Навіть санкції Радбезу ООН мають виконуватися із дотриманням права на справедливий суд — експерт

Резолюцію Ради Безпеки ООН щодо застосування санкцій завжди слід тлумачити, як таку, що надає судам держави-відповідача повноваження проводити достатньо ретельне вивчення для уникнення будь-якого свавілля.

Про такий прецедент із практики Європейського суду з прав людини розповів в авторській статті спеціально для видання «Закон і Бізнес» президент Спілки адвокатів України, д.ю.н., доцент, заслужений юрист України Олександр Дроздов.

Як приклад автор наводить справу «Nada v. Switzerland», яка розглядалася ЄСПЛ. Вона стосувалася встановленої для особи заборони пересування територією Швейцарії, що оточувала невеличкий італійський анклав, в якому він проживав. Ця заборона була введена органами влади Швейцарії на виконання низки резолюцій РБ ООН, які стосувалися боротьби з тероризмом (зокрема, з талібами та організацією «Аль-Каїда»).

По суті справи Суд зауважив, що резолюція містила чіткі та однозначні формулювання, якими на Швейцарію покладалися зобов’язання вжити заходів, здатних порушити права людини. ЄСПЛ дійшов висновку, що мало місце спростування тієї презумпції, що резолюція РБ ООН не може тлумачитися як така, що покладає на держави-членів зобов’язання, яке суперечить основним принципам у сфері захисту прав людини.

За цих обставин держава не могла прикриватися обов’язковим характером резолюцій; навпаки, вона мала переконати ЄСПЛ у тому, що вона вжила або принаймні спробувала вжити «всіх можливих заходів для адаптації режиму санкцій під індивідуальну ситуацію заявника» (п.96).

Аналогічного висновку ЄСПЛ дійшов у рішенні у справі «Al-Dulimi and Montana Management Inc. v. Switzerland». Заявник був громадянином Іраку, який відповідав за фінанси секретних служб Іраку режиму Саддама Хусейна та за компанію, яка належала останньому. Після того, як заявників було внесено до санкційного списку, доданого до резолюції РБ ООН №1483 (2003) стосовно Іраку, їхні активи в Швейцарії були заморожені і щодо них була ініційована процедура конфіскації.

Федеральний суд Швейцарії лише перевірив, чи були імена заявників вказані у списках, складених санкційним комітетом, та чи відповідні активи дійсно належали їм. Натомість ЄСПЛ наголосив, що «заявникам слід було надавати принаймні реальну можливість подати докази, щоб довести, що їх включення до санкційного списку було довільним». Оскільки такої можливості не було надано, ЄСПЛ констатував, що «суть права заявників на доступ до суду була порушена всупереч §1 ст.6 ЄКПЛ, яка надає право на справедливий розгляд безстороннім судом».

Отже, як зазначає автор статті, «особам, які зазнали втручань унаслідок реалізації санкцій має бути гарантовано право на оскарження в суді відповідних рішень та дій органів влади та їх посадових осіб. І саме в межах належних судових процедур має бути перевірено, крім іншого, чи дійсно існували такі інтереси національної безпеки, які б виправдовували таке втручання».

Повністю статтю О.Дроздова читайте у найближчому номері газети.

Закон і Бізнес