Судья Шевченковского райсуда Киева Н. Сиромашенко:

«Безнаказанность противоправных действий приводит к вседозволенности и, как следствие, - произволу и хаосу»

В конце прошлого года Высший совет юстиции проголосовал за внесение представления об увольнении судьи Шевченковского райсуда Киева Натальи СИРОМАШЕНКО за нарушение присяги судьи. «ЗиБ» решил пообщаться с судьей и узнать, как она оценивает позицию коллегиального органа и как планирует защищать свои права.

«Невже треба було бути байдужим і шукати лише процесуальні прогалини слідства?»

— Вища рада юстиції побачила ознаки порушення присяги у вашому рішенні про взяття під варту учасника подій на майдані. Чим обгрунтовувалась необхідність застосування саме цього запобіжного заходу, чому ви не застосували один з альтернативних?

— У моєму провадженні як слідчого судді перебувало клопотання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до громадянина, якого підозрювали в участі в масових заворушеннях.

Розглядаючи клопотання, я з’ясовувала, чи доводять надані сторонами докази наявність обгрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та чи є підстави вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 Кримінального процесуального кодексу. На мій погляд, прокурор такі обставини довів, а тому до підозрюваного був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Важливе значення для обрання саме такого запобіжного заходу мав той факт, що підозрюваний у 1995 р. був засуджений за кількома статтями, зокрема за вбивство з обтяжуючими обставинами. Йому було призначено виняткову міру покарання у вигляді смертної кари, яку Верховний Суд замінив на 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Тому застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою цілком відповідало закону.

— У висновку ТСК зазначено таке: «Слідчий суддя не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав уважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК». Чи можете ви погодись із таким твердженням? В інших рішеннях про взяття під варту ви та ваші колеги інакше пояснювали наявність підстав для арешту?

— Ні, з таким твердженням я не погоджуюсь. Ризики, зазначені в КПК і відображені в ухвалі, були наявними й очевидними.

Нагадаю: кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрювали затриманого, є особливо тяжким, має значний ступінь небезпеки, характеризується застосуванням насильства, знищенням майна, протидією представникам влади із використанням окремих предметів як зброї.

При обранні ж запобіжного заходу були враховані дані про громадянина, зокрема те, що він раніше судимий, а надані слідчим матеріали свідчили про те, що на шлях виправлення він не став. Натомість відомостей про наявність сталих соціальних зв’язків не було.

— Тодішнє засідання суду було розпочате в неробочий час. Чим це було зумовлено?

— Посилання на те, що клопотання розглядалось у неробочий час, позбавлені юридичного обгрунтування. Засідання розпочалось о 20:41, а закінчилось о 21:34. Ні положеннями КПК, ні Кодексом законів про працю цей час не віднесено до нічного.

Водночас слідчий суддя має керуватися вимогами КПК щодо невідкладного розгляду такого роду клопотань. До того ж на цьому наполягала сторона обвинувачення, захист не заперечував.

Для прикладу: в грудні минулого року я та мої колеги обирали запобіжний захід щодо так званих диверсантів, які були затримані в Оболонському районі м.Києва. Матеріали розглядалися також у пізній час, у напруженій ситуації. В такому ж режимі працювали слідчі. Але цього вимагала реальна небезпека для багатьох людей. Усі знають, що в ході затримання загинув офіцер СБУ, було вилучено значний арсенал зброї, який міг детонувати в багатоповерховому житловому будинку. Невже в цій ситуації треба було бути байдужим до того, що відбувається, й шукати лише процесуальні прогалини слідства, які не могли впливати на результат розгляду?!

«Мотиви ухвалення рішення ВРЮ мені невідомі»

— У матеріалах ТСК також було вказано, що в іншій справі ви позбавили громадянина посвідчення водія за те, що він не відреагував на вимогу працівника ДАІ зупинитись. Водночас сам водій запевняв, що такого випадку не було. Чому ви повірили саме рапорту ДАІ, і чи можна в такому випадку говорити про вашу упередженість?

— Особи, щодо яких розглядалося питання про притягнення їх до адміністративної відповідальності, не надали доказів того, що вони не керували транспортними засобами, власниками котрих вони є, а також не зазначили, хто за їх відсутності мав можливість керувати ними.

Процедура ж розгляду справи про адміністративне правопорушення побудована на принципі змагальності сторін. Суд позбавлений права безпосередньо збирати докази. Тому він обмежений доказами, наданими сторонами, і має приймати рішення виключно за результатами їх дослідження.

Рішення приймалися на підставі всіх документів, наявних у матеріалах справи, які не були визнані незаконними, а тому вважалися належними доказами. Дії ж працівників ДАІ не були оскаржені.

— Чи розглядали ви подібні справи раніше? Які ухвалювали рішення?

— Звісно, такі справи я розглядала, і рішення завжди ухвалювалися відповідно до вимог законодавства, з урахуванням обставин справи та наданих доказів. Загалом показник якості моєї роботи з розгляду клопотань слідчого і скарг у порядку КПК у 2014 р. становив 97%, а в 2015-му — 99,4%. Ці ж показники щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення за той же період становлять 95,7% та 100% відповідно.

— На вашу думку, ВРЮ вирішила притягнути вас до відповідальності саме за винесені рішення чи процедурні недоліки в них? Якби справи не стосувались учасників акцій протесту, то рішення ВРЮ було б іншим?

— Мотиви ухвалення рішення ВРЮ мені невідомі. Як юрист не можу собі дозволити робити будь-які заяви, не маючи доказів. Можу лише зробити висновки про упередженість рішення, виходячи з того, як швидко призначалася справа до розгляду та відбувався її розгляд. Усі, хто дивиться трансляцію засідань ВРЮ, бачать, як ігноруються доводи представників і самих суддів, а деякі члени ВРЮ дозволяють собі зверхній тон і обвинувальну риторику.

Зауважу також, що висновок ТСК не міг бути легальною підставою для притягнення мене до дисциплінарної відповідальності, оскільки був складений у результаті відвертого порушення моїх прав на надання пояснень і захист, без моєї участі в засіданнях цієї комісії, а отже, не міг уважатися законним.

Мене взагалі не повідомляли про засідання ТСК, котре, як з’ясувалося, відбулося в період моєї хвороби. Взагалі про проведену стосовно мене перевірку я дізналася лише після оприлюднення оголошення про розгляд дисциплінарною секцією ВРЮ мого питання. Водночас Рада проігнорувала мою заяву щодо з’ясування обставин прийняття висновку ТСК, порядку і строків його підписання. Адже були підстави вважати, що цей висновок підписано неповноважним складом комісії, поза межами строку її діяльності.

На мою думку, орган, який звертає увагу на «ганебну» упередженість і допущені суддями процесуальні порушення, має діяти й ухвалювати доленосні рішення щодо них таким чином, аби вони ні в кого не викликали сумнівів у об’єктивності вивчення матеріалів.

До того ж зверну увагу, що порушенням присяги судді визнається лише вчинення проступку, який за своєю суттю мав би бути не просто порушенням професійних стандартів, а серйозним і неприпустимим діянням. У цьому сенсі жодних грубих порушень під час відправлення мною правосуддя, які мали б незворотні та тяжкі наслідки, встановлено не було. Звісно, за таких обставин я категорично не погоджуюсь із рішенням ВРЮ. Вважаю, що вердикт необ’єктивний і упереджений.

Захист життя людини є обов’язком держави, і насильство не може бути виправдане за будь-яких обставин. Упевнена в тому, що жодній людині не спало б на думку виправдовувати будь-який, навіть незначний, прояв насильства щодо неї, її рідних та близьких. Ми живемо в цивілізованій країні, правовій державі, орієнтуємося на міжнародні стандарти, а тому всі наші дії повинні узгоджуватися із законом та бути йому підпорядковані. А безкарність протиправних дій призводить до вседозволеності і, як наслідок, — свавілля та хаосу.

— Чи переглядалися ваші рішення в апеляції? Які результати оскарження?

— Ухвала про застосування запобіжного заходу до підозрюваного залишена без змін. За таких умов відповідно до Основного Закону вона є обов’язковою для органів, які проводили перевірку щодо мене. Постанова про притягнення до адмінвідповідальності була скасована апеляційною інстанцією. Однак у будь-якому разі це не може бути свідченням порушення суддею присяги, адже апеляційний суд дав оцінку тим доказам, які безпосередньо подавалися до нього.

Приймаючи рішення, я керувалася законом і не узгоджувала свої дії залежно від того, як може змінитися ситуація в країні. І я не ховалася за спинами колег, розмірковуючи, як рішення згодом можуть змінити моє життя.

«Ті, хто працює в суді, — це люди, які захворіли на свою професію»

— Після початку діяльності ТСК практика застосування запобіжних заходів у судах змінилась? Взяття під варту використовується рідше?

— Зовсім не змінилася. І як вона могла змінитися? Адже ТСК не є законотворчим органом, не узагальнює судової практики. Запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою застосовуються до осіб за наявності для цього підстав. Таких клопотань надходить велика кількість, а суддів, які можуть розглядати їх, стало значно менше, оскільки в багатьох сплинув 5-річний термін повноважень.

— Яким чином ви плануєте захищати свої права? Чи будете звертатися до Європейського суду з прав людини?

— Для захисту своїх грубо порушених прав я використаю всі можливі законні способи, в тому числі за необхідності подаватиму скаргу до ЄСПЛ.

— Останнім часом можна почути висловлювання політиків і громадських діячів про необхідність звільнення всіх суддів. Чим на вашу думку це викликано?

— Наше суспільство хворе в цілому, і починати лікувати його потрібно не тільки з реформування судової системи. При цьому система повинна очищатися від непрофесійних суддів, які мають незадовільну якість роботи. Саме такі дії дозволять покращити ефективність роботи судової системи, зроблять її доступною для суспільства.

Думаю, що всі судді — за таке очищення системи. Хочуть відновити до неї довіру суспільства, підірвану не без активної участі засобів масової інформації, які розпочали огульне й несправедливе цькування суддів.

Руйнація будь-якої влади починається з її критики. Чомусь ніхто, крім самих суддів, не висвітлює того, з яким навантаженням нам доводиться працювати. Як самовіддано, на межі фізичних можливостей більшість суддів, працівників апарату виконують свою роботу, майже забуваючи про те, що існує особисте життя, сім’я. Більшість моїх колег, помічників суддів, секретарів покидають робочі місця пізно ввечері. Ті, хто працює в суді, — це люди, які захворіли на свою професію. Впевнена, що більшість із них не уявляють свого подальшого життя без цієї професії.

— Вам не здається, що так звані судді майдану стали своєрідною жертвою, яку хочуть принести заради збереження решти судової системи?

— Не хочу приміряти на себе роль жертви, якою б вона не була «своєрідною» чи «реальною». Взагалі, за тлумачним словником, жертва — це, зокрема, те, що гине, знищується, зникає безповоротно. А як човен назвеш, так він і попливе.

Наразі за результатом розгляду маю те, що маю. Але життя в будь-якому разі на цьому не закінчується. Я досить сильна і амбітна. Життя є цікавим і різноманітним. Можливо, маю якісь ще не розкриті таланти… А може, взагалі на мене чекає велика політика… А чому б ні?! Враховуючи те, що в складі нашого парламенту є народні депутати, які не мають вищої освіти, то в цьому сенсі я маю перевагу, оскільки здобула академічну освіту в Харківському юридичному інституті.

Для мене немає трагедії в тому, що сталося саме так. Є тільки гіркота від відчуття несправедливості.