Перелік «небезпечних»

Чи буде правомірним відсторонення від роботи на підставі наказу МОЗ №2153 про обов’язкове щеплення

Як відомо, директор однієї зі столичних загальноосвітніх шкіл оскаржив до Окружного адміністративного суду м.Києва наказ Міністерства охорони здоров’я, яким установлені категорії населення, для котрий вакцинація від COVID-19 обов’язкова. Розглянемо, чи є підстави в суду визнати цей нормативно-правовий акт незаконним.

Спочатку звернемося до законодавчих норм, на які посилається МОЗ як на підставу прийняття наказу «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням» від 4.10.2021 №2153. У преамбулі згадуються ст.10 закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та ст.12 закону «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Стаття 10 основ просто визначає, що громадяни зобов’язані у передбачених законом випадках робити щеплення. Натомість ст.12 згаданого закону передбачає, що:

«Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється МОЗ».

Звернемо увагу на те, що включення конкретної категорії працівників до переліку повинно пов’язуватися з ризиком таких професій або виробництв заразитися чи поширити хворобу. Абсолютно незрозуміло, чим керувалося МОЗ, коли вирішувало, що саме працівники центральних органів влади, місцевих адміністрацій та закладів освіти знаходяться в зоні ризику. Невідомо, чим діяльність службовця податкової з приймання, наприклад, документів про постановку на облік (який навіть не контактує напряму з відвідувачами!) відрізняється від, скажімо, специфіки роботи продавця у продуктовому магазині.

Вочевидь, покладення МОЗ обов’язку вакцинуватися саме на ці категорії працівників за критерієм сфери їхньої зайнятості нічим не обґрунтоване та може містити ознаки дискримінації.

У свою чергу, міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко намагається переконати в тому, що обов’язкова вакцинація від Covid-19 не порушує права людини. При цьому він посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі, що стосувалася обов’язкової вакцинації дітей у Чехії.

Дійсно, ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин вимоги про обов’язкове щеплення не становить порушення прав людини. Однак, міністр замовчує, що в рішенні містилося застереження про характер вакцин: належно досліджені та перевірені щеплення від відомих медицині хвороб.

Натомість, існуючі сьогодні вакцини від Covid-19 при всьому бажанні не вийде розцінювати як ретельно досліджені засоби від відомої та зрозумілої науці хвороби...

Під час дії оскаржуваного наказу №2153 роботодавці формально матимуть підставу (ст.12 закону «Про захист населення від інфекційних хвороб») та скоріше за все відсторонюватимуть від роботи працівників без щеплення.

Однак, працівники не позбавлені можливості оскаржити таке відсторонення з огляду на його дискримінаційний характер та недотримання балансу між застосованими заходами та легітимною ціллю.

P.S. З огляду на актуальність питання вакцинації автор зробив запити на публічну інформацію до МОЗ та Державної судової адміністрації щодо вакцинації суддів від Covid-19. З’ясувалось, що навіть ДСАУ не веде такого обліку, натомість розіслала копію запиту в усі суди України.

Ситуації виявилась доволі неоднорідною. Деякі установи повідомили про повну чи часткову вакцинацію суддів, а більшість відмовилась повідомляти відповідну інформацію з посиланням на різні підстави, серед яких: конфіденційність інформації про стан здоров’я пацієнта та відсутність добровільної згоди на розголошення цих відомостей з боку окремих суддів, відсутність обліку цієї інформації, не включення професії суддів до переліку професій затвердженого наказом МОЗ №2153, добровільність вакцинації. Тож можна зробити висновок, що в судовій гілці влади поки не має єдиного бачення стану вакцинації та відношення до неї.