Председатель ССУ Валентина Симоненко:

«ССУ самостоятельно не сможет справиться с проявлениями давления на судебную власть»

В прошлом году ХІІ съезд судей поставил перед Советом судей много заданий. Но не со всеми удалось справиться. Почему так произошло, в интервью «ЗиБ» объяснила председатель ССУ, судья Верховного Суда Украины Валентина СИМОНЕНКО. Также она рассказала, почему на некоторые судейские вызовы должен реагировать не совет, а собрания обладателей мантий, какие трудности возникают с выполнением решений ССУ относительно вмешательства в деятельность Фемиды. Также Валентина Николаевна поделилась мыслями о необходимости проведения квалификационного оценивания судей и о несмелости последних в решении «своих дел».

«Я не можу сказати, що втручання більше не буде, що це питання ми вирішили раз і назавжди»

— Валентино Миколаївно, рік тому відбувся позачерговий ХІІ з’їзд суддів України. Експерти називали його найбільш революційним в плані вирішення питання щодо забезпечення незалежності суддів та підвищення авторитету судової влади. Тоді з’їзд прийняв і відповідне рішення, яке стосувалося незалежності Феміди. Які його пункти вдалося виконати, а які — ні? З яких причин?

— На жаль, не всі пункти вдалося виконати. Причини різні — і суб’єктивні, і об’єктивні: не вистачає часу, виконання не всіх пунктів залежить саме від РСУ та ін. У той же час більшість завдань, які нам поставив ХІІ з’їзд суддів, рада виконала. Так, РСУ затвердила Стратегію розвитку судової влади України на 2015—2020 роки. До речі, вона стала частиною Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки, схваленої Указом Президента від 20.05.2015. Тобто по суті це є визнанням іншими гілками влади, держави в цілому правильності напряму розвитку, визначеного судовою владою.

Друге, що нам удалося досягти: сьогодні РСУ бере участь у розробці та опрацюванні проектів законів щодо судової реформи. Комітет Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя завжди повідомляє про розгляд законопроектів, які стосуються судочинства, а члени РСУ надають свої зауваження. Справа в тому, що не всі наші пропозиції беруться до уваги. І на це також є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Зокрема, часто-густо не сприймаються зауваження щодо матеріального забезпечення судів та суддів. Але ми розуміємо: в країні складна економічна ситуація, тому не всі потреби судової влади можна задовольнити.

До того ж представники органу суддівського самоврядування є членами Ради з питань судової реформи та Конституційної комісії. Відтак РСУ бере безпосередню участь у всіх тих процесах, які стосуються судової влади.

Крім того, на виконання рішення ХІІ з’їзду суддів РСУ звертається до європейських інституцій. І вже є реакція. У травні цього року Бюро Консультативної ради європейських суддів відповіло на наш лист з приводу фактів тиску на суди (зокрема, проведення обшуку в Окружному адмінсуді м.Києва), порушення кримінальних проваджень щодо суддів.

Один із пунктів рішення ХІІ з’їзду суддів — щодо недопущення втручання в діяльність судів — просто нереально виконати остаточно. Сьогодні втручання в роботу представників судової гілки влади змінює «забарвлення»: з політичного на бізнесове. Тобто там, де нам удалося погасити політичну складову і роз’яснити громадськості, що розгляд справ повинен відбуватися поза політикою, вивільнену нішу заповнили бізнесмени. Останні використовують громадськість, аби досягнути своєї мети під час вирішення того чи іншого спору.

Питаннями, які стосуються недопущення втручання в діяльність судової влади, реагування на заяви суддів про здійснення на них тиску тощо, потрібно займатися кожного дня. Не можна сказати: втручання більше не буде, це питання ми вирішили раз і назавжди. Бо, як уже я казала, його не можна вирішити остаточно.

Окрім цього, як показує час і практика, РСУ самотужки не зможе впоратися з проявами тиску на судову владу. Повинна підключатися вся суддівська спільнота, у тому числі й шляхом винесення постанов про неповагу до суду, звернення до правоохоронних органів. Необхідно, щоби збори суддів активно брали участь в розгляді таких питань. Адже РСУ — стратегічний орган, а ті питання, які вимагають швидкого реагування, можуть вирішувати й збори суддів. На даному етапі потрібно піднімати рівень обізнаності, активності та, можливо, навіть принциповості останніх.

У цьому напрямі вже є невелике досягнення: вдалося спонукати Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ роз’яснити застосування деяких статей Кримінального кодексу. Нагадаю: 12 березня РСУ звернулася до голови ВСС з проханням терміново розглянути питання про скликання пленуму для надання рекомендацій щодо застосування стст.375, 376 КК, а також застосування кримінально-процесуального законодавства на стадії досудового розслідування у кримінальних справах. У кінці вересня пленум ВСС розгляне ці питання.

Порядок денний засідань ради завжди великий. Буває, ми не встигаємо довести розгляд питань до кінця. Часто у РСУ не вистачає рук для виконання всіх завдань. Суддівська спільнота вимагає від нас швидкого реагування, хоча, як я вже зауважувала, на певні ситуації мають реагувати збори суддів. А якщо останнім не вдасться вирішити проблеми, то тоді вже необхідно звертатися до РСУ. Адже рада не може швидко реагувати на кожну подію, яка відбувається в тому чи іншому регіоні. Тому мені здається, що варто робити наступний крок в організації роботи органів суддівського самоврядування.

— Як навчити збори самим реагувати на випадки, а не постійно звертатися до вищого органу суддівського самоврядування?

— По-перше, потрібно проводити освітницьку роботу з суддями. По-друге, варто певним чином примусити суддів побороти власний страх.

— Страх перед чим? Прийняти на зборах володарів мантій певне рішення?

— Так. Знаєте, як кажуть, чужу біду на воді розведу, а своїй і кінця не знайду. Виявляється, суддя може ухвалити, іноді й непопулярний, вердикт у «чужій справі», але йому не завжди вистачає сміливості прийняти рішення, які б розв’язували проблеми суддівської спільноти.

Наприклад, в одному з регіонів є проблема: міський голова звертається до судді і спонукає його ухвалити певне рішення. Суддя з цього приводу звертається до РСУ. Але ж розгляд такої заяви займає багато часу: спочатку визначається «відповідальний» член ради, якому ще потрібно знайти вільний час, аби вивчити всі матеріали. Проводиться перевірка. Потім розгляд питання виноситься на чергове засідання РСУ. Може минути місяць, а то й два. За цей час пристрасті навколо питання вщухли. Можливо, й проблема вже давно вирішена. А тут РСУ засідає, розглядає це питання і, виходить, знову загострює на ньому увагу.

Якби збори суддів звернулися до голови установи, до правоохоронних органів та швидко вирішили питання, так би мовити, за місцем його появи, РСУ не довелося б ще раз «розпалювати» проблему.

Не виключено: те, з чим стикнулися судді в одному регіоні, незабаром може відбутися в іншій області. Через виникнення таких ситуацій РСУ доводиться «штампувати» однакові рішення чи не на кожному засіданні. Проте це ж не завдання ради! Завдання РСУ — очолити стратегічний рух судової влади, захищати Феміду від системних порушень.

На мою думку, сьогодні може постати питання про те, аби на місцях були органи суддівського самоврядування — ради суддів областей, які складатимуться з представників усіх юрисдикцій.

«У суспільстві думка про суди не змінилася»

— Ви сказали, що з деякими проблемами служителі Феміди не можуть впоратися самотужки. Ще ХІІ з’їзд рекомендував суддям звертатися із заявами до правоохоронних органів щодо притягнення винних осіб до відповідальності за вчинені злочини за ст.376 КК та іншими статтями, що кваліфікують злочини проти правосуддя. Навесні, після набрання чинності новою редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів», у суддів з’явився обов’язок повідомляти про втручання в їхню роботу. Чому судді, які стикаються з проявами тиску, здебільшого звертаються до РСУ, а не до правоохоронних органів? Чи в них, як ви казали, немає сміливості, чи вони просто не довіряють правоохоронцям?

— У цьому випадку необхідно говорити про комплекс причин. Не буває подій, які виникли тільки з однієї причини. З одного боку, судді не довіряють правоохоронним органам. З іншого — довіряють РСУ, бо переконані, що саме вона може вирішити всі їхні проблеми та захистити. Буває, судді і бояться звертатися до місцевих правоохоронців.

Та я не можу погодитися, що судді не звертаються до правоохоронних органів. Проблема в тому, що останні не завжди розслідують справи. А якщо розслідують, то не завжди дотримуються строків. Розумію: можна говорити, що розслідування справ за зверненням суддів і щодо них — це відображення загального стану розслідування всіх кримінальних проваджень. Певним чином, це так. Але якщо представники влади наголошують, що проведення судової реформи є першочерговим завданням, то, напевно, на проблеми суддів потрібно звертати більшу увагу. За рік діяльності РСУ отримала тільки одну відповідь-реакцію на суддівські звернення та щодо порушення кримінальних проваджень: одна справа стосовно незаконного втручання в судочинство направлена до суду і ще одна — щодо прийняття суддею неправосудного рішення — закрита.

Так не повинно бути. Правоохоронні органи мають своєчасно реагувати на це. Адже їхня уповільнена реакція породжує безкарність як суддів, котрі можливо прийняли неправосудне рішення, так і осіб, які втручаються в розгляд справ. Тобто якщо не довести до логічного завершення справу про незаконне рішення, то судді вважатимуть, що за їхнє ухвалення нічого не загрожує. Так само і з особами, які, наприклад, чинять тиск на суд: якщо їх не притягнути до відповідальності, вони і надалі вчинятимуть подібні дії.

— Закон «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції дозволив оскаржувати рішення РСУ. За цей час хоч одне рішення було оскаржене?

— Так. Перше — рішення щодо надання дозволу на зменшення навантаження для голів судів, друге — щодо роз’яснення питання обрання суддів на адміністративні посади. В обох випадках у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

— Як уважаєте, які рішення РСУ були найбільш важливими для суддівської спільноти?

— Це рішення щодо затвердження Положення про автоматизовану систему документообігу суду з урахуванням останніх змін, внесених до документа в частині оприлюднення результатів авторозподілу справ. Кожна особа може ознайомитися не лише з результатами авторозподілу кожної судової справи, але й з порядком здійснення цього розподілу. Таке нововведення унеможливить звинувачення судів у тому, що розподіл справ відбувається кулуарно.

Ще одне революційне рішення — рекомендація зборам суддів установ, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за наявності загрози життю та здоров’ю працівників суду та учасників процесу розглядати питання про визначення особливого режиму роботи або про тимчасове призупинення розгляду справ у звичайному режимі.

Не можна оминути увагою і рішення щодо висловлювання голови Державної фіскальної служби, які підривають суспільну довіру та повагу до судової влади. Тоді РСУ висловила свою принципову позицію щодо таких дій чиновників. Це були своєрідні кроки суддівської спільноти на подолання своєї боязні.

Психологічно непростим було прийняття рішення щодо звернення до міжнародної спільноти. Воно — це також подолання стандартів та стереотипів. Адже за всі часи існування РСУ ще ніколи не зверталася до міжнародних організацій.

Не менш важливим у цьому списку є рішення щодо збільшення посадових окладів працівникам апарату судів. І нещодавно Уряд прийняв постанову, якою умови оплати праці цих осіб приведено у відповідність до ст.147 закону «Про судоустрій і статус суддів».

До речі, що стосується звернень до Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Генеральної прокуратури, то вони теж мають робитися радою. Адже це декларація перед суспільством, як все має бути в судовій системі, за якими правилами, стандартами вона повинна жити.

— Але ж такі звернення теж повинні приносити результат…

— Результат є. Знаєте який? Публікація таких документів поступово змінює свідомість.

— Свідомість суддів?

— Свідомість громадян, високопосадовців. Скажу відверто: у суспільстві думка про суди не змінилася. Я розумію, що нам не вдалося її змінити. Але на це потрібен час. Якщо нам дадуть можливість провести реформу, то ситуація кардинально зміниться.

— Чи всі члени РСУ активно працюють?

— Ви, мабуть, помітили: зазвичай на засіданнях присутні 27—30 осіб (безпосередньо чи ж за допомогою відеоконференцзв’язку). У деяких членів ради не вистачає бажання щось робити. Так, «розписуєш» матеріали на конкретного члена РСУ, а його відповідь за результатами опрацювання документів надходить через 2—3 місяці. Зрозуміло, що актуальність розгляду питання втрачається. У деяких членів фізично не вистачає часу швидко опрацювати матеріали. Відтак сьогодні постає питання, аби деякі члени РСУ працювали на постійній основі, зокрема, голови комітетів ради. Тоді організаційні питання вирішуватимуться швидше.

— Очевидно, що робота в раді займає багато часу. Який відсоток часу особисто ви витрачаєте на потреби органу суддівського самоврядування, а який — на розгляд справ?

— 70% часу забирає робота в РСУ, 30% — розгляд справ. У мене фактично 100-відсоткове навантаження: сьогодні у ВС немає можливості зменшити навантаження, адже деякі судді Судової палати у цивільних справах, які досягли граничного віку перебування на посаді, не мають права здійснювати судочинство. Моя неучасть у засіданнях потягне за собою відсутність кворуму.

«Якщо в наступному складі РСУ буде більше суддів, які збиратимуться просто поговорити, то результатів не буде»

— Новою редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів» кількість представників РСУ зменшена з 40-ка до 33-х осіб. Проте склад ради залишився таким, як і був. Чи не суперечить це положенням закону?

— Якщо звертатися до тіла закону, то суперечить. Але якщо ми системно проаналізуємо закон «Про забезпечення права на справедливий суд», то виявимо наступне: у ньому чітко записано, чиї повноваження припиняються і коли, до яких органів члени дообираються. Наприклад, з’їзд суддів повинен обрати додатково двох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Зобов’язання переобрати склад РСУ немає.

Ми відповідально до цього поставилися і з власної ініціативи внесли до порядку денного ХІІІ з’їзду суддів питання щодо обрання РСУ. Безумовно, кількість членів РСУ необхідно привести у відповідність до закону.

— Як вважаєте, на кожному з’їзді має відбуватися переобрання представників ради?

— РСУ повинна працювати від одного чергового з’їзду суддів до наступного чергового. Законом визначено, що такий захід відбувається раз на 2 роки. За рік просто неможливо завершити вже розпочаті проекти. Як, наприклад, за цей короткий проміжок часу створити електронний суд? Для цього потрібно 3—4 роки (2 з них — для започаткування проекту). Постійне переобрання членів РСУ не додасть стабільності в роботі органу.

— Питання обрання складу РСУ викличе дискусії на ХІІІ зібранні служителів Феміди?

— Викличе. Думаю, буде багато претендентів на роботу в раді.

— Тих, хто хоче щось змінити, чи задля піару?

— У кожного претендента будуть свої мотиви. Не можна категорично заявляти: будуть лише ті, хто хоче змін, або ті, хто використовуватиме орган суддівського самоврядування як майданчик для самореалізації. Сподіваюсь, що більшість суддів, які претендуватимуть на крісла в РСУ, матимуть намір щось змінити в судовій системі.

Вважаю, багато суддів виявлять бажання стати членами РСУ з тих підстав, що в органі стало цікавіше працювати. Адже робота в раді стала більш жвавою. Якщо в наступному складі РСУ буде більше суддів, які збиратимуться просто поговорити, то результатів їхньої роботи не буде.

— Вам відомі настрої в раді. Нинішні її представники хочуть залишитися в своїх кріслах?

— Ті, хто постійно приходить на засідання, працює над вирішенням важливих для суддівської спільноти питань, хоче залишитися в складі ради.

— У вас є бажання продовжувати роботу в органі суддівського самоврядування?

— Так. Адже я хотіла б довести до кінця деякі розпочаті проекти. У мене є бажання побачити результати запровадження електронного суду. Хотілося б і надалі займатися питанням підвищення авторитету суддівського самоврядування, у тому числі й на місцях. І не просто займатися, а отримати певний результат.

— Чи відбувся за період діяльності РСУ під вашим головуванням прорив у стосунках суддів з представниками ЗМІ?

— Не можу сказати, що відбувся прорив, який радикально все змінив. Більшість суддів як тікали від журналістів, так і тікають. РСУ навіть розробила пам’ятку спілкування суддів з представниками мас-медіа.

— Це та пам’ятка, в якій служителям Феміди рекомендують: «не бійтесь журналістів — вони теж люди»?

— Так (посміхається). Можливо, трохи незвичне формулювання, але ж, бачите, всі запам’ятали цю фразу. Коли до судді підходить журналіст, то він повинен усвідомлювати: представник ЗМІ виконує свої професійні обов’язки. Як по-іншому ми могли записати? Тільки так: до журналістів потрібно ставитися по-людськи. Бо хоча у суддів та представників ЗМІ різні професії, вони не повинні забувати, що все людське їм не має бути чужим. Судді хочуть, аби учасники процесу, журналісти ставилися до них по-людськи. То чому судді не повинні так само ставитися і до них?

«За цей рік не всі судді зрозуміли, що кожен із них є частиною суддівської спільноти»

— Що очікують володарі мантій від ХІІІ з’їзду суддів, а що — громадськість?

— Думаю, що громадськість чекає, щоб судді сказали: ми не праві, — і визнали допущені помилки. Мені здається, на з’їзді, який незабаром відбудеться, це зробити можна. На минулому зібранні це було важко реалізувати, адже в атмосфері постійно відчувалася напруга, ми спостерігали жорстке протистояння між суддями та представниками громадськості. Вже пройшов час. Хоча ми й наполовину не наблизилися до тих стосунків з громадськістю, які мали б бути, але 3—4 кроки назустріч один одному нам удалося зробити.

Ще не знаю, якою буде структура моєї доповіді на з’їзді. Але в мене є думка показати суддям, як вони виглядають з боку. Можна нічого не говорити, потрібно просто показати «картинку». Можливо, такий показ змусить суддів замислитися.

Знаєте, викладачі Національної школи суддів розповідають: коли вони наводять приклади прийняття нісенітних рішень, судді кажуть: «Ні, таке рішення неможливо ухвалити». На це викладачі відповідають: «Але ж ви ухвалили», а у відповідь чують: «Це не ми, це інші судді».

За цей рік не всі судді зрозуміли, що кожен з них є частиною суддівської спільноти. На жаль, не всі з них усвідомлюють: часи, коли вони могли дозволяти собі певні речі, минули. І з цим також потрібно боротися. Так, РСУ приймала рішення, в яких звертала увагу суддів: пам’ятайте, що кожна ваша окрема дія відображається на іміджі судової системи в цілому. Але ж це не означає, що суддя прочитає це і відразу все зміниться. Так не буде і не може бути. Потрібен час. Варто постійно суддям нагадувати ці, так би мовити, правила. Як вода камінь точить, так поступово і змінюватиметься свідомість представників судової влади. Іншого шляху немає.

Хоча деякі політики й пропонують інші, більш радикальні шляхи. Наприклад, звільнити всіх суддів. У розмові з цими політиками кажу: «Добре, давайте звільнимо всіх. Кого ми наберемо на посади?». Не заперечую, можна роздати мантії юристам, які тільки-но отримали вищу освіту. Але всі забувають: ці юристи навчалися за старими програмами і за старими принципами. Їх навчають ті самі викладачі, які читали дисципліни ще в часи Радянського Союзу. Вони навчали студентів не розумінню принципів, а праву. Про що йдеться? Майбутнім юристам кажуть: вивчіть одну, другу, третю і т.д. статтю певного закону. Вони її вивчають, складають іспит і забувають. А якби навчали розуміти принципи і говорили: відображенням захисту права особи є така-то стаття — та пояснювали чому, то як би не змінювалися закони, основні принципи назавжди залишалися б у голові, системні знання не можна було б зруйнувати. У нас же так: приймається новий закон, судді відкривають його і починають вивчати. Тому до цього часу нам не вдалося змінити свідомість юристів, а хочемо справедливості, щоб суд був іншим. Так не буде.

— Як же змінити свідомість?

— Починаючи з дитячого садочка.

— Це ж дуже важкий і складний шлях.

— Ніхто не казав, що буде легко. Не подумайте, що я проти проведення реформ. Вони потрібні, й у деяких питаннях — радикальні. Однак не варто поспішати: спочатку необхідно визначити, в яких сферах проводити радикальні реформи, а в яких використовувати інші методи, може, більш помірковані.

Ми хочемо досягти європейського рівня розуміння ролі судової влади в суспільстві, ставлення громадян та суддів один до одного за кілька років. Та не слід забувати: Європа йшла до цього не одну сотню років еволюційним шляхом. А ми намагаємося шляхом революції здобути все й одразу. Проте так не буде: іноді революція — це великі кроки назад.

Так, можна використати радикальні методи і з 4-ланкової системи зробити 3-ланкову і навпаки. Але сама судова влада від таких маніпуляцій жодним чином не зміниться. Тому й потрібно ще в дитячому садочку, в школі пояснювати дітям, що таке право. Шлях складний, але ми маємо його подолати.

«Багатьом суддям у цей реформений період навіть працювати не хочеться»

— На вашу думку, коли представникам влади набридне «чіплятися» до суддів, звинувачувати їх у всіх бідах, придумувати для них різні випробування: чи то люстрацією, чи то оцінкою знань?

— Мабуть тоді, коли вони зрозуміють: за рахунок суддів їм не вдасться утриматися на політичному олімпі. Адже судова система — відображення процесів, які відбуваються в суспільстві. Я проводила аналіз, чому збільшилася кількість справ, чому почастішали випадки корупції. Все це укорінилося з того часу, коли почали прийматися неякісні закони і коли органи влади перестали брати на себе відповідальність за виконання своїх функцій, переклавши весь тягар на плечі суду. Наприклад, один чиновник обпікся, бо прийняв неправильне рішення, і все — щодо нього порушується кримінальна справа, його звільняють. Колега цього чиновника, побачивши все це, завтра скаже особі: я відмовляю вам у вирішенні питання, хочете — йдіть до суду. Так у судах і з’являється неймовірно велика кількість справ.

Це не тільки моє спостереження. Я мала розмову з канадцями про ситуацію в Україні. Вони вважають, що в нашій країні занадто криміналізовані правовідносини. Канадці не розуміють: за кожне порушення обов’язково потрібно відкривати кримінальне провадження. «Чому у вас немає цивільної, трудової відповідальності? Ви їх не застосовуєте. Всі порушення державного службовця ви перевели в корупційне та кримінальне поле», — так вважають канадці.

Дійсно, посадовець боїться помилитися, бо завтра над ним може нависнути дамоклів меч порушення кримінального провадження. Тому, звичайно, він краще перекладе всю відповідальність на суд і «прикриється» його вердиктом, ніж прийме відповідальне рішення як держслужбовець. Якщо ми і цю проблему не вирішимо, судова система не зміниться.

Що стосується якості законів: поки ми не зробимо так, аби одну й ту ж статтю різні судді не тлумачили не­-однаково, на зміни не варто розраховувати. У нашій країні шкутильгає техніка написання законів. Творці цих актів не розуміють: кожне слово містить у собі певне юридичне навантаження.

Знаєте, після того як я побувала за кордоном, стала критично ставитися до того, що народні депутати взагалі мають писати закони. Це завдання професійних урядовців. Закон повинен бути збалансованим і чітко виписаним.

Коли я відвідувала Канаду, представник міністерства юстиції зазначав: на написання закону вони витрачають не менш ніж 18 місяців. Якщо документ розробляється дуже швидко, то скоріше за все, він виявиться неякісним. Так, в Канаді закон пише мін’юст. У той же час думка тих, хто є фахівцем із тих чи інших питань, береться до уваги. Якщо закон пропрацює півроку і виникне необхідність внести до нього зміни, акт взагалі скасовується через непродуманість. Тому в Канаді закони працюють сторіччями.

Звісно, нам ще до такого далеко, але ми повинні прагнути дійти до такого рівня, коли закони не піддаватимуть безперервним корективам, і вони стануть «актами на всі часи». Тільки за таких умов рішення суддів будуть якісними, передбачуваними, а судова практика — стабільною.

— Так, наша держава може перейняти досвід інших країн, навчитися на чужих помилках. Та, як ви зауважували, за день це не відбудеться. Потрібен час. Давайте поки що повернемося до реалій сьогодення. Усі володарі мантій мають пройти кваліфікаційне оцінювання. Як вважаєте, представники влади на цьому поставлять крапку? Це буде останнім етапом очищення рядів Феміди?

— Дійсно, за час діяльності Раді доводилося реагувати на різні виклики: спочатку був прийнятий закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Тільки ми роз’яснили суддям його основні положення, з’явився закон «Про очищення влади», відповідно до якого судді проходили люстраційну перевірку. Потім — закон «Про забезпечення права на справедливий суд», який передбачає проведення кваліфікаційного оцінювання всіх суддів. Нині Конституційна комісія готує зміни до Основного Закону, в «Перехідних положеннях» до якого передбачається проведення чергової оцінки суддів. Тож, очевидно, суддів чекатиме ще одне випробування.

РСУ розуміє, що судді не можуть залишатися спокійними і бути байдужими до всіх цих процесів. Я не можу навіть уявити собі, що судді проходитимуть ще кілька оцінювань. Є небезпека, що цей процес перетвориться на так би мовити безкінечний жах. Не можна діяти за принципом: не вийшло когось звільнити за одним законом, давайте приймемо ще один закон, а в разі необхідності — ще.

Якщо хтось має непереборне бажання звільнити усіх суддів, то давайте йти іншим шляхом: зробимо своєрідний коридор для тих, хто готовий зняти мантії, і передбачимо належні умови для звільнення. Скажу відверто: багатьом суддям у цей реформений період навіть працювати не хочеться. Вони постійно перебувають у стресовому стані, не бачать, яким буде їхнє майбутнє, не знають, що їх чекає завтра.

Ті, хто має право на відставку, готові піти з посад. Але чому вони не квапляться з цим? Тому що умови такої відставки не відповідають жодним міжнародним стандартам. Про що йдеться? Коли суддя йде у відставку, розмір його матеріального забезпечення повинен бути максимально наближеним до розміру винагороди, яку він отримував здійснюючи правосуддя. Раніше у законі було положення про забезпечення таких фінансових гарантій. Однак нині довічне грошове утримання судді прирівняли до звичайної пенсії, і його розмір — трохи більше 3 тис. грн. За таких умов судді не готові йти у відставку.

Давайте зробимо «коридор» і скажемо: судді, якщо ви подасте заяву про відставку, наприклад, до 1 січня 2016 р., отримаєте конкретну суму відшкодування та щомісячне довічне грошове утримання у певному розмірі. Я гарантую, що 30%—40%, а може, й 50% суддів, які мають право на відставку, залишать посади. А хіба не це — звільнити майже всіх чи взагалі всіх суддів — ставлять собі за мету деякі політики?

— Тобто суддям потрібні фінансові гарантії? В інакшому разі вони не пі­дуть з посад?

— Люди, які більше 20 років пропрацювали на посаді судді, розраховують на належне матеріальне забезпечення після виходу у відставку. По-іншому й бути не може. Бувало, політики мені кажуть: що б ми не робили, результату не досягаємо. Чому це так? Тому що бажане видається за дійсне. Гасло «Всі судді погані» не відповідає дійсності. Адже до роботи більшості суддів немає претензій, їм немає що пред’явити, нема в чому звинуватити. Брудом можна полити всю судову систему, але коли детально вивчаєш справу звільнення того чи іншого судді, розумієш: підстав для позбавлення його посади немає.

Розумієте, тільки-но я переконала суддів: потрібно пройти кваліфоцінювання, — для них уже готують інше оцінювання — в Конституції.

— То вони вже можуть і вам не довіряти, сумніватися у правдивості ваших слів.

— Звичайно. Ви думаєте, на з’їзді в мене не буде проблем? Будуть. Адже суддівська довіра завойовується поведінкою, дотриманням слова. І коли я кажу суддям: давайте пройдемо кваліфоцінювання і доведемо, що ми — професіонали, якісно розглядаємо справи, і немає підстав сумніватися в нашій фаховості, вони мені відповідають наступне. «Сьогодні ми складатимемо одні іспити, після внесення змін до Конституції нас чекатиме ще одне оцінювання. То навіщо нам напружуватися, кидати всі сили на проходження кваліфоцінювання. Давайте взагалі будемо від нього відмовлятися, бо все одно в майбутньому доведеться проходити ще одне оцінювання», — такі думки виникають у деяких суддів.

От що стосується кваліфоцінювання, чому б нам не запровадити практику, яка є в інших країнах. У деяких державах влада виступає за підтримання іміджу судової системи. Якщо виникає необхідність звільнити суддю за вчинені ним проступки, йому спочатку пропонують за власним бажанням залишити посаду. Тобто мета —
не покарати суддю, а позбавити його того, що він отримав би в майбутньому, якби допрацював до відставки. Якщо суддю звільнять так би мовити за «дискредитаційною» статтею, його нікуди не приймуть на роботу. Тому вони краще звільняться за власним бажанням або ж підуть у відставку, якщо мають на це право, ніж залишать посади зганьбленими.

То чому б і нам так не зробити? Є судді, до роботи яких є претензії. Може, сказати їм відверто: ви працювали погано, тому маєте подати заяву про звільнення і залишити судову систему.

— Через це під час розгляду документів, які визначають порядок, процедуру та методологію кваліфоцінювання, ви наполягали, аби в них було записано: на будь-якому етапі проходження такої перевірки на профпридатність володар мантії може відмовитися від подальшої участі в цьому процесі і звільнитися?

— Так. Якщо суддя відчує, що не зможе пройти кваліфоцінювання, нехай залишає посаду.

— Як служителі Феміди ставляться до цієї ідеї?

— Позитивно. Знаєте, певна частина суддів розуміє, що не подолає кваліф­оцінювання. Що нам кажуть з цього приводу міжнародні експерти? Вони вважають: за результатами проведення оцінювання мають бути звільнені особи, які явно не відповідають мінімальним суддівським критеріям. Я не настільки вірю в судову систему, щоб сказати: таких немає. Безумовно, вони є. Такі судді повинні піти з системи за власним бажанням. І це буде очищенням. Бо назвати очищенням таку процедуру, коли суддів звільнять проти їхньої волі, вони потім оскаржуватимуть це рішення, звертатимуться до Європейського суду з прав людини, який може поновити їх на посадах, ніяк не можна.

Нам варто зробити все, аби не допустити очищення за таким сценарієм. На це потрібна згода політиків. РСУ буде вести перемовини з урядовцями, народними депутатами щодо цих питань.

— І наостанок. Багато хто нарікає, що РСУ не вистачає механізмів реалізації власних повноважень. Що ви думаєте з цього приводу? Чи виникали пропозиції щодо внесення змін до закону з тим, аби наділити раду більш широким колом повноважень і надати більше механізмів для їх реалізації?

— Мені здається, достатньо буде однієї фрази в законі: рішення ради щодо притягнення певної особи до відповідальності має бути обов’язково розглянуте, а особа, у разі доведення її протиправних дій, повинна понести покарання.

Розумію, що багатьом не до вподоби така норма, її ще не сприймають. Можливо, після проведення конституційної реформи вдасться записати в законі таке положення. Навіщо воно потрібне? Поясню: я не можу сказати, що всі звернення РСУ щодо виявлення фактів порушення закону — безрезультативні. Результат є. Але особі, яка порушила норми закону, можуть просто вказати на її помилки, або ж сказати: не роби так більше. І все. До відповідальності за свої протиправні дії вона не притягується.

Наведу приклад. Законом «Про забезпечення права на справедливий суд» передбачалося: Кабмін повинен у 3-місячний строк з дня набрання чинності цим документом привести свої нормативно-правові акти у відповідність до нього. Уряд не поспішав вносити зміни і приводити у відповідність до ст.147 закону «Про судоустрій і статус суддів» умови оплати праці працівників апарату судів. І тільки після рішення РСУ, листування з Кабміном, звернення працівників апарату з позовами до суду останній вніс зміни своєї постанови. Але хто з представників Уряду був притягнутий до відповідальності за порушення закону? Ніхто.

— Тобто мається на увазі, що рішення РСУ мають бути обов’язковими для виконання не тільки суддівською спільнотою, а й інших органів влади?

— Так, якщо вони стосуються порушення гарантій незалежності суддів. Суддя повинен ухвалювати безстороннє та справедливе рішення, а інші гілки влади мають йому забезпечити належні умови для такого розгляду справ. Що ми бачимо сьогодні? Від суддів вимагають прийняття неупереджених, справедливих рішень, але умови, які б гарантували, що вердикт суду буде саме таким, не створені. Якщо гарантії незалежності відсутні, то про яку справедливість може йтися?

— Погоджуюсь з вами. Дякую за інтерв’ю. До зустрічі на з’їзді. Сподіваємося, що результатами його проведення будуть задоволені і володарі мантій, і суспільство.