Коммуникативные пробелы

Суды не регистрируются в Фейсбуке из-за бюрократии и неохотно дают комментарии

42% храмов Фемиды из 449, в которых проводился опрос, имеют собственные страницы в Фейсбуке. Другие считают, что для информирования достаточно официального сайта, или же ссылаются на то, что распространять новости в социальных сетях некому. Некоторые суды побаиваются вирусных атак и отсутствия в нормативно правовых актах положений о необходимости регистрироваться в Фейсбуке. Кроме того, в январе — августе 2017 года почти 300 судов ничего не комментировали.

Замало заходів

Такими виявилися підсумки дослідження «Медіавідкритість судів України: результати всеукраїнського опитування працівників судів України», проведеного громадською організацією «Вектор прав людини» та проектом «Суд людською мовою». Так, керівник ГО та координатор згаданого проекту Валерія Рибак повідомила, що в опитуванні взяло участь 449 храмів Феміди (67%) із 675 тих, які працюють. Як виявилось, у 379 установах (84%) обов’язки прес-секретаря виконують за сумісництвом. І тільки в 70 інституціях (16%) є окремі штатні одиниці спеціаліста із забезпечення зв’язків зі ЗМІ.

За результатами дослідження, у січні — серпні минулого року більшість установ — 429 (95,5%) — не ініціювали прес-конференцій. Схожа ситуація з брифінгами: тільки 23 суди (5,1%) організовували такі заходи. Трохи частіше в храмах Феміди відбуваються дні відкритих дверей: за згаданий період заходи відбулись у 128 (28,5%) інституціях. Найбільше днів відкритих дверей було в Київському районному суді м.Одеси та в Зарічному районному суді м.Сум (по 9 заходів).

До цього часу проблемою залишаються коментарі. Минулого року представники 294 установ (65,5%) не дали жодного роз’яснення. Хоча б один коментар вийшов зі стін 61 суду (13,6%), два — 27 (6%). Рекордсменом у цій категорії став Апеляційний суд Рівненської області, представники якого дали 105 коментарів.

«Мовчазні» сайти та установи

Не всі суди розміщують на офіційних сайтах новини. Опитування показало, що у 2016 році повідомлення не публікувалися на сторінках таких районних судів: Нововодолазького Харківської, Межівського Дніпропетровської та Карлівського Полтавської областей. У січні — серпні 2017-го ситуація у двох перших установах покращилася: вони стали розміщувати новини. Третій же так і не взявся за таку роботу.

Крім того, у більшості інституцій (151 — 34,3%) кількість повідомлень у розділі «Новини» — від 21 до 50. 90 судів (20%) розмістили від 51 до 100 новин, два — від 601 до 1000. Тільки одному храму Феміди не було про що розповісти відвідувачам сайту.

Експерти знайшли й позитивні моменти: майже половина судів, які взяли участь в опитуванні, мають сторінки у Фейсбуку (42%). Присутність інституцій у соцмережах дозволяє швидко реагувати на запити громадськості, журналістів, просіювати інформацію. Прикметно, що 148 судів (57% від тих, в яких немає сторінки у Фейсбуку) назвали причини відсутності в соцмережі.

Так, у 65 храмах Феміди вважають, що для висвітлення необхідної інформації достатньо офіційного сайту. Представники 19 інституцій пояснюють: наповнювати сторінку у Фейсбуку нікому, адже штатним розписом не передбачена посада прес-секретаря. Деякі суди називають бюрократичні причини: у нормативно-правових актах не передбачено створення сторінок у соцмережах (таку думку висловили в 15 храмах Феміди), відсутня пряма вказівка керівництва (6), внутрішніми правилами заборонено користуватися соцмережами на роботі (6), очільники установ забороняють створювати такі сторінки (4). Деякі інституції навіть побоюються вірусних атак.

Проаналізувавши результати опитування, представники громадськості порадили ввести до штатного розпису кожного суду посаду прес-секретаря, продовжувати навчати працівників використовувати сучасні медійні інструменти, у тому числі й Фейсбук.

ПРЯМА МОВА

Олександр САСЕВИЧ,
суддя Львівського окружного адміністративного суду, член Ради суддів України:

— Стосовно питання комунікації судів зі ЗМІ та громадськістю. Якщо подивитися, де ми були кілька років тому і де зараз, то, повірте, зроблено дуже багато. Найголовніше, що в головах колег відбувся злам, прийшло розуміння, що журналісти, представники громадськості — не вороги. Це люди, які мають певні права: на висвітлення діяльності судової влади, на те, щоб бути обізнаними з процесами, які відбуваються в судах.

Процес налагодження комунікації йде в правильному руслі, адже за ці роки ми навчилися слухати, чути й розуміти одне одного. І хоча закон не зобов’язує суддів до комунікації, необхідно розуміти, що відкритість судів потрібна не так громадянам, як передусім самим суддям і судам.