Не києм, так палицею

Реорганізувавши ВСУ, Президент і парламент потраплять у пастку

Те, чого не вдалося зробити попередній владі, має намір завершити нинішня, а саме — ліквідувати Верховний Суд України. Причому ігноруючи однозначну позицію Конституційного Суду про неможливість цього.

Проект поглиблення кризи

У Верховній Раді вже зареєстровано поданий Президентом проект «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» (№3711). У пояснювальній записці мовиться, що його метою є приведення положень законодавства у відповідність до рішення КС від 18.02.2020 №2-р/2020.

Нагадаємо, що цим рішенням визнані неконституційними деякі норми розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, зокрема ті, в яких ідеться про ліквідацію ВСУ.

У п.7 рішення КС зазначено про те, що зміни, внесені до Конституції законом від 2.06.2016 №1401-VIII, не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію ВСУ. Прикметно, що КС стверджує: жодного нового найвищого судового органу в державі не утворено, а ВСУ продовжує діяти під назвою «Верховний Суд». Причому не з дня ухвалення рішення №2-р/2020, а після набрання чинності законом №1401-VIII, тобто з 30.09.2016.

Жодних висновків про те, що в Україні утворено інший найвищий судовий орган, ніж перейменований ВСУ, рішення не містить. Положення пп.4, 8, 9, 11, 13 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII КС розцінив як такі, що прийняті з метою регулювання функціонування найвищого суду в системі судоустрою України, тобто ВСУ, який після внесення змін до Конституції функціонує під назвою «Верховний Суд».

Здавалося б, конституційна криза, породжена намаганнями попередньої влади ліквідувати найвищий судовий орган держави, нарешті подолана і потрібно лише втілити у життя викладені у рішенні КС №2-р/2020 висновки.

Проте, як виявилося, ця криза має усі шанси поглибитися. Адже деякі положення проекту №3711 прямо суперечать Конституції та рішенню КС. Складається враження, що, не зумівши позбутися ВСУ шляхом ліквідації, хтось дуже хоче зробити це шляхом його реорганізації…

Так, пропонується доповнити п.7 розд.ХІІ закону №1402-VIII новим абзацом такого змісту: «Верховний Суд України як юридична особа припиняється в результаті реорганізації шляхом приєднання до Верховного Суду з наслідками, передбаченими законом». Тобто суб’єкт законодавчої ініціативи визнає, що в Україні є лише один найвищий суд у системі судоустрою України та дві юридичні особи — ВСУ і ВС. І пропонує одну з них реорганізувати шляхом приєднання до іншої.

Реєстрація, що не мала підстав

Спочатку проаналізуємо, як сталося, що в Україні існує дві юридичні особи — ВСУ та ВС за наявності в державі лише одного найвищого суду.

Нагадаємо, що для забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб’єктів, що є юридичними або фізичними особами (підприємцями) і підлягають відповідно до законодавства державній реєстрації, згідно з постановою Кабінету Міністрів від 14.07.93 №538 створено Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України.

24.02.94 до реєстру внесений запис про державну реєстрацію ВС, який досі міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань. А 9.11.2017 внесений запис про реєстрацію юридичної особи ВС. Але чи були правові підстави для реєстрації іншого найвищого суду?

Згідно з п.16-1 розд.XV Конституції до 31.12.2017 утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснював Президент на підставі та у порядку, що визначені законом. За той час глава держави видав низку указів про утворення апеляційних судів та Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Втім, указу про утворення ВС не підписав.

У законі №1401-VIII також не міститься жодної норми про утворення Верховного Суду. Парламент не прийняв будь-якого іншого закону про утворення ВС, який би був унесений Президентом до ВР після консультацій з Вищою радою правосуддя, як це передбачено ст.125 Конституції (детальніше див. «Casus legitimus», «ЗіБ»).

Водночас згідно з рішенням КС №2-р/2020 ВС — це той самий ВСУ, який лише змінив назву і продовжує функціонувати під цією назвою. Тож на якій підставі була здійснена реєстрація ВС як новоствореної юрособи?

Приєднання до неутвореного

Як це не дивно — на підставі відсильної норми п.4 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII. У ній ідеться про те, що протягом 12 місяців з дня набрання ним чинності утворюється ВС у порядку та у складі, що визначені цим законом.

При цьому жодного порядку такого утворення закон №1402-VIII не передбачає і передбачати не може. Адже порядок утворення суду чітко регламентовано у ст.125 Конституції. Положення ж розд.ХІІ закону №1402-VIII щодо проведення та умов конкурсу на посади суддів, кількості суддів, початку роботи суду не можуть вважатися нормами, які регламентують утворення ВС.

Тепер повернімося до записів у державному реєстрі. 21.06.2018 до нього внесений запис про те, що ВСУ перебуває в стані припинення. Хоча жодного розпорядчого акта про ліквідацію ВСУ не існує і не існувало, а КС у п.7 рішення прямо зазначив, що зміни до Конституції, внесені законом №1401-VIII, не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію ВСУ (детальніше див. «Ігри з Конституцією та їх наслідки», «ЗіБ»).

Документи, на підставі яких був унесений запис про припинення ВСУ, подані Валентином Сердюком, який призначений на посаду заступника керівника апарату ВСУ всупереч закону — без погодження з в.о. Голови ВСУ Василем Гуменюком. Достеменно знаючи, що гербова печатка ВСУ зберігається у в.о. Голови Суду, В.Сердюк виготовив ще одну, очолив ним же створену ліквідаційну комісію та подав до реєстраційних органів документи, засвідчені підробленою печаткою.

Тож як можна приєднати юрособу конституційного органу держави, який був зареєстрований у встановленому законом порядку ще у 1994 році і лише змінив свою назву, під якою і продовжує функціонувати, до юрособи, яка не була утворена?

Виконання замість маніпулювання

До речі, у пояснювальній записці до проекту жодного обґрунтування реорганізації юрособи ВСУ або навіть згадки про неї немає. Не містить такого обґрунтування і затверджений 26.05.2020 консультативний висновок ВРП №1551/0/15-20. До речі, цей орган підтримав положення проекту щодо порядку припинення ВСУ як юрособи.

У цьому висновку ВРП зазначила, що КС, рекомендуючи Верховній Раді невідкладно привести положення законодавства у відповідність до прийнятого рішення, фактично запропонував порядок його виконання через механізм законодавчого врегулювання, у тому числі й щодо припинення ВСУ. Натомість убачається, що КС дійшов протилежних висновків, прямо сказавши про те, що зміни до Конституції не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію ВСУ.

Про єдино правильний шлях виправлення помилок попередньої влади, яка намагалась у неконституційний спосіб ліквідувати ВСУ, та вирішення конституційного конфлікту йдеться у запропонованій народним депутатом Сергієм Демченком Концепції першочергових заходів із подальшого здійснення судової реформи в Україні.

В ній із посиланням на рішення КС №2-р/2020 та №4-р/2020 наголошується, що слід законодавчо вирішити питання проведення реєстраційних дій, необхідних для функціонування ВС як перейменованого ВСУ, а не як окремої (нової) юрособи публічного права, відмінної від ВСУ. Саме такий шлях відповідає як Основному Закону, так і рішенню КС №2-р/2020.

Лише неухильне виконання рішення КС, а не маніпулювання його висновками допоможе поставити крапку у породженій попередньою владою конституційній кризі.

Чинні Президент та парламент не причетні до беззаконня та свавілля, які були допущені їхніми попередниками щодо найвищого судового органу держави. Але, втіливши у життя проект №3711 у запропонованому вигляді, вони ризикують потрапити у пастку, з якої буде дуже важко вибратися.

Допущені найвищими посадовими особами держави, парламентом, органами суддівського врядування та самоврядування помилки необхідно не маскувати, а визнавати і виправляти. Тим самим підносячи себе на якісно новий рівень та зміцнюючи авторитет судової системи і держави в цілому.