Рахунок від пенсіонерки

Відмова відшкодувати витрати ex post facto є обмеженням доступу до суду

Витрачені на судовий спір кошти мають бути відшкодовані відповідачем, особливо якщо це держава. Зміни на законодавчому рівні системи розподілу на паритетну порушують право людини на доступ до суду. Такого висновку дійшли у Страсбурзі.

Усі витрати — порівну

У 2012 році Нисвета Зустович втратила працездатність, а тому звернулася до регіонального відділення хорватського пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії у зв’язку з інвалідністю, але дістала відмову. Жінка відразу подала скаргу до вищої інстанції, але там її розцінили як необґрунтовану.

Н.Зустович звернулася до Адміністративного суду м.Рієки, просила скасувати рішення ПФ. Захищати та представляти інтереси жінки в суді взявся її син-адвокат.

Суддя вирішив провести незалежну експертизу, щоб з’ясувати, чи дійсно позивачка втратила працездатність. Оплата послуг експерта лягла на плечі жінки. У висновку йшлося, що на момент подачі першої заяви до ПФ позивачка дійсно мала проблеми зі здоров’ям, але за 2 роки, поки йшли спори, Н.Зустович утратила працездатність назавжди та безповоротно.

Адмінсуд зобов’язав фонд ухвалити рішення про призначення жінці пенсії у зв’язку з утратою працездатності та інвалідністю. Таким чином, Н.Зустович виграла спір.

Утім, поки вона судилася, були внесені зміни до закону «Про адміністративні спори». Було скасовано правило про покладення всіх судових витрат, з послугами адвоката включно, на сторону, яка програла. Тепер витрати мали ділилися порівну. Водночас почала діяти нова шкала оплати послуг адвоката.

Отже, навіть вийшовши переможницею зі спору з державним органом, жінка все одно мала заплатити чималу суму як судовий збір, за послуги адвоката та експертизу. Спроби оскаржити рішення в частині розподілу судових витрат не дали результатів.

Н.Зустович подала конституційну скаргу, в якій стверджувала, що її право на справедливий суд було порушено, бо ж у покладенні судових витрат на себе вона вбачала порушення принципу процесуальної рівності та змагальності сторін. Але Конституційний суд визнав скаргу неприйнятною на тій підставі, що рішення не стосувалося суті справи й не підлягало перегляду.

На цьому ходіння Н.Зустович по хорватських судаз не закінчилося. Вона подавала нові й нові позови, вимагала збільшення пенсії. Тим часом норму про розподіл судових витрат було визнано неконституційною.

Обійшовши всі національні суди, пенсіонерка вирішила штурмувати Європейський суд з прав людини.

Син матері не захисник?

У Страсбурзі заявниця стверджувала, що без допомоги кваліфікованого юриста почати судовий спір та ефективно представити свої інтереси вона не могла. Тож звернулась за допомогою до адвоката. На момент подачі позову вона була безробітною та мала проблеми зі здоров’ям, а тому й коштів на оплату послуг захисника не мала. Проте вона знала, що відповідно до норм чинного законодавства в разі її перемоги в суді могла розраховувати на покладення тягаря судових витрат на відповідача. Але адмінсуд відхилив її позов.

Заявниця наполягала, що до її справи мала застосуватися та норма про розподіл судових витрат, що діяла на момент подачі позову. Тож заявниця вважала, що відмова стягнути з відповідача витрати за послуги захисника та експертні висновки, які зіграли важливу роль в її справі, свідчать про порушення права на справедливий суд. Адже їй відмовили в доступі до суду та поставили в невигідне становище.

До того ж КС згодом визнав цю поправку такою, що суперечить конституції Хорватії. Щодо сумнівів уряду, що вона дійсно сплатила своєму сину за послуги, то вона надала рахунок-фактуру про відповідні витрати. Заявниця наполягала, що відносно неї порушили ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Урядовці ж стверджували, що визнання змін до закону «Про адміністративні спори» неконституційними не може бути підставою для скарги про порушення ст.6 конвенції. Також вони стверджували, що національний суд застосував ці норми, бо інших на той час не було. До того ж урядовці переконували, що вона була звільнена від судових витрат у розмірі 25% від всієї суми.

Правила постфактум не змінюють

У практиці ЄСПЛ уже були справи, в яких судді робили висновки, що покладення фінансових витрат може бути рівносильним втручанню у право на доступ до суду та справедливий суд. До того ж у Євросуді ще раз наголосили, що відмова відшкодувати судові витрати стороні ex post facto може свідчити про обмеження доступ до суду або втручання в право власності. Особливо, коли йдеться про позов проти держави, чиї уповноважені органи допустили порушення прав людини та спричинили матеріальні чи моральні втрати.

Суд відзначив, що ця справа стосувалася спору з ПФ щодо пенсії у зв’язку з інвалідністю. Тобто спір стосувався спору проти держави. Хоча національні суди й визнали за заявницею право на пенсію, втім відмовили у відшкодуванні судових витрат. Окрім того, КС Хорватії визнав, що норма, яка регулювала питання розподілу судових витрат, була неконституційною та такою, що обмежує право доступу до суду. Таким чином, у Страсбурзі погодилися, що внесені до закону «Про адміністративні спори» зміни не переслідували жодної легітимної мети.

Стосовно сумнівів урядовців, що жінка дійсно платила своєму сину за надані послуги, ЄСПЛ відзначив: адміністративний суд не ставив під сумнів цей факт. А от щодо аргументів хорватських судів та представників країни, що жінка могла скористатися безоплатною правовою допомогою ЄСПЛ констатував: це питання постало вже тоді, коли судовий спір було розпочато, а адвокат — залучений до процесу. Якби заявниця намагалася змінити захисника, то, імовірно, не встигла б установити з ним контакт, та й часу для цього не вистачило б.

Урахувавши свою прецеденту практику, Суд не побачив підстав ставити під сумнів висновок КС Хорватії. Цих аргументів для Страсбурга виявилося достатньо, щоб виявити порушення ст.6 конвенції. Тож у рішенні від 22.04.2021 у справі «Zustović v. Croatia» ЄСПЛ установив порушення конвенційних гарантій та постановив компенсувати заявниці €3500 за матеріальну шкоду, €3000 — за моральну та €2500 судових витрат.