Кому болит планета?

Пока немецкая Фемида закрывает АЭС, украинская размышляет, как защитить окружающую среду, не нарушая закон

Большинство пользователей социальных сетей считают проблемы окружающей среды — выдумкой, трубы, которые дымят на горизонте, — показателем прогресса, а вредные заводы — залогом зарплаты. Однако в Верховном Суде на окружающую среду смотрят иначе.

Особистий інтерес

«Зміни вже настали, ми вже живемо в надзвичайній кліматичній ситуації, — почав свій виступ суддя Вищого адміністративного суду Володимир Кравчук на міжнародному форумі «Судовий захист природного довкілля та екологічних прав». — Від того, які підходи ми запровадимо в судах, залежатиме державна політика в цій сфері».

Питання, що ставить суд: які ваші особисті права порушено, коли відкривається шкідливе виробництво? Для більшості людей воно несе фінансову вигоду, оскільки створює нові робочі місця. Українське судочинство захищає права конкретної особи, а не суспільства. Утім, як і європейське. Тому позивач, котрий поскаржився, має довести, що саме він зазнає реальної шкоди.

Що таке суспільний інтерес? Це прагнення всього суспільства, сума приватних інтересів, тому порушення суспільного інтересу — це порушення прав кожного. «Хто повинен захищати планету від людей? Люди. Ті, які розуміють загрози, від тих, хто не розуміє. Єдиний шлях урятувати планету — піти шляхом самообмежень», — підсумував свій виступ В.Кравчук.

Людина не може подати до суду, захищаючи суспільний інтерес, але вона має право захищати своє життя та довкілля. Право на безпечне довкілля належить кожному.

Голова Європейської асоціації адміністративних судів Едіт Целлер проаналізувала справи, які громадянам удалося виграти в Європейському суді з прав людини. Вона зауважила, що слід довести шкідливий вплив на приватне життя, а не просто на навколишнє середовище, зокрема порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наприклад, одного разу жінка з Валенсії виграла суд, переконавши, що шум міста псує її життя.

Мертві бджоли

Щоб оператор промислового об’єкта дотримувався правил, необхідний ефективний судовий захист. Досвідом захисту довкілля поділився заступник голови Вищого адміністративного суду Польщі Януш Драхал.

Він зауважив, що сьогодні охорона навколишнього середовища є найгострішою світовою проблемою. Найзагрозливішою для навколишнього середовища є промисловість, особливо добувна. Тому розвинені країни створили спеціальну систему для видачі дозволів для промисловців, і цей інститут допомагає захистити навколишнє середовище.

Проте все це не відбулося так просто. Діяльними ініціаторами змін були громадські активісти та екологічні організації. Спершу вони поводилися радикально, протидіяли будь-яким інвестиціям, але нашому західному сусідові вдалося приборкати небезпечних активістів і почути їх. Сьогодні вони можуть виступати в судах на всіх етапах процесів, які стосуються екології. Поляки розуміють, що промисловці повинні мати противагу — громадських активістів. Останні стали мудрішими, тепер вони не поводяться радикально, але об’єктивно та виважено оцінюють екологічні ризики.

У Польщі важко отримати дозвіл на розроблення копалень, адже вони є одними з найсерйозніших забруднювачів довкілля.

Сьогодні активісти мають право отримувати будь-яку інформацію про стан навколишнього середовища. На це погодились усі держави, що підписали Орхуську конвенцію, ініційовану Європейською економічною комісією ООН. У тому числі Україна. Утім, діяльність на міжнародній арені — це одне, а вдома — інше.

Тривалий час не було жодних документів, які би підтверджували бажання країни гарантувати своїм громадянам чисте довкілля та інформацію про забруднювачів. Тому наша держава невдовзі потрапила до списку порушників, з якого її викреслили тільки у 2017 році, коли був ухвалений закон «Про оцінку впливу на довкілля». Відповідно до нього екологічна інспекція почала моніторити викиди промислових об’єктів та електростанцій.

Прикладом може слугувати історія зі сланцевим газом. У 2012 році тодішня українська влада дійшла висновку, що було б непогано видобувати власний газ, який є в Івано-Франківській, Тернопільській, Харківській та Донецькій областях. Активісти, громадські організації та депутати рішуче виступили проти такої ідеї. Більше того, протест об’єднав комуністів та праворадикалів.

Однак тодішній Прем’єр-міністр звинуватив їх у тому, що вони стоять на сторожі інтересів Росії та прагнуть завадити Україні здобути енергетичну незалежність. Усі, хто був проти такого видобутку, програли суди, і на одному з родовищ на сході України збиралися встановлювати вишки. Не стали робити цього тільки тому, що почалися заворушення.

Суддя Одеського апеляційного адміністративного суду Лариса Зуєва нагадала про те, як у ті часи Феміда не захистила активістів. Жінка поділилася спогадами про суддівський тренінг, під час якого володарів мантій возили в місця, де сталось екологічне лихо. «Лише коли ми бачили, як каналізаційна, неочищена вода виливається в Чорне море, нюхали цей сморід, то розуміли необхідність захисту довкілля», — заявила вона.

При цьому одеситка зауважила, що закони не завжди працюють, а рішення не завжди виконуються, тому судовий захист може бути неефективним. «Хто може зупинити свавілля корпорацій та бездіяльність держави?» — пройнялася вона риторичним запитанням.

Великою проблемою цього року в Україні стали пестициди, які призвели до масової загибелі бджіл практично в усіх регіонах. Багато пестицидів у Європі заборонено, але в нас їх оминули увагою. «Законодавство не дає змоги гарантувати безпеку при використанні пестицидів», — стверджує Л.Зуєва. Як наслідок, мор бджіл, злоякісні пухлини.

Однак вона навела приклад ефективного захисту екології німецькими судами. Зокрема, вони заборонили в багатьох містах в’їзд автомобілям на дизельному пальному, адже мотори, які працюють на ньому, роблять викиди отруйних речовин, вищі за норму.

«Ми не можемо захистити права на майбутнє. Але в цій категорії справ мусимо захищати права на майбутнє. Нам потрібно думати, в якому світі житимемо ми й наші діти», — підсумувала свій виступ суддя.

Право хижаків

Не вона одна висловила захоплення німецькими суддями. Керівник юридичного відділу Міжнародної благодійної організації «Екологія — право — людина» Ольга Мелень-Забрамна пригадала, що саме суди прийняли рішення про заборону та знесення атомної електростанції в Німеччині.

Проте вона також пригадала кілька українських процесів, у яких люди вимагали від влади не давати дозволу на шкідливі викиди в повітря. Та суд став на бік промисловця й зобов’язав дозвіл видати.

Професор кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка Володимир Носік оцінив Україну як державу з високими екологічними ризиками, законодавство в якій не відповідає реаліям. Судова влада стала заручницею законів, які були прийняті більше ніж 50 років тому й, попри те, що світ стрімко змінився, залишилися тими самими.

«Наші закони спрямовані на хижацьке використання природних ресурсів. Вони не відповідають ні Конституції, ні здоровому глузду», — оцінив рівень екологічного законодавства професор. Він зауважив, що в нас судовий захист неефективний через низьку ефективність законів, автори яких так і не визначилися, що є об’єктом і суб’єктом екологічного права. На його думку, об’єктом права мала би бути екосистема.

«Сучасне покоління починає усвідомлювати, що земна цивілізація йде до загибелі. Вони осмислюють ті реальні виклики, які постали перед людством», — уважає В.Носік. Він покладає великі надії на ті засади екополітики, які сьогодні розробляють і які забезпечать взаємодію людини та природи.

Звісно, викладач не міг не згадати про німецьких суддів, яких так хвалили всі, хто виступав перед ним. Зокрема, В.Носіку сподобалося рішення, в якому суд визнав, що німецький фермер поніс збитки через те, що уряд не зміг запобігти кліматичним змінам.

Професор із питань екологічного права Пекінського університету хімічних технологій Жанвей Чганг розповів про дилему, з якою сьогодні стикається Китай. Ця країна розвиває економіку, яка забруднює довкілля, але, коли, за рішеннями суду, закривають фабрики та заводи, що продукують шкідливі викиди, люди втрачають роботу і це їм також не подобається.

Навіть у Китаї громадські активісти відстоюють екологічні інтереси, постійно розширюючи свої права задля більш ефективного захисту навколишнього середовища. Як наслідок, у 2018 році суди порушили понад 2000 справ, що стосуються екології, понад 1000 справ вирішили, а більшість рішень була на користь позивачів.

Утім, однією з проблем таких процесів є те, що дуже важко довести, що той чи інший об’єкт шкодить довкіллю. Адже нема єдиного незалежного органу екоконтролю, який би робив це оперативно, прозоро й використовувався як засіб не для залякування бізнесу, а для запобігання екологічним лихам. Бо сьогодні одна сторона приносить до суду папірець, в якому говориться, що об’єкт завдає шкоди екології, а друга — приносить інший, де написано абсолютно протилежне. Як у такому випадку повинен учинити суд?

Тож, допоки в Україні не з’явиться дієва система спостереження за станом довкілля, судам доведеться на власний розсуд вирішувати: захищати сьогодення чи майбутнє.