Шлюбний договір: бути чи не бути

Коли ми закохуємось і вирішуємо створити сім’ю, ми, як правило, перебуваємо в стані ейфорії, ідеалізуємо свою «другу половинку», віримо в те, що це на все життя, тому навіть не намагаємось думати про можливість настання негативних наслідків, які можуть спіткати сім’ю у майбутньому, таких як розірвання шлюбу, поділ майна, визначення місця проживання дитини чи порядку спілкування з дитиною тощо.

Мало хто замислюється над складенням шлюбного договору, який у разі неможливості збереження сім’ї та розірвання шлюбу, може вберегти вас від довготривалої судової процедури, псування нервів один одному та дозволить залишитись в добрих стосунках з вашою колишньою «другою половинкою».

Згідно зі статистикою Міністерства юстиції України, за 2019 рік українськими РАЦСами було зареєстровано близько 237 860 шлюбів, що майже на 10 000 більше, ніж у 2018 році, в яких подружжями було укладено біля 6 000 шлюбних договорів. Також за останні три роки з’явилася значна тенденція зростання кількості укладання шлюбних контрактів. А ось розлучень в Україні в 2019 році стало менше – 38 427, в порівнянні з 2018 роком – 54 000, а це означає, що в 2019 році шлюбів було укладено в 6 разів більше ніж розлучень.

Розпочнемо зі шлюбного договору – угоди між подружжям на випадок розлучення, якою подружжя може врегулювати майнові відносини, визначити свої майнові права та обов’язки, свої обов’язки як батьків, порядок утримання одного з подружжя, сплати аліментів та інше.

Поняття шлюбного договору у світі існує дуже давно. У багатьох розвинених країнах світу пари більш усвідомлено, практично і прагматично ставляться до події реєстрації шлюбу, тому відсоток укладення шлюбних договорів (marital contract, Ehevertrag, contrat de mariage) є досить високим у порівнянні з Україною.

Уперше в Україні інститут шлюбного контракту (договору) був упроваджений 23.06.1992 у статті 27-1 Кодексу про шлюб і сім’ю. Сьогодні для шлюбного договору виділена окрема глава Сімейного кодексу України (Глава 10), який набрав законної сили 01.01.2004.

Сімейним кодексом України встановлено, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до укладення шлюбу, як це було передбачено Кодексом про шлюб та сім’ю, а й під час шлюбу. 

Однак, слід звернути увагу, що законодавством України встановлено обмеження  щодо предмету шлюбного договору, зокрема, шлюбним договором не можуть бути врегульовані особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище; за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Всі ці нюанси підкаже досвідчений адвокат.

Під час укладення шлюбного договору сторони можуть відступити від рівності прав на володіння, користування і розпоряджання майном, визначених ст. 63 Сімейного кодексу України, а також від рівності часток у майні, передбаченої ст. 70 Сімейного кодексу України. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар стане їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажито під час шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна; може бути встановлено режим користування щодо того чи іншого об’єкта, а саме, яким майном кожен з подружжя може розпоряджатися без згоди іншого, яким майном можуть розпоряджатися тільки разом (звичайно, це стосується не лише нерухомого чи рухомого майна, а і бізнес-активів та банківських рахунків). Шлюбний договір може також містити умову про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність та умову вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Тобто подружжя або особи, які бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Важливим є визначення в шлюбному договорі конкретних речей та майна, відносини щодо яких ним регулюються. Таке майно повинно бути конкретизоване (конкретний об’єкт нерухомості, частка в статутному капіталі підприємства із зазначенням її розміру або визначена кількість акцій конкретного товариства тощо). Зрозуміло, що зазначення конкретного майна у шлюбному договорі потребуватиме періодичного внесення змін і доповнень до шлюбного договору, але в такому випадку можна запобігти судовим спорам між подружжям.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків; може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу; може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу; може бути передбачено використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

Крім того, у шлюбному договорі сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі; визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Такі положення шлюбного договору, у разі їх невиконання, є підставою для вчинення виконавчого напису нотаріуса, який, в свою чергу, є виконавчим документом.

Варто звернути увагу, що шлюбний договір в обов’язковому порядку укладається в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та набирає чинності в день укладення шлюбу (у разі укладення договору до реєстрації шлюбу) або у день його нотаріального посвідчення (у разі укладення після реєстрації шлюбу).

Шлюбний договір може бути змінено подружжям шляхом укладення нотаріально посвідченої угоди про зміну шлюбного договору, а також за рішенням суду на вимогу одного з подружжя, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Гарантією забезпечення прав подружжя у разі укладення шлюбного договору та його виконання є відсутність можливості внесення змін до договору в односторонньому порядку та неможливість односторонньої відмови від шлюбного договору.

Однак, варто уваги те, що шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу одного з подружжя з підстав, що мають істотне значення, зокрема у разі неможливості його виконання, а також сторони можуть відмовитись від шлюбного договору шляхом подачі нотаріусу спільної заяви про відмову від нього. У таких випадках права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день набрання рішенням суду законної сили або в день подання заяви про відмову від шлюбного договору, після чого на подружжя поширюються загальні положення Сімейного кодексу України щодо утримання, щодо правового режиму майна, а також щодо майнових прав та обов’язків подружжя.

У правильному та грамотному складенні шлюбного договору, а також у максимальному захисті ваших майнових прав допоможе адвокат у сімейних справах.

 Укладати шлюбний договір чи ні – це особиста справа кожного, і сказати, що його укладення позбавить від всіх негараздів та суперечок у майбутньому, не можна. Проте, як показує світова практика, шлюбні договори – це не ознака недовіри, а гарантія на майбутнє, та наявність такого шлюбного договору дозволить подружжю не думати про можливі майнові ризики в подальшому.

Закон і Бізнес