Кешбек от справедливости

Могут ли отказать в возмещении судебных расходов без их предварительного посчета?

Выгодный процесс — понятие оценочное. Некоторые адвокаты убеждены, что цена иска может быть ниже стоимости их услуг. Судьи не соглашаются, руководствуются принципом соизмеримости. А отдельные эксперты считают, что участие в судебных заседаниях не идет на пользу их имущественным интересам.

Удача — у віддачі

Цивільний та господарський процеси, у рамках яких розглядають справи, пов’язані з інтелектуальною власністю, великодушно, але не в усіх випадках надає переможцям право повернути витрачені на підтвердження власної позиції кошти. Про те, як обійти всі сумнівні моменти й забезпечити 100-відсоткове відшкодування, говорили на круглому столі, організованому Асоціацією адвокатів України.

По-перше, варто зрозуміти логіку суддів, які й вирішують, повертати гроші чи ні. Зокрема, Ганна Бондаренко з Господарського суду м.Києва вважає, що суму, яку сторона витратить на підтвердження власних аргументів, можна приблизно визначити, орієнтуючись на ринкові ціни. Коли спочатку було заявлено лише про відшкодування сплаченого судового збору, а були й експертизи, й витрати на юридичну допомогу, за законником залишається право відмовити в поверненні коштів. Утім, як зазначила адвокат Вікторія Сопільняк, не все втрачено, у такому випадку відшкодування отримати таки можливо.

Передусім судді звертають увагу на обґрунтування понесених витрат і, якщо сторона клопотатиме про відшкодування космічної суми, яку заплатила адвокатові, засумніваються в тому, що виконана робота може коштувати таких грошей. При цьому вони однозначно не відмовляються навіть від забезпечення гонорару успіху. Знову ж таки, коли оцінять сумірність і доводи сторони.

Адже часто трапляється, що виконану роботу представники сторін вимірюють часом, витраченим на сканування документів, чи кількістю клопотань, які заявили (подали) у процесі. Тільки от Оксана Блажівська з Господарського суду м.Києва не вважає, що ці факти свідчать про якісну роботу.

Самі ж юристи оцінюють власну працю високо, подекуди вище, ніж сума, яку позивач планує отримати після перемоги, чим викликають подив у арбітрів. Дійсно, правники можуть отримати й сотні тисяч гривень за свої послуги, утім, це поодинокі випадки, в яких Верховний Суд не заперечує (постанова від 18.12.2018, справа №910/4881/18). Адвокати не здаються й доводять, що клієнти інколи ставлять перед собою зовсім інші цілі, витрачаючи більше, ніж планують отримати від відповідачів, тому й погоджуються платити. Проте вбачається, що судді таку позицію сприймати не готові.

Нюанси у вигляді авансу

Зрозуміло, що інколи обов’язковою умовою повернення слугує попереднє внесення необхідної суми на депозитний рахунок суду. Розмір внеску має бути пропорційним витратам, які повинна понести сторона. Мабуть, і для цього потрібно здійснювати попередній розрахунок.

Інститут «авансу» впровадили для того, щоб запобігти можливим зловживанням правом на позов, а також у випадках, коли суду надані докази того, що майновий стан позивача ставить під загрозу відшкодування судових витрат відповідача в разі відмови в задоволенні позову.

З депозитними рахунками можуть виникати проблеми в позивачів-нерезидентів, хоча їм дозволено діяти через українських представників. Та й узагалі, як відзначила голова комітету ААУ з IP Марія Ортинська, іноземцям не завжди вдається претендувати на забезпечення судових витрат.

Натомість судді зазначають, що з компаній-нерезидентів важче стягнути штраф, а питання відшкодування залежить від клопотання іншої сторони. Виходить, що в будь-якому разі краще бути відповідачем, ніж позивачем, як слушно зауважила Г.Бондаренко.

На підтвердження своєї позиції вона повідомила, що подекуди залишає заяви без руху, але для того, щоб, дослідивши суть справи, зазначити в ухвалі те, що їй необхідно для розгляду.

Експертизу — в антрепризу

У випадках захисту IP левова частка витрат припадає не лише на адвокатів, а й на фахівців, які проводять експертні дослідження. До того ж, як відмітила М.Ортинська, сторони перестали задовольнятися одним висновком, вони замовляють 3—4, бо законом не обмежені, та вважають, що тотожного змісту документи краще підтвердять їхню позицію.

Тут лазівки немає, відшкодування не закріплюється лише за єдиним дослідженням експерта й має виплачуватися за всі замовлення сторони, яка виграла спір.

Цього не скажеш про ще один вид доказування, який інколи застосовують для підтвердження права інтелектуальної власності, — соціологічні опитування. Часто вони протилежні, а отже, рахунок сторін не змінюється, натомість рахунок витрат злітає до небес.

Коли подібні розбіжності трапляються при дослідженні експертних висновків, поданих сторонами, ініціативу щодо замовлення додаткового дослідження виявляє суд. Присутні з’ясували, що прерогатива завжди за державними установами. Це така собі підтримка національного надавача послуг. Щоправда, останні, буває, уточнюють, в якому кварталі 2021 року краще дати висновок. Тим часом приватні виконавці, які вступають у гру на виклик суду, не надто цьому радіють.

Оскільки через згадану вище звичку сторін залучати всіх експертів, яких, до слова, у сфері IP не так і багато, вибору в юстиції часто не залишається. Доводиться вертатися до фахівців приватного сектору. Тільки от якщо представники державних установ за участь у засіданнях отримують зарплату, то їхні незалежні колеги — тільки невдоволення.

Про те, у скільки їй обійшлась участь у справі, розповіла Катерина Сопова. Коли після підготовки висновку суд зажадав від неї пояснень у письмову вигляді та ще й кількох візитів на засідання, вона вирішила підрахувати, скільки годин витратила на роботу, і клопотати про повернення понесених витрат. Вийшло, що суд — замовник експертизи завинив їй понад 2000 грн.

Відмовляючи в задоволенні клопотання, Феміда зауважила, що розрахунки експерт проводив не за тими критеріями. За те, що в ім’я правосуддя людину відірвали від звичних занять, дійсно передбачається компенсація. Утім, розраховуватися вона повинна на основі прожиткового мінімуму. Так, за проведену роботу жінка мала б отримати 87 грн. Адже години, буцімто витрачені на написання пояснення, визначені суб’єктивно. Суддів такий стан речей не надто здивував, у перерахунку на погодинні ставки вони, за їхніми словами, отримують приблизно такі ж суми.

Отже, питання, залишені без уваги законом і практикою в частині відшкодування судових витрат, на круглому столі подекуди знайшли відповіді, а подекуди наштовхнули на роздуми. Як зазначив один із присутніх експертів, ця тема стала актуальною ще чверть століття тому та чомусь досі не закрита.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Ганна БОНДАРЕНКО,
суддя Господарського суду м.Києва:

— Збирання доказів є як обов’язком, так і правом сторони у справі. Щоб посилити власну позицію, можна скористатись інструментом, яким законодавець нещодавно наділив Господарський процесуальний кодекс, — правом сторони самостійно замовляти експертизу.

Раніше вважалося, що останню може призначати виключно суд. Тепер сторона може подати висновок, і він вважатиметься правомочним. Я вважаю, що сторонам доцільно замовляти висновки до подачі позовної заяви, аби скоротити час розгляду спору та посилити свою процесуальну позицію.