Член правления АПУ, юрист Андрей Вишневский:

«Мое дальнейшее пребывание на должности заместителя министра было бы предательством команды»

Новый Уголовный процессуальный кодекс 2012 года и реформа адвокатуры дали старт для развития системы бесплатной правовой помощи. За небольшой (как для глобальных преобразований) промежуток времени система значительно расширилась как территориально, так и кадрово. Поэтому довольно неожиданным стал переход первого директора Координационного центра по предоставлению правовой помощи Андрея Вишневский на должность заместителя министра юстиции. В интервью «ЗиБ» он рассказал о причинах такого решения, о конфликте, который возник вокруг конкурса по избранию нового руководителя КЦ НПД, а также о своих планах на будущее.

«Саме адвокати системи БПД стали авангардом, який спрямовував практику застосування нового КПК в русло його філософії»

— Андрію Володимировичу, ваша заслуга в тому, що ви як керівник системи стояли біля джерел її становлення. Чи були невдачі на посаді очільника КЦ НПД? Якщо так, то виділіть із них 3 основні та, можливо, дайте пораду своєму наступнику, щоб у майбутньому не припускатися таких помилок.

— Для точності все ж нагадаю, що закон «Про безоплатну правову допомогу» був прийнятий на рік раніше, ніж новий Кримінальний процесуальний кодекс і закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». На час набрання ними чинності система безоплатної правової допомоги вже була створена та складалась із координаційного центру та 27 його територіальних відділень.

Те, що впровадження трьох законів було синхронізовано, сприяло кращому захисту прав людини в кримінальному процесі. Саме адвокати системи БПД, які почали здійснювати захист за призначенням із 1 січня 2013 року, стали авангардом, який спрямовував практику застосування нового КПК в русло його філософії, допомагав суддям і прокурорам долати стереотипні моделі процесуальної поведінки, виплекані «старорежимною» практикою.

Навряд чи я можу пов’язати те, що варто зробити інакше, саме з допущеними помилками. Так, є недоліки, які потребують усунення, але це швидше зумовлені природним розвитком слабкі місця системи, що потребують посилення. Серед них назвав би такі: недостатня захищеність системи від політичного втручання й надмірні повноваження Міністерства юстиції щодо управління нею; слабкі механізми контролю якості безоплатної правової допомоги, що надається адвокатами; низький рівень оплати праці штатних працівників і рівень оплати послуг адвокатів, що не дозволяє системі як роботодавцю ефективно боротися на ринку за висококваліфікованих фахівців.

Отже, новому керівнику, на мою думку, варто зосередитися насамперед на тому, аби відповісти на ці 3 виклики.

— Чи був кандидат, якого ви бачили своїм наступником у Координаційному центрі з надання правової допомоги?

— Переконаний, що кожний зрілий керівник, йдучи з посади, повинен мати пропозиції щодо кандидатур своїх можливих наступників, і я такі пропозиції мав. На жаль, більшість цих людей, які, до речі, не працювали на той момент у системі БПД, відмовилися брати участь у конкурсі через його очевидну недоброчесність.

— Що вважаєте найбільшим досягненням у становленні та розвитку системи БПД?

— Те, що її вдалося побудувати як українську державну інституцію принципово нового зразка. Інституцію, засновану на справжніх цінностях: повазі до гідності та прав людини, довірі та партнерстві, незалежності.

Саме тому і виник протест більшості центрів і команди системи БПД проти цинізму і брехні з боку міністра юстиції Павла Петренка. Це означає, що цінності, довкола яких зібралась команда, — не просто гасла на папері, а пряме спонукання до дії, втілене у процедурах, планах і головне — новій організаційній культурі. Це досягнення важливе і вартісне не саме по собі, а тому, що лише така державна інституція по-справжньому здатна працювати для людей.

— Коли ви зрозуміли, що цей проект є успішним?

— Уперше — під час «революції гідності», коли система довела, що вона — на боці людей, а не на боці влади. Потім — коли адвокати системи щороку стали рятувати від несправедливого засудження декілька сотень людей. Востаннє — коли система змогла захиститися від спроби політичного впливу та адміністративного втручання з боку Мін’юсту.

«Наміру оголошувати конкурс у міністра не було, він це змушений був зробити під тиском професійної громадськості»

— Чому ви вирішили перейти до Міністерства юстиції? Хто запропонував спробувати себе в ролі заступника міністра?

— Переконаний, що нікому з топ-менеджерів не варто працювати на одному місці безперервно більш ніж 5 років. Отже, вважав, що моя місія на посаді керівника системи БПД завершується. Найбільш логічним шляхом залишення посади директора Координаційного центру був перехід на посаду заступника міністра юстиції з відповідних питань. Саме тому й прийняв пропозицію П.Петренка стати його заступником.

Не збирався «пробувати» себе в новій ролі, а відразу почав працювати.

— Відомо, що на посаду керівника системи БПД одразу став претендувати Павло Мороз, який був також заступником міністра. Який сенс у такій рокіровці кадрів? Чи було це для вас кар’єрним зростанням?

— Не думаю, що для мене це було кар’єрне зростання, це був перехід з адміністративної посади на політичну, формальний статус якої нібито й вищий, але реальні повноваження незрівнянно вужчі.

Що стосується П.Мороза, то про те, що він мав стати моїм наступником, подейкували задовго до оголошення конкурсу на посаду директора Координаційного центру. Очевидно, наміру оголошувати конкурс у міністра не було, він це змушений був зробити під тиском професійної громадськості, і так само очевидно, що це був «конкурс» з наперед визначеним переможцем.

Щодо сенсу в рокіровці. Припускаю, що могло вирішуватися подвійне завдання: прибрати П.Мороза з посади заступника міністра у зв’язку з наявністю великої кількості правопорушень, пов’язаних з незаконним втручанням у державні реєстри та діяльністю Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, і одночасно поставити на чолі системи безоплатної правової допомоги підконтрольну, несамостійну і залежну людину.

До речі, наскільки мені відомо, питання про звільнення П.Мороза з посади заступника міністра юстиції було розглянуте ще 19 квітня, але він досі перебуває на посаді.

«Окремим пріоритетом вважав якнайшвидше прийняття Кодексу кримінальних проступків»

— Ви займали посаду заступника міністра 64 дні. Це надто малий строк для значних змін. З якими ідеями ви прийшли до міністерства?

— Це був цілий пакет ідей. Серед найбільш новаторських — створення мережі органу пробації на базі системи безоплатної правової допомоги. Адже суб’єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу в кримінальних провадженнях і суб’єкти пробації — це одні й ті самі особи. Приміром, підготовка досудової доповіді й захист на стадії досудового розслідування значною мірою перетинаються.

Інші ідеї стосуються реформування апарату самого міністерства, нинішня структура якого суперечить концепції реформи державного управління, що проводиться Урядом: Мін’юст виконує цілий спектр невластивих йому функцій щодо управління майном, організації великих державних закупівель для тюрем, безпосереднього надання послуг замість того, щоб зосередитися на виробленні державної правової політики, як цього вимагають європейські стандарти і політика адмінреформи.

Також є бачення щодо зміни системи державної реєстрації нормативно-правових актів і ширше — законодавчого регулювання процесу нормотворчості.

Окремим пріоритетом уважаю якнайшвидше прийняття Кодексу кримінальних проступків, бо він необхідний як для кращого захисту прав людини, так і для підвищення ефективності роботи кримінальної поліції. Але позиція міністра юстиції щодо цього, на жаль, була іншою.

— Що саме стало «останньою краплею» для прийняття рішення про звільнення?

— Протест команди системи безоплатної правової допомоги, їхня власна «революція гідності» проти свавілля і беззаконня з боку міністерства і персонально П.Петренка. Протест десятків партнерів системи БПД з-поміж громадських організацій по всій Україні. За таких умов моє подальше перебування на посаді заступника міністра було б зрадою команди, партнерів і цінностей, на основі яких ми з ними діяли. Нічого у світі не варте такого.

«Планую зосередитися на експертній роботі у сферах, де маю знання і досвід»

— Нині ви є керівником програми «Адвокат майбутнього», яка має багато прихильників і немало противників. Чим «адвокат майбутнього» буде відрізнятися від «адвокатів теперішніх»?

— Переконаний, що саме юридична спільнота і юридичний бізнес мають стати в авангарді змін, без яких буксуватимуть усі українські реформи. В основі цих змін — три прості речі: сплачувати податки державі, платити «білу» зарплату співробітникам, не давати хабарів.

Для того щоб ці три речі стали програмою дій, потрібно змінювати світогляд адвоката, на що й націлена згадана програма. Її унікальність полягає в тому, що вона спрямована на розвиток комунікаційних навичок адвокатів у спілкуванні з клієнтами, іншими учасниками процесу, всередині спільноти, із суспільством та медіа.

Матеріальною основою такого спілкування програма визначає високі етичні стандарти, підтримку прогресивних суспільних змін, відповідальне та ефективне лідерство. Окрема увага в рамках «Адвоката майбутнього» приділяється соціальній відповідальності правників і роботі з представниками вразливих суспільних груп.

— У найбільшій асоціації юристів країни ви є членом правління. Які ваші плани? Якими новими проектами плануєте займатися?

— Працювати в правлінні АПУ — це для мене велика честь і відповідальність. Планую насамперед далі розвивати програму «Адвокат майбутнього». Це стосується розширення предметної сфери та кола учасників, удосконалення методології, подальшого просування бренду, інституціоналізації програми та зміцнення менеджменту, створення та підтримки клубу випускників, залучення нових партнерів, додаткових людських і фінансових ресурсів.

Другим пріоритетом буде сприяння визначенню правничою спільнотою цінностей, місії і бачення адвокатури, які відповідали б сьогоднішнім вимогам суспільства та були орієнтовані на її майбутній розвиток. Планую активно працювати над втіленням у життя моделі «адвокатури майбутнього» у новій редакції закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Вважаю, що окремої уваги потребує створення платформи для об’єднання представників юридичної професії: суддів, прокурорів, адвокатів та нотаріусів. Тут важливим є, зокрема, реформування юридичної освіти та системи етичних кодексів.

— І наостанок про ваші плани на майбутнє. Чи будуватимете політичну кар’єру?

— Як людина, котра 13 років віддала державному управлінню, більшою мірою почуваюся професійним функціонером державного сектору, ніж політиком. Я не є членом жодної політичної партії, навіть на посаду заступника міністра мене не висувала жодна політична сила.

Не бачу сьогодні можливостей для себе інтегруватись до наявних політичних команд. Тому найближчим часом планую зосередитися на експертній роботі у сферах, де маю знання і досвід: державному управлінні, юстиції, безоплатній правовій допомозі.

Моїм пріоритетом є організація зовнішнього моніторингу функціонування системи безоплатної правової допомоги та сприяння посиленню її інституціональної незалежності. Переконаний, що тільки незалежна від політичного та іншого зовнішнього впливу інституція з ефективним громадським контролем у цій сфері зможе реалізувати своє основне призначення: посилити правову спроможність територіальних громад, вивести людей зі стану правової безпорадності, надати їм реальні правові інструменти для ефективного контролю влади, подолання побутової корупції та силового свавілля. Саме такого рівня інституціональної незалежності вимагають міжнародні стандарти для національних систем безоплатної правової допомоги.

Недавно у відповідь на кризу у відносинах між системою безоплатної правової допомоги та Мін’юстом було утворено Коаліцію задля прогресивного розвитку системи безоплатної правової допомоги. Метою її діяльності є активне сприяння подальшому зміцненню інституціональної спроможності та посиленню незалежності системи безоплатної правової допомоги. До складу коаліції увійшли Асоціація правників України, Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, Лабораторія законодавчих ініціатив та голова Відкритої громадської платформи розвитку української системи безоплатної правової допомоги.

Коаліція прагне змінити порядок призначення директора Координаційного центру з надання правової допомоги з переданням відповідних повноважень від державного секретаря Міністерства юстиції до Кабінету Міністрів відповідно до рекомендацій Ради Європи, провести новий, об’єктивний і прозорий конкурс за паритетною участю правозахисних і професійних правничих громадських організацій та міжнародних партнерів, а також створити постійно діючу робочу групу з удосконалення законодавства у сфері безоплатної правової допомоги у рамках діяльності Ради з питань судової реформи відповідним розпорядженням Президента або Уряду.

Коаліція, зокрема, взяла на себе зобов’язання ретельно фіксувати та регулярно оприлюднювати факти незаконного втручання у роботу системи безоплатної правової допомоги, якщо такі будуть траплятися. Вона передала міністру юстиції проект порядку проведення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Координаційного центру з надання правової допомоги, орієнтовний перелік компетенції його директора, рекомендації та можливу шкалу оцінювання компетенції. Зі свого боку планую всіляко сприяти діяльності цієї коаліції.

Це один з аспектів, які я не можу полишити через відповідальність за те, чому присвятив 5 років свого життя. Проте, звісно, мої плани виходять далеко за межі цього. Країна потребує нової філософії державного управління та переосмилення ролі та функцій держави. Не запозичуючи «кращі практики», а творячи своє власне. Бо сакраментальне питання «чому... вдалося» має одну відповідь: йти треба своїм осмисленим шляхом.