Феміда проти своїх

Неможливість оскаржити переведення судді несумісне зі справедливістю

Українські судді вже стикалися з примусовим переведенням під приводом реорганізації судів. А ось у Туреччині ситуація ще гірша: там можуть відправити куди-інде лише під приводом заміщення вакансій та без можливості оскаржити таке рішення.

Пішов на пенсію, та не здався

Суддівську кар’єру Хусейн Кахіт Більген розпочав у 1979 році з посади помічника судді-доповідача. Протягом свого професійного шляху він працював суддею різних інстанцій та рангів. У 1995-му був направлений на роботу до Адміністративного суду м.Анкари, а вже за 3 роки очолив одну з палат.

Загалом у цьому суді Х.К.Більген прослужив 9 років. Але з невідомих для нього причин у 2005-му його перевели до регіонального суду Анкари на підстави рішення Вищої ради суддів і прокурорів. Нове місце роботи досвідченому судді не сподобалось, а тому він спробував оскаржити таке рішення.

Утім, ВРСП відхилила клопотання. А скарга до апеляційної палати ради завершилася тим, що його взагалі перевели до суду нижчої інстанції. Через відсутність у такому рішенні чітких причин для переведення, у Х.К.Більгена склалося враження, що тим самим його опосередковано покарали за оскарження першого переведення. Також суддю обурювало те, що нове місце роботи було за 440 км від Анкари, де проживала його родина. А це вже виглядало як порушення права на повагу до сімейного життя.

На його останнє клопотання він отримав відповідь від Міністерства юстиції, що переведення до іншого суду було викликане потребою заміщення вакантних посад. Зрозумівши, що правди у своїй країні не знайде, він вийшов у відставку.

Чим нижчий суд — тим більший тиск

Та на пенсії часу більше, і він поскаржився до Європейського суду з прав людини, уважаючи, що мало місце порушення права на справедливий судовий розгляд. Чоловік наполягав, що його справа була звичайним трудовим спором, бо переведення на іншу посаду має прямий вплив на обсяг роботи та її характер. Х.К.Більген нарікав, що дисциплінарний орган фактично влаштував полювання на відьом, аби показати іншим, що буде, якщо вони почнуть скаржитися на рішення ВРСП.

Після першого переведення він підтвердив рівень своїх знань та отримав високу оцінку. Х.К.Більген вважав, що його переведення на нове місце роботи було способом політичного тиску не лише на нього, а й на колег. Саме тому відсутність гарантії справедливого розгляду його справи та забезпечення належної процедури оскарження рішень ВРСП призвели до свавілля з боку держави та, відповідно, до порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представники уряду Туреччини відразу взялися доводити, що система ротації суддів була створена з ціллю усунути географічну нерівність у розподіленні кадрів. А також для запобігання створенню культурних та соціальних бар’єрів, які можуть вплинути на незалежність професії. До того ж на національному рівні від системи ротації очікували забезпечити високий рівень професійних послуг у кожному регіоні.

Керівництво країни вважало, що постійне перебування судді на одному місці роботи, особливо в невеликих містах створює ризики для правосуддя. Адже коли суддя пов’язаний тісними соціальними зв’язками із суспільством, то йому важче залишатися неупередженим. Також урядовці вказали на те, що в судах Європейського Союзу немає єдності щодо методів призначення на посаду та переводу на інше місце роботи.

Щодо відмови в розгляді клопотання про оскарження рішення ВРСП, урядовці послались на попередню практику Євросуду, який погоджувався, що відносно рішень ВРСП може не існувати засобів судового захисту. І лише питання звільнення могли стати підставою для судового перегляду рішення ВРСП.

Наостанок з’явився ще один доказ — що у 2005 році було проведено оцінювання знань Х.К.Більгена, за результатами якого він отримав середню оцінку. Для судді такого рівня це дуже низький показник, а тому для покращення кваліфікації він і був направлений до суду нижчої інстанції.

Імітація ротації

У Страсбурзі нагадали, що право на доступ до суду дійсно не є абсолютним. Тож у цій справі ЄСПЛ поставив собі за мету з’ясувати, чи порушує відсутність будь-якої можливості судового перегляду примусового переведення на інше місце роботи ст.6 конвенції.

Отож ЄСПЛ відразу вказав, що у цій справі рішення про зміну місця роботи заявника не переглядалось в жодному із судів чи органі з судовими повноваженнями. Таке обмеження виходить із прийнятої на національному рівні конституційної заборони переглядати рішення ВРСП. Саме тому представники країни дії своїх органів уважали повністю законними.

Євросуд зазначив, що в різних міжнародних звітах експерти вже неодноразово висловлювали занепокоєння щодо неможливості суддями Туреччини оскаржувати рішення про переведення. До того ж судді переконані, що аргумент урядовців, ніби така законодавча заборона існує для запобігання великій кількості позовів, не може бути вищою, ніж право суддів на захист цивільних прав та обов’язків. ЄСПЛ також підкреслив вагомість принципу поділу влади та необхідність захищати незалежність судової системи.

З огляду на важливу роль суддів, яку вони відіграють у захисті прав, передбачених у конвенції, у країні мають існувати гарантії того, що судовій автономії нічого не загрожуватиме. До того ж на карту було поставлено питання довіри суспільства до судової системи. У рішеннях, які стосуються кар’єри та переведення суддів, повинні бути наведені вагомі та переконливі причини. Наприклад, такі, що могли б дійсно показати гостру нестачу кадрів у тому чи іншому суді.

Утім, через відсутність у справі доказів крайньої потреби переводити суддю до нижчої інстанції без права на доступ до суду, ЄСПЛ не підтримав позицію уряду Туреччини. Адже обмеження у вигляді конституційної заборони оскаржувати рішення ВРСП про переведення не мали ніякої законної цілі. Відповідно, була порушена сама суть права на справедливий суд.

Отож ЄСПЛ у рішенні від 9.03.2021 у справі «Bilgen v. Türkey» установив порушення ст.6 конвенції. Країну зобов’язали виплатити заявникові €12500 як компенсацію за моральну шкоду та покрити €8000 судових витрат.