У Страсбурзі може бути створено прецедент правової оцінки злочинів далекого минулого
Європейський суд з прав людини провів публічні слухання у так званій катинській справі. Родичі загиблих весною 1940 р. вимагають офіційно визнати «катинську різанину» воєнним злочином і продовжити розслідування. У свою чергу російська сторона впевнена, що слідчі заходи було проведено з належною ретельністю, до того ж за кілька років до ратифікації Росією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Хто відповідає за «різанину»?
Massacre, тобто «різанина» або «бійня», — саме такий емоційно забарвлений термін вибрала польська делегація для найменування розстрілу офіцерів армії, суддів, вчителів та інших поляків, вчиненого силами НКВС у Катинському лісі, та пізніше — в кількох таборах для інтернованих в СРСР. У 1940 р. радянські війська ввійшли в Польщу й узяли в полон понад 300 тис. жителів. З них майже 22 тис. загинули в ув’язненні або були страчені. Під час Нюрнберзького процесу прокурори з Радянського Союзу звалили вину за події в Катині на нацистів, і «різанину» офіційно внесли до списку злочинів фашистської Німеччини.
Були, правда, й альтернативні версії подій. Вперше про масові вбивства під Смоленськом заговорили самі нацисти в 1943-му, коли під час наступу виявили масові поховання розстріляних поляків, проте в Нюрнберзі слухати німців, звичайно, не стали. На початку 1950-х в США створили комісію Конгресу щодо катинських подій, котра дійшла висновку, що розстріл було здійснено за вказівкою офіцерів НКВС і особисто Йосипа Сталіна, В’ячеслава Молотова і Лаврентія Берії. Білий дім, проте, не оприлюднив ці матеріали. Найімовірніше, що президент Гаррі Трумен просто не ризикнув загострювати обстановку в період холодної війни, що починалась, або ж вирішив приберегти цей аргумент.
З падінням залізної завіси СРСР переглянув позицію щодо Катині: світ побачили офіційні документи, котрі підтверджують вину НКВС. Було ініційоване розслідування. Воно тривало до 2004 р., — військова Прокуратура припинила справу у зв’язку зі смертю підозрюваних. Його результати опублікували тільки частково у зв’язку з положенням про державну таємницю.
Скарги на таємність
У 2007 р. скаргу до Страсбурга подали 15 родичів тих, хто був розстріляний в Катині, вимагаючи визнати розслідування неефективним, а трагічні події, що відбулися навесні 1940-го, воєнним злочином. Офіційно ця справа називається «Яновець та інші проти Росії». Заявники просили розглянути її згідно з стст.2 і 3 конвенції, котрі декларують право на життя і забороняють тортури й будь-яке жорстоке поводження з в’язнями.
Представник авторів скарги Іриней Камінський у своєму виступі спробував відповісти на запитання про те, чи можна розглядати катинські події як воєнний злочин, і чи має право Європейський суд виносити рішення. Річ у тім, що Росія ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а значить, визнала юрисдикцію страсбурзького суду, тільки в 1998 р., тоді як основна частина «пострадянського» розслідування була завершена в 1995-му. До того ж сама «різанина» відбулася задовго до заснування Євросуду і, відповідно, прийняття конвенції.
І.Камінський звернувся до двох міжнародних угод, які регулюють правила ведення війни, — Женевської та Гаазької конвенцій (мається на увазі так звана друга Гаазька конвенція 1907 року «Про закони і звичаї війни»). Обидва документи, що забороняють воєнні екзекуції, без суду і слідства прийняла Росія, а пізніше — Радянський Союз, і як зазначив адвокат: «Влада чудово про це пам’ятала».
Мабуть, І.Камінський хотів шокувати суд, наочно показавши жахливість злочинів. «У Катині було страчено понад 180 польських суддів, — він подивився уважно на сімку Євросуду й одразу ж обернувся до слухачів. — Це приблизно стільки людей, скільки присутні сьогодні в залі суду». Глядачі похмуро перезирнулися.
Інший аргумент І.Камінського — неможливість адекватно оцінити ефективність розслідування, оскільки його результати перебувають під грифом «таємно».
Проте, як заявив представник Росії Георгій Матюшкін, відповідач, коли знаходить можливість, регулярно розсекречує нові подробиці розслідування. Це справді так: тільки за 2010 р. Росія надала полякам більш ніж 130 раніше таємних томів «катинської справи».
«Я прошу суд врахувати різницю між двома ситуаціями: порушення конвенції, на яке не поширюється юрисдикція суду, і відсутність будь-якого порушення в принципі, — звернувся Г.Матюшкін до суддів і, відстоюючи позицію, заявив: — Очевидно, що порушення конвенції неможливо, якщо немає самої конвенції». Він додав, що Євросуд ніколи раніше не виносив рішення, що стосується злочинів, скоєних до підписання угоди. Також представник Росії нагадав, що «раніше суд не брався судити про ефективність розслідування, проведеного до прийняття державою-відповідачем конвенції». Як прецедент Г.Матюшкін пригадав справу, коли при схожих початкових даних Євросуд визнав скаргу такою, що не підлягає розгляду по суті.
Ефективність у часі
Олександра Межиковська, котра представляє польський уряд, як і очікувалося, підтримала родичів загиблих у Катині: «Розслідування справи тривало з 1990 до 2004 р. Росія ратифікувала конвенцію в 1998-му, а отже, суттєва частина заходів проводилась у той час, коли юрисдикція суду вже поширювалася на країну-відповідача». На її думку, тільки розпад Радянського Союзу дозволив почати розслідування, а фактів, навіть незважаючи на те, що істотна частина матеріалів засекречена, все одно достатньо, аби чітко класифікувати вбивство поляків як воєнний злочин.
Правом на запитання сторонам скористався тільки суддя з Росії А.Ковлер. Якщо читати стенограму слухань, його репліки можна переплутати з риторикою Г.Матюшкіна. Так, А.Ковлер поцікавився, чи справді юристи заявника мали доступ до всіх запитаних документів? «Інше питання в мене до польської сторони: ви не раз підкреслювали, що не шукаєте матеріальної компенсації в цій справі, але тепер я бачу, що заявлені досить великі суми. Як ви це прокоментуєте?».
На питання відповів Йозеф Жевчек, один з юристів з боку відповідача. «Ми отримали лише ті документи, які нам надала Росія, хоча це були не всі матеріали, яких ми вимагали», — пояснив він і розповів про проблему грошової компенсації: вона була заявлена одним зі скаржників (до об’єднання кількох справ в одну), інші ж залишили це питання на розсуд суду.
Після слухань обговорення «катинської справи» перейшло в закритий режим. Євросуд має прийняти й оголосити рішення протягом року. І воно безумовно увійде до підручників. Суду доведеться або визнати, що його компетенція не поширюється на те, щоб давати оцінку обговорюваним подіям, або переглянути межі своєї юрисдикції, але зробити це максимально тонко, аби не допустити, наприклад, скарг родичів загиблих у Першій світовій війні. Можливо, є і третій, компромісний, варіант. І тоді ще цікавіше, як розвиватимуться події.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.35 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!