Дмитро Хромеєв

Чи розповсюджується мораторій на стягнення іпотечного майна за валютними кредитами на договори за якими відбулася конвертація в гривню

Значне знецінення гривні протягом останніх років призвели до того, що тисячі людей, які брали кредити в іноземній валюті на купівлю житла або для будь-яких інших потреб, на сьогодні просто не здатні виконувати свої зобов’язання за кредитними договорами. Невиконання кредитних зобов’язань в свою чергу надало право банкам примусово звертати стягнення на іпотечне майно, надане за такими кредитами, що призвело до масового виселення людей з неповнолітніми дітьми з житла на вулицю та позбавлення засобів до існування.

З огляду на це, з метою захисту та підтримки таких осіб в 2014 році був прийнятий Закон № 1304-VII («Про мораторій»), яким запроваджено  мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, тобто заборону на примусове відчуження рухомого і нерухомого майна позичальників (боржників), які мають кредитні зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті. 

Нагадаємо, що мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом «Про мораторій», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Тобто, рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону «Про мораторій», залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 Закону  (Постанова ВСУ по справі №6-1356цс15 від 2 березня 2016 року). 

Заборона примусового стягнення відповідно поширюється на рухоме й нерухоме майно яке відповідає умовам ст.1 Закону, надане в якості забезпечення зобов’язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті. 

З огляду на це, постає питання щодо можливості примусового стягнення на іпотечне майно за кредитним договором, який першочергово укладався іноземній валюті, але пізніше додатковою угодою був переведений у гривневий кредит. 

Як відомо, додаткова угода є невід’ємною частиною договору, а тому у випадку укладання додаткової угоди, якою змінюється валюта договору на гривню, кредитний договір вважається укладеним в національній валюті. 

Оскільки дія мораторію поширюється тільки майно, наданого в забезпечення за споживчими кредитами  в іноземній валюті, логічним є висновок, що кредит, який першочергово укладався в іноземній валюті, а  згодом був переведений у гривневий не підпадає під дію зазначеного закону. 

На сьогодні відсутня достатня судова практика, яка б підтверджувала зазначені правові висновки, адже судова практика з цього питання на сьогодні є дуже нерозвиненою та неоднозначною. 

Зокрема, Запорізький окружний адміністративний суд в Постанові від 03 квітня 2015 року у справі №  808/1589/15, зазначає, що оскільки  заборгованість позичальника та кредитні зобов'язання боржника відповідно до Додаткової угоди  переведено у національну валюту, таке іпотечне майно не відповідає умовам закону «Про мораторій», а тому підлягає під його дію. Аналогічної ж позиції притримується і Шевченківський районний суд м. Києва у справі № 761/31200/14-ц від 11 грудня 2014 року. 

Разом з тим, мають суди і протилежну позицію, зазначаючи, що відповідно до Закону  мораторій розповсюджується на нерухоме майно, яке  виступає як забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом наданого в іноземній валюті. Тобто не має значення, в якій валюті зараз існують зобов’язання за кредитним договором, має значення лише те, в якій валюті був наданий такий кредит ( наприклад, Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2014 року у справі № 464/899/14). 

На жаль, наявна судова практика є недостатньою для прогнозування результату вирішення цього питання в суді, оскільки відсутні висновки судів третьої інстанції, належні обґрунтування позиції в зазначених рішеннях суду тощо. Однак можна зазначити, що велике значення матимуть при вирішення спорів з цього питання, дата переведення зобов’язань в національну валюту, порядок їх переведення ( укладення додаткової угоди, самостійне рішення банку), наявність чи відсутність змін в іпотечному договорі (щодо зміни валюти кредитного договору) тощо. 

Цікавим аспектом застосування мораторію на стягнення іпотечного майна за валютним кредитом є також питання виселення мешканців з такого житла. 

Оскільки пунктом 4 Закону  передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, постає питання щодо порядку  виселення з житла, наданого в іпотеку за споживчим кредитом в іноземній валюті, зокрема, чи підлягає задоволенню такі позовні вимоги, чи підлягає відстроченню виселення з житла або ж ні, чи зобов’язаний банк надавати інше жиле приміщення у випадку виселення громадян. 

Почнемо з того, що  дія закону «Про мораторій» не передбачає заборону виселення громадян з іпотечного житла, наданого в забезпечення за споживчими кредитами в іноземній валюті, а тому не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог щодо виселення з іпотечного майна. 

Разом з тим, оскільки закон прийнятий з метою унеможливлення позбавлення громадян єдиного житла та виселення на вулицю, постає питання щодо можливості відстрочення  виконання рішення  про виселення у зв’язку з дією мораторію. 

Як вбачається з судової практики, тривалий час остання була доволі неоднозначною, оскільки Вищий спеціалізований суд  в одних випадках зазначав, що дія мораторію не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вказаним законом не передбачено зупинення виконання рішення про виселення. В інших випадках, стверджував, що оскільки Закон було прийнято з метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), та забезпечення конституційних прав громадян, мінімізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань, виконання рішення про виселення підлягають відстроченню. 

На сьогодні, вже існує позиція ВСУ з даного питання, яка зазначає, що дія мораторію все ж таки поширюється і  правовідносини сторін щодо виселення, у зв'язку з чим не підлягають виконанню рішення в частині виселення на час дії цього Закону, тобто вони підлягають відстроченню (Постанова ВСУ  від 03.02.2016 року у справі № 6-2947цс15).