Если правки мешают…

Когда обвинение неспособно сдержать сроки, нужно принимать кадровые решения, а не изменять УПК

PR-кампания против так называемых правок Лозового продолжается второй месяц и достигла своего апогея. И, похоже, антикоррупционные активисты провозгласили правки едва ли не главным злом и основным препятствием на пути искоренения коррупции. Так ли все плохо?

Інтернет рясніє заголовками про те, що «правки Лозового» є способом вийти сухим із води, як вони знову рятують олігархів та що їх необхідно скасовувати. Навіть українська Вікіпедія називає ці правки нелогічними, незрозумілими і складними процесуальними правилами, що суперечать здоровому глузду. Розганяється навіть теза про те, що «правки Лозового» захищають ґвалтівників та вбивць. На розгляд ВР подано законопроект №10100 про їх скасування і від депутатів чекають лише його прийняття.

Але пропонуємо все ж абстрагуватися від політичного контексту і провести юридичний аналіз проблеми.

Традиційно Україна є одним із лідерів по кількості скарг до ЄСПЛ. При цьому левова частка скарг стосується саме надмірної (нерозумної) тривалості кримінальних проваджень.

Приймаючи рішення проти України, суд у Страсбурзі неодноразово визнавав надмірну тривалість кримінальних проваджень порушенням §1 ст.6 (право на справедливий суд) та ст.13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Серед таких порушень — зловживання з боку правоохоронців навколо фактових проваджень, невиправдано довге перебування у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, довготривале перебування під вартою без вироку суду.

Але розумні строки, серед іншого, передбачають, що обвинувачення стосовно особи в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження було закрите. ЄСПЛ неодноразово зазначав про необхідність забезпечення того, аби особи не перебували занадто довго під обвинуваченням (справа «Вемхофф проти Німеччини», заява №2122/64) та про недопустимість надмірного перебування обвинувачених у стані невизначеності щодо результатів кримінальних звинувачень проти них (справа «Карт проти Туреччини», заява №8917/05).

І «правки Лозового» були прийняті саме для забезпечення цієї гарантії. В разі, якщо сторона обвинувачення не вкладається у відведені для проведення досудового слідства строки, втручання в права і свободи громадянина має бути припинено, а кримінальне провадження — закрито.

Вимога стосовно встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення упродовж розумного строку не допускає необґрунтованих зволікань в досудовому розслідуванні. Правоохоронці практикують безпідставні зупинення розслідування за надуманих підстав, і положення абз.2 ч.5 ст.219 КПК логічно передбачають запобіжник від таких зловживань.

У разі, якщо слідчий суддя визнає зупинення досудового розслідування безпідставним, строки зупинення включаються в строки розслідування і це часто призводить до закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК.  Законопроектом №10100 пропонується прибрати цей запобіжник. Тож ця ініціатива не лише суперечить засаді розумності строків, відкриває недобросовісним правоохоронцям широкі можливості для зловживань і на практиці тільки призведе до збільшення скарг проти України в ЄСПЛ.

Пропозиція щодо скасування строків давності стосовно тяжких та особливо тяжких корупційних злочинів, вчинених під час дії воєнного стану, в пояснювальній записці до законопроекту обґрунтовується нібито зобов’язаннями України, що випливають з низки міжнародних договорів. Але зазначені міжнародні договори передбачають лише необхідність встановлення належних строків давності стосовно корупційних злочинів, а не повну відмову від них. Суть звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із спливом строків давності полягає в тому, що через певний проміжок часу особа, що вчинила злочин, перестає бути суспільно небезпечною, а сам злочин втрачає актуальність. В такому випадку відсутня необхідність у виправлені чи перевихованні такої особи і така мета покарання, як попередження злочинів, не може бути, досягнута. 

Проблема обмеження строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру є штучною і надуманою ще й тому, що згідно з ч.1 ст.294 КПК строки можуть подовжуватися неодноразово слідчим суддею за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором. І судовий контроль на цьому етапі вочевидь є необхідним, адже він запобігає можливим зловживанням правоохоронців в частині тиску на громадян і бізнес через фактові провадження. Більше того, на підставі ч. 8 ст. 615 КПК строки фактових проваджень під час дії воєнного стану взагалі нема необхідності продовжувати, адже строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення не враховується при обчисленні.

А позицію авторів законодавчої ініціативи, що неумисне недотримання строку навіть в один день або помилка його обрахунку може мати наслідком закриття кримінального провадження та неможливість реалізації основних завдань кримінального провадження слід розцінювати критично. Стосовно некомпетентних слідчих і прокурорів треба приймати кадрові рішення, а не спрощувати їм життя за рахунок обмеження прав і гарантій сторони захисту.

Радикалізація суспільних настроїв не сприяє плідній законотворчій роботі і обмежує можливість прийняття якісних законів. Такий підхід чинить негативний вплив на ефективність кримінально-правового регулювання. Прийняті в такий спосіб закони, покликані «вирішити проблему тут і зараз», як правило не узгоджуються з іншими нормами законодавства і не здатні в довготривалій перспективі задовольняти потреби суспільства.

Свідоме позиціювання процесуальних норм, направлених на реалізацію основоположних засад кримінального процесу як «незрозумілих і складних процесуальних правил, що суперечать здоровому глузду», є неприпустимим. Можна піти далі, і в забезпечення принципу невідворотності покарання відмінити в кримінальному процесі надокучливих адвокатів і презумпцію невинуватості. Чи треба при цьому нагадувати, що в минулому сторіччі такий підхід призвів до кривавих репресій 30-х років.

І не зайвим також буде нагадати, що кримінально-процесуальні питанні не повинні політизуватися і вирішуватися за рахунок загальних гасел і лозунгів. Зміни до КПК не можуть прийматися під впливом політичного тиску. Вони мають вирішуватися фахово і за умови, що вони відповідають загальним засадам кримінального провадження і сприяють досягненню його цілей.

НААУ