на те, що, на думку Уряду, вживати заходів для охорони присяжних не потрібно. Утім, неважко спрогнозувати, що випадків насильства та погроз щодо присяжних неодмінно побільшає.

В усіх економічно розвинутих країнах, в яких діє класичний суд присяжних, їхня безпека — обов’язок держави. У нас же держава традиційно воліє самоусунутися від виконання своїх обов’язків.

«Мухи» на тлі «слона»

Англо-американській моделі суду присяжних притаманне прийняття рішення абсолютною більшістю голосів. Зокрема, у Великій Британії, якщо колегія присяжних із трьох спроб не змогла ухвалити одностайний вердикт, вона розпускається, формується нова, яка наново розглядає справу. Схожий порядок діє і в США.

Натомість у проекті передбачено прийняття вердикту простою більшістю голосів, що є хибним та небезпечним, тим більше з огляду на вказані ризики.

У пояснювальній записці жодним чином не розтлумачуєть обмеження права обвинуваченого на суд присяжних у кримінальних провадженнях, які розглядатимуться у Вищому антикорупційному суді. Відповідний припис є явно неконституційним, оскільки обмежує право на участь громадян у здійсненні правосуддя не за об’єктивним критерієм ступеня тяжкості злочину, а за критерієм суду, який розглядатиме кримінальне обвинувачення. Навряд чи з такими потугами створений ВАКС заслуговує стати учасником антиконституційних ініціатив Уряду.

Також учинено невдалу спробу обмежити волевиявлення присяжних при прийнятті вердикту шляхом заборони враховувати докази, визнані судом недопустимими. По-перше, жодного реального правового механізму для забезпечення виконання цього припису не встановлено. Присяжні не несуть (і не повинні нести) відповідальності за завідомо неправосудний вердикт. У разі ігнорування присяжними приписів головуючого про недопустимість певних доказів вердикт так само не оскаржується. Це неможливо навіть з технічної точки зору, оскільки вердикт ухвалюється шляхом голосування щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого, а не шляхом складення присяжними окремого документа з обґрунтуванням підстав ухвалення відповідного рішення.

По-друге, у такому разі мова може йти лише про докази, визнані явно недопустимими під час судового розгляду. Однак питання про недостовірність переважної більшості доказів суд вирішує в нарадчій кімнаті (ч.1 ст.89 КПК). Проект не містить жодної нової конструкції, за якої суддя мав би право вийти до нарадчої кімнати для вирішення питання про достовірність чи недостовірність доказів у справі.

І це лише один з багатьох менш істотних недоліків проекту. Але про ці «мухи» є сенс говорити тільки після того, як законодавець дослухається до думки фахівців у галузі права та виправить суттєві недоліки в запропонованій моделі суду присяжних.

Проект «для галочки»

Заборона на оскарження по суті вироку суду, прийнятого на основі вердикту суду присяжних, — демонстрація чергового нехтування Урядом базових основ класичного суду присяжних та конституційного права на оскарження судових рішень. Цілком обґрунтовано, що в США вердикт суду присяжних не може оскаржити прокурор як представник держави, тобто народу, від імені якого присяжні й здійснюють правосуддя. Натомість таке право має обвинувачений.

Якщо в Україні останній не буде забезпечений правом на оскарження по суті вироку на основі вердикту присяжних, то такі вироки стануть поодинокими. Адже навряд чи обвинувачені та їхні захисники ризикуватимуть і клопотатимуть про призначення суду присяжних, вердикт якого не можна оскаржити.

Може, урядовці цього й добиваються, тобто хочуть створити суд присяжних лише на папері, який на практиці майже не працюватиме? А на весь світ можна буде проголосити про створення в Україні класичного суду присяжних. У такому разі стає зрозумілою теза про відсутність потреби в додатковому фінансуванні з держбюджету.

До того ж важко повірити, що величезна кількість прогалин проекту №2710 є наслідком випадковостей чи звичайного браку юридичної техніки. Адже він готувався Міністерством юстиції, тобто групою фахівців, а не окремим народним обранцем. Швидше за все, більшість вад документа мають певну мету. У будь-якому разі на виході маємо невдалу підробку англо-американської моделі суду присяжних.

Утім, суд присяжних — це та демократична розкіш, яку ми сьогодні собі не можемо дозволити. У більшості місцевих судів немає спеціально обладнаних окремих приміщень для присяжних, держава не може забезпечити належний рівень матеріального забезпечення присяжних та їхню безпеку й незалежність від впливу. Тож, доки Україна зростатиме економічно, а заразом зростатиме рівень правосвідомості в суспільстві, буде час визначитися з оптимальною моделлю суду присяжних.

Може, за цей час стане зрозумілим, що суд присяжних нам узагалі не потрібен. Адже участь народу в здійсненні правосуддя буде забезпечена невідворотністю швидкого дисциплінарного покарання для кожного судді, який наважиться грубо порушити права та законні інтереси будь-якої людини.