Без премії — ніяк

Нерівність у зарплатах працівників апарату: хто винен і що робити

Під час останнього засідання Ради суддів знову порушувалося питання фактичної заробітної плати працівників апарату. Зокрема, щодо відмінностей у виплатах залежно від регіонів. Із чим це пов’язано і чи дійсно премії та надбавки мають виплачуватись усім однаково?

Одним густо — іншим пусто

На розгляд цього питання наштовхнув лист, який надіслала до «ЗіБ» Ярослава Нида. Звернення адресоване Державній судовій адміністрації та її територіальним управлінням, очільникам Ради суддів та Вищої ради правосуддя, Державній аудиторській службі, головам та керівникам апарату судів.

Зокрема, автор узагальнила відомості щодо премій та надбавок працівникам апарату, які отримала у відповідь на запити від 484 загальних судів першої інстанції з усіх областей. Усі дані зведені в таблицю, яку через брак газетної площі довелося суттєво скоротити як за посадами, так і за помісячною розбивкою, тож звертаємо увагу, що дані наведені за квартал у сукупності, а не за місяць. Але це не змінює загальної картини й дозволяє простежити певну тенденцію.

Так, у двох областях — Волинській та Запорізькій — у І кварталі цього року премії та надбавки не виплачувалися. Ще у 5, за твердженням автора дослідження, їх сукупний розмір нижчий за середній по країні. А найбільші надбавки отримували районні суди столиці (щоправда, відповіді одержані тільки від трьох із них, тож, можливо, в інших ситуація не така райдужна).

Чому ж спостерігається розрив? Причина — на поверхні: недофінансування судової системи в цілому, точніше — на рівні перших двох інстанцій. І обіцянки колись покрити цей дефіцит, а поки що «проїдати» фонд наступних місяців, що називається «наближенням видатків».

Наскільки виправдане таке рішення — судити фахівцям. Проте, як зазначено в рішенні РСУ від 24.04.2020 №23, такий вихід із кризової ситуації призвів до різних управлінських рішень на місцях. Зокрема, у тих двох областях, де премії та надбавки працівникам апарату не нараховувалися взагалі, як зауважує РСУ, виплачувалася матеріальна допомога та створювалися резерви для рівномірних виплат протягом року.

Проте автор дослідження дивиться на цю проблему під іншим кутом зору…

Стимулювання має межі

Вона нагадує, що зарплата державного службовця відповідно до ч.2 ст.50 закону «Про державну службу» складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, виплат за додаткове навантаження у зв᾽язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього чи за вакантною посадою внаслідок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою, премії (у разі встановлення).

Премії також бувають різними: за результатами щорічного оцінювання службової діяльності та місячна або квартальна відповідно до особистого внеску в загальний результат роботи державного органу (ч.3 ст.50 закону). Але є одне обмеження: загальний розмір місячних або квартальних премій, які може отримати державний службовець за рік, не має перевищувати 30% фонду його посадового окладу за рік.

Відповідно до Типового положення про преміювання державних службовців органів державної влади, інших державних органів, їхніх апаратів (секретаріатів), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики від 13.06.2016 №646 преміювання держслужбовців проводиться з метою матеріального стимулювання високопродуктивної та ініціативної праці. Фонд преміювання державного органу встановлюється в розмірі 20% загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.

Положенням про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, яке затверджено постановою КМ від 18.01.2017 №15, визначено, що до додаткових стимулюючих виплат належать надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи. У свою чергу керівники державного органу мають право встановлювати додаткові стимулюючі виплати у межах економії фонду оплати праці.

Це стосується й умов оплати праці працівників патронатних служб.

На цьому законодавство закінчується і починається практика…

Танцюймо від ФОП

А практика така, що скільки не згадуй міжнародні конвенції чи прецеденти Європейського суду з прав людини, а премії та надбавки, на жаль, не гарантовані законом і прямо залежать від фонду оплати праці та його економії. Тобто, перш ніж преміювати чи стимулювати працівників, керівникові потрібно знайти, на кому зекономити. Як правило — на незаповнених вакансіях.

У судах з погляду оплати праці є умовно дві категорії працівників: судді та всі інші. Для перших суддівська винагорода прямо визначена в законі: оклад, доплати, регіональний коефіцієнт. І жодних їм премій. Для решти премії та надбавки теоретично доступні. Виходячи з річного фонду оплати праці та поточної економії, їх установлюють керівники судів.

На етапі бюджетного запиту фонди оплати праці суддів та працівників апарату подаються окремо. У першому випадку Міністерство фінансів нічого вдіяти не може: закон є закон, треба платити, та й Конституційний Суд раз у раз нагадує, що посягання на суддівську винагороду прирівнюються до зазіхання на незалежність людини в мантії. Щодо зарплат працівників апарату такого категоричного зв’язку не встановлено. Тож на них і економлять.

До того ж Мінфін узагалі не передбачив коштів на збільшення суддівської винагороди відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів», плануючи заморозити таке підвищення. А по факту заморозити не вдалося. Суди тепер змушені забезпечувати підвищену суддівську винагороди за рахунок єдиного фонду, з якого повинна виплачуватися також зарплата іншим працівникам. По суті, не профінансовані підвищені суддівські винагороди з’їли зарплату інших працівників.

Утім, є й певний плюс: затверджені фонди потім об’єднуються. Тобто якщо є економія на оплаті праці суддів, то її можна розподілити між працівниками апарату. Найпростіший приклад: з 18 квітня діє обмеження у максимальних виплат, зокрема для суддів. Тож різниця між тим, що закладено в бюджет, і тим, що реально буде витрачено на суддівські винагороди, значно поповнить загальний ФОП. І що довше триватиме карантин, то більшою в абсолютних цифрах буде економія.

Разом з тим у судах, до яких невдовзі прийде суддівське поповнення, вільних коштів стане менше, як і можливостей для преміювання. Але чи є в тому дискримінація, як стверджує автор дослідження? І чи повинна у всіх бути однакова зарплата.

Сполучені посудини бюджету

Можливо, премії та надбавки працівникам апарату були б однакові, якби всі вони централізовано встановлювалися в Києві. Проте в Конституції (ст.130) застерігається, що безпосередньо в державному бюджеті визначаються видатки на утримання судів. Відповідно, у Києві встановлюють загальні ФОПи для кожного суду, а вже розподілом свого ФОП опікуються керівники кожного окремого суду.

Як — то вже їхня турбота: чи витратити все в одному місяці, чи заощадити кошти на майбутнє. Дійсно, на місцях видніше, кого варто стимулювати, а хто і на оклад не напрацював.

Утім, якби бюджетні запити, що направлялися Уряду, були задоволені на 100%, то й такої ситуації з оплатою праці працівників апарату не виникло б.

Можливо, певна вина Вищої ради правосуддя і ДСАУ полягає в тому, що у 2018 році під тиском вул. Банкової були скорочені вакантні суддівські посади. Інакше Мінфін був би змушений виділяти гроші й на них, що створювало б додаткове джерело коштів для преміювання. Та й ВРП, напевне, могла би проявити більшу активність у відстоюванні бюджетних пропозицій судової системи. Хоча б таку, як при боротьбі зі змінами 2019 року до свого закону.

Проте, очевидно, сьогодні працівників апарату більше турбує не те, хто винен, а що буде зроблено, аби виправити ситуацію. І тут є кілька варіантів.

Три шляхи для Феміди

Найпростіший — піти шляхом, який вказує Бюджетний кодекс, скоротивши фактичну чисельність апарату до тієї кількості, аби наявних коштів вистачало і на оклади, і на належні премії та надбавки. До речі, ДСАУ в бюджетній пропозиції наголошувала, що виділених Мінфіном коштів вистачить тільки на 1826 працівників, тобто на 6,1% від нормативної чисельності. Та навряд чи це влаштує тих, хто сьогодні нарікає на низькі зарплати.

Другий варіант запропонувала РСУ в рішенні №23: дочекатися додаткових асигнувань та вирівняти річний фонд оплати праці, забезпечивши у першу чергу обов’язкові складові зарплати працівників апарату (посадовий оклад, ранг, вислуга років) та однаковий рівень стимулюючих виплат. Зокрема, використовуючи вивільнені кошти фонду суддівських винагород.

Чи є підстави сподіватися на щедрість Уряду, а тим більше у нинішніх умовах – запитання більш ніж риторичне. Але це навіть продуктивніше, ніж гризтися всередині судової системи, вишукуючи, хто має зайву гривню в бюджеті. Від цього додаткові гроші точно не з’являться, натомість чиновники Мінфіну із задоволенням гризтимуть попкорн, спостерігаючи за цим видовищем.

Третій — складний, але «довгограючий»: самим суддям подбати про тих, хто завжди поруч із ними та направити подання до КС, аби обов’язок 100-відсоткового фінансування не лише роботи суддів, а й судів визнати невід’ємною складовою незалежності Феміди. Наприклад, щодо тлумачення тієї ж ст.130 Конституції в контексті права Уряду і парламенту не враховувати пропозиції ВРП щодо коштів на функціонування судів.

Але для цього потрібне ще й бажання вирішити проблему з боку вищих судових органів, які наразі є самостійними розпорядниками бюджетних коштів. Інакше з року в рік уряди продовжуватимуть економити на судах, і колись Феміда залишиться взагалі без грошей на зарплати працівникам апарату.

З таблицею  «Сумарні доплати працівникам апарату судів за 3 місяці 2020 року в розрізі областей та деяких посад (у відсотках до посадового окладу)» можна ознайомитись на нашому сайті.