Вакуум возмещения

Реально ли добиться компенсации за жилье, разрушенное в результате вооруженного конфликта?

Судебная система осталась наедине с проблемой компенсации за жилье, разрушенное в результате вооруженного конфликта. Ведь действующий механизм получения возмещения часто не срабатывает и без помощи законодателя этот вопрос не решить.

Докази та учасники

Як повідомляє прес-служба Верховного Суду, цю проблему обговорювали під час заходу, організованого Норвезькою радою у справах біженців за фінансової підтримки управління верховного комісара ООН у справах біженців.

Суддя Касаційного цивільного суду Ольга Ступак розповіла, на що слід звернути увагу юристам, які представляють громадян у відповідній категорії справ. Зокрема, вона зазначила, що при підтвердженні права власності на майно, пошкоджене внаслідок збройного конфлікту на сході України, треба враховувати, що цим майном власник може володіти одноособово, а також воно може належати, наприклад, подружжю на праві сумісної власності або членам сім’ї на праві спільної часткової власності. «У таких справах повинні брати участь усі співвласники майна, аби не сталося так, що відшкодування отримає одна особа, а потім постане питання про його поділ між усіма співвласниками», — пояснила суддя.

Також вона торкнулася питання про тягар доказування. Відповідно до ч.3 ст.12 Цивільного процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ЦПК.

Водночас на деяких інформаційних ресурсах можна прочитати, що нібито факт чи ступінь пошкодження майна можна підтверджувати показаннями свідків. «Такий доказ, як показання свідків, для підтвердження як самого факту спричинення шкоди, так і її розміру є абсолютно неприйнятним», — зауважила О.Ступак. Вона наголосила, що до учасників цієї категорії спорів не можуть застосовуватися якісь особливі умови доказування, суд повинен діяти відповідно до процесуального закону.

Юрисдикція спорів

Суддя КЦС спрогнозувала, що можуть виникнути питання щодо юрисдикції спорів, пов’язаних із реалізацією Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 18.12.2013 №947 (в редакції постанови від 10.07.2019 №623).

Відповідно до цього документа обстеження пошкоджених об’єктів, складання відповідних актів тощо, а також прийняття рішень про компенсацію шкоди відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування або військово-цивільних адміністрацій. Тож розглядати всі відповідні справи начебто мають адміністративні суди.

Однак О.Ступак звернула увагу, що можуть виникнути питання стосовно юрисдикції спорів щодо оскарження розміру визначеної компетентним органом шкоди. Адже такі справи розглядаються в порядку цивільного судочинства. «Суди готові швидко зорієнтуватися в цьому питанні. Але юристам вже сьогодні треба подумати, які позовні вимоги будуть заявлятися й, відповідно, до якої юрисдикції належатиме той чи інший спір», — сказала суддя.

Тероризм чи надзвичайна ситуація?

Крім того, вона зазначила, що при розгляді цієї категорії справ виникає багато питань щодо правозастосування. Так, у більшості відповідних позовів ставилося питання про компенсацію шкоди, спричиненої терористичним актом, а на підтвердження факту останнього надавалася довідка Служби безпеки про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками скоєння терористичного акту. Однак вироку в цій справі поки що немає.

«Цивільний суд у рамках розгляду справи про компенсацію шкоди за пошкоджене майно не може сам установлювати, чи було скоєно терористичний акт», — пояснила О.Ступак. Отже, зазначила вона, правовий шлях у цій категорії справ із посиланням на ст.19 закону «Про боротьбу з тероризмом» неперспективний.

Інший шлях, яким ідуть правники, — застосування Кодексу цивільного захисту з огляду на те, що розпорядженням КМ від 26.01.2015 №47-р у зоні конфлікту було встановлено режим надзвичайної ситуації. Стаття 86 КЦЗ регламентує порядок забезпечення житлом постраждалих унаслідок надзвичайних ситуацій. Однак, зазначила суддя, в цьому випадку йдеться лише про будівлі. При цьому особа може отримати відшкодування тільки в разі передання пошкодженого житла органу місцевого самоврядування.

Та відкритим залишається питання: як бути із земельною ділянкою під будинком? Якщо вона належала особі на праві власності, то хто відшкодує її вартість? А якщо на праві користування — особа також втратить речове право, бо вона мала право на приватизацію ділянки.

Неврегульовані відносини

Суддя ВС зауважила, що сьогодні перед вирішенням цих питань судова система фактично залишилася наодинці. Адже законодавчий орган не ухвалив закону, що визначає порядок компенсації шкоди, спричиненої саме подіями на сході України. Він міг би не тільки зробити судовий захист громадян більш ефективним, але й дав би їм можливість взагалі уникнути судових спорів: кожний компетентний орган виконував би свої функції відповідно до цього спеціального закону. Натомість вирішення питання лягло на плечі суду.

Цю думку підтримав і заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи ВС — начальник правового управління (ІV) Михайло Шумило. За його словами, головна проблема, яка стоїть сьогодні перед судами, полягає в тому, що ми маємо два спеціальні акти: закон «Про боротьбу з тероризмом» і Кодекс цивільного захисту. При цьому сфера дії обох поширюється на інші відносини, ніж ті, що стосуються компенсації матеріальної шкоди за зруйноване житло внаслідок збройного конфлікту. Тож, переконаний доповідач, необхідно прийняти спеціальний закон, який дасть змогу громадянам реалізувати своє право на відповідну компенсацію.

Михайло Шумило також зазначив, що для вирішення згаданих проблем необхідна співпраця трьох гілок влади: законодавча має ухвалити спеціальне законодавство, виконавча — напрацювати механізми для його реалізації, а судова — стоятиме на захисті прав громадян, якщо через неналежне регулювання або правозастосування вони не зможуть реалізувати своє право на компенсацію.

Натомість сьогодні через відсутність такого регулювання громадяни йдуть до суду і посилаються на окремі норми спеціальних законів або на загальні норми Конституції чи міжнародних актів. «Зрозуміло, що такого обґрунтування недостатньо для прийняття правильного і вмотивованого рішення судом, оскільки правозастосування, тлумачення норм права не можуть бути спорадичними, а повинні бути комплексними та системними», — сказав М.Шумило.

Він наголосив, що держава не має знімати із себе позитивні зобов’язання щодо компенсації шкоди, завданої подіями на сході України. Разом з тим, за словами доповідача, судова система загалом і ВС зокрема не повинні заповнювати правовий вакуум, який існує в регулюванні цього питання. Адже судова влада не може формувати внутрішню політику щодо компенсації шкоди громадянам за пошкоджене чи зруйноване майно через згадані події. Це прерогатива виключно Верховної Ради.