Соединенная юстиция

Почему американские судьи не берут взяток? Почти...

Казалось бы, и в США, и в национальной юрисдикции предусмотрены сдерживающие и карательные нормы для тех, кто попадет в коррупционные сети. Впрочем, за океаном законник-взяточник — редкий экспонат, с которого с позором снимают мантию.

Велика різниця

Дехто вважає, що небувалий розквіт корупції на теренах нашої держави стався внаслідок особливостей менталітету, який сприяє й іншим бідам.

На думку багатьох, у потоці хабарів до загребущих рук винні самі «дарувальники», а чиновники радо приймають неправомірну вигоду, бо впевнені у своїй безкарності. Хоча шворку суворості протикорупційних заходів затягують все дужче й дужче, найбільше від неї страждають дрібні державні службовці, яким хабарі й не сняться, а досвідчені корупціонери продовжують виходити сухими з води.

Щоб із перших вуст почути про протиотруту проти цієї біди, до Києва запросили професора зі штату Монтана — Анну Конлі, яка виконує обов’язки старшого громадського захисника в прокуратурі округу Міссула та щиро дивується поширенню корупції в Україні. Утім, вона розповідала не про боротьбу із цим спрутом, а про те, як перекрити йому кисень.

Американці вірять у силу своєї юстиції й у тих, кому дозволили вирішувати свої долі ударом молотка. Можливо, у цьому криється причина відсутності проблеми. Хоча ні, подібних факторів там вдосталь.

Служитель Феміди в їхньому уявленні — особа, наділена найвищою владою, адже вся судова гілка превалює над законодавчою та виконавчою. Адже суддя може створювати прецеденти, скасовувати закони й забороняти все, що заманеться, якщо це не гарантовано конституцією.

Репутаційний відбір

Без сумніву, вимоги до репутації судді більш суворі, ніж в Україні. Потенційні судді потрапляють під рентген, їм не пробачають найменшої плями на репутації. Та й ті законники, які завдячують за мантію виборцям, знають, що несуть відповідальність за кожен відданий їм голос.

Можливо, і нам не завадило б упровадження детального сканування особистості потенційного служителя Феміди. Урешті-решт необхідні знання здобуваються з практикою, а персональні якості, до вивчення яких так філігранно підходять у Новому світі, закладаються в процесі виховання, що важко змінити з віком.

Американські ради та комітети з етики всіх рівнів відіграють велику роль у моніторингу дотримання вимог до представників правосуддя. Вони мають повноваження ініціювати вихід судді на пенсію, коли той припускається якихось моральних відступів. Висувають законникам обвинувачення як приватно, так і публічно. Але головне те, що у випадку скоєння корупційного злочину регіональні ради направляють підозрюваних на судову конференцію США для визначення того, чи мало місце таке правопорушення. Якщо ж таки суддю визнають винним, то його звільнять або запроторять до в’язниці.

Імпічмент чи воля

Загалом справедливість у США захищають майже 900 федеральних суддів та 11 тис. — на рівні штатів. Утім, лише 8 федеральним суддям було оголошено імпічмент, і не тільки за хабарі. Такий контраст між числами викликаний тим, що судді намагаються самостійно позбутися мантії ще до того, як стосовно них розпочнуть неприємну процедуру.

Відомий випадок оголошення недовіри через корупційний злочин мав місце у 2010 р. Тоді Сенат позбавив посади суддю Томаса Портеоуса за порушення ст.2 акта про імпічмент — «корумповану поведінку, що демонструє його професійну непридатність». Рішення було однозначним: 94 сенатори проголосували «за», а 2 — «проти».

Ще один унікальний інцидент стався недавно — у серпні цього року, коли в офісі Верховного суду Західної Вірджинії з’явився замшевий диван вартістю $32000, кожна подушка до якого коштує $1000. Вишуканий предмет інтер’єру спричинив підозру, що 4 члени одного з вищих судів держави порушили 11 статей акта про імпічмент.

У випадку ж настання кримінальної відповідальності за скоєння корумпованого злочину суддям загрожує штраф і 2 роки позбавлення волі. Але честь і мантія важать для них більше.

Так чи інакше, але підхід до посади американського судді базується не на ілюзорній доброчесності, а на превалюванні професійної гідності та почуття справедливості. Тому невеликий відсоток людей у мантіях переходить межу меркантильних інтересів.