Заплати за відсутність опалення!

Cамовільне відключення квартири не є підставою для скасування нарахувань за теплову енергію. Такий висновок зробив ВС в постанові №522/401/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

25 вересня 2019 року м.Київ №522/401/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ПЕТРОВА Є.В. (суддя-доповідач),
суддів: ГРУШИЦЬКОГО А.І., КАЛАРАША А.А., ЛИТВИНЕНКО І.В., СЕРДЮКА В.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21.04.2015 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11.05.2016,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до суду з позовом до Особи 1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.

Позовна заява мотивована тим, що КП «Теплопостачання міста Одеси» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії на опалення та гарячої води у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м.Одеси. Особа 1 проживає у квартирі за Адресою 1 та є споживачем послуг теплової енергії.

Особа 1 порушує строки оплати за вказані послуги, у зв’язку з чим виникла заборгованість з 1.10.2007 до 10.04.2014 у розмірі 25832,63 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції

Заочним рішенням Приморського райсуду від 21 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з Особа 1 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за спожиті послуги з теплопостачання у розмірі 25832,63 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач надавав відповідачу послуги з теплопостачання, відповідач їх приймав, претензій щодо їхньої якості не заявляв. У разі відсутності договору до даних правовідносин застосовуються норми статей 526, 610, 614 ЦК, які регламентують загальні умови виконання зобов’язання, правові наслідки та відповідальність за порушення зобов’язання. Згідно з розрахунком заборгованості, відповідачем з жовтня 2007 року до квітня 2014 року оплата комунальних послуг не проводилася, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 25832,63 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі Особи 1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені в справі судові рішення скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовна давність складає три роки, а звернення позивача відбулося лише 19 грудня 2013 року, тому заборгованість за період з 1 жовтня 2007 року до 19 грудня 2013 року не підлягає стягненню у зв’язку з пропуском позовної давності.

Строк позовної давності було перервано починаючи з 19 грудня 2013 року, а до цієї дати строк позовної давності сплинув і жодних заяв про його поновлення позивачем не подано.

Позивач обізнаний про факт відключення відповідачем від мереж теплопостачання з 26 травня 2007 року, що встановлено судом апеляційної інстанції.

Позивачем припинено нарахування плати за теплопостачання, а заборгованість не стягувалася з 1 грудня 2013 року, а звернення позивача до суду відбулося 3 лютого 2015 року, однак за період з 1 грудня 2013 року до 3 лютого 2015 року плата за послуги не стягувалася <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги пропущення позивачем позовної давності; квартира відповідача відключена від мереж теплопостачання; між сторонами відсутній договір щодо послуг теплопостачання.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що КП «Теплопостачання міста Одеси» надає до квартири за Адресою 1, в якій мешкає Особа 1, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Особа 1 кошти за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води не сплачує, у зв’язку з чим станом на 10 квітня 2014 року виникла заборгованість <…>.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Законом «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки.

Згідно зі статтею 13 закону «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до частини 1 статті 19 закону «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом першим частини 1 статті 20 закону «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього закону обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 19 закону «Про теплопостачання» встановлено обов’язок споживача оплатити надані послуги.

Наведеними положеннями законів передбачено, що споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги щодо неотримання ним фактично отриманих послуг, оскільки ним самовільно проведено відключення, тому позивач неправомірно здійснював нарахування заборгованості є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2005 року №630, споживач має право відмовитися від надання послуг центрального опалення, постачання гарячої води і водовідведення. Відключення споживача від мереж ЦО і ГВП здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до закону «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення (пункт 26 правил).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22 листопада 2005 року №4, для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг центрального опалення та гарячого теплопостачання орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу комісію для розгляду таких питань. Комісія після вивчення конкретних умов приймає рішення, яке оформлюється протоколом, витяг з якого надається заявникові. При позитивному рішенні комісії, заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального теплопостачання і відокремлення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання.

Згідно з пунктами 2.5, 2.6, 2.7 вищезгаданого Порядку, відключення приміщень від внутрішньо будинкових мереж виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця таких послуг та власника квартири або уповноваженої ним особи. По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження відповідного акта сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого опалення.

Оскільки позивач не виконав вимог Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22 листопада 2005 року №4 до вчинення дій щодо відключення, Верховний Суд погоджується з висновком, що він здійснив від’єднання від мереж централізованого опалення самовільно та не дотримався вимог щодо складання та затвердження акту про відключення його квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, закріплених у пунктах 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

Відповідно до статті 32 закону «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Оскільки Особа 1 самовільно відключив свою квартиру та не вирішив у передбаченому чинним законодавством порядку питання про надання дозволів на таке відключення, відсутні підстави для скасування нарахувань за теплову енергію та зняття позивача з обліку, як споживача послуги, яку він не отримує.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-295цс15 від 20 квітня 2016 року, у постанові №6-582цс15 від 18 листопада 2015 року, що також відповідає постанові Верховного Суду у справі №915/89/16 від 2 березня 2018 року, тому самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги центрального теплопостачання.

Доводи касаційної скарги Особи 1 про відсутність між сторонами договору щодо послуг теплопостачання є необґрунтованими, оскільки положеннями статей 20, 21 закону «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов’язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов’язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов’язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Обов’язок власника квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги передбачено також пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 8 жовтня 1992 року №572.

Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов’язок, а не як право сторін.

На підтвердження своїх вимог позивач надав реєстр нарахування і оплати послуг теплопостачання до квартири Особи 1.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги щодо відключення квартири відповідача від мереж централізованого опалення, оскільки КП «Теплопостачання міста Одеси» не має повноважень на відключення споживачів від систем централізованого опалення та видачу відповідних актів або технічних умов на відключення. Особі 1 повідомлено, якої процедури необхідно дотриматись для здійснення такого відключення та до якого органу необхідно звернутися.

Відповідно до акта від 26 листопада 2013 року квартиру за Адресою 1 з 26 травня 2007 року самостійно без дозвільних документів відключено від системи централізованого опалення та гарячого водопостачання.

При відключенні від мереж централізованого опалення без дотримання Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22 листопада 2005 року №4, дії споживача вважаються самовільними, протиправними, які тягнуть відповідальність за самовільне переобладнання приміщень та не надають підстав для припинення обов’язків власників квартир зі сплати за послуги з теплопостачання.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права щодо позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК).

Частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

Частинами другою, третьою статті 264 ЦК визначено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК 2004 року є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК 2004 року, перериває перебіг строку позовної давності.

Саме до цього зводиться правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 21 січня 2015року у справі №6-214цс14 та Верховного Суду у справі №16-13753св18 у постанові від 23 травня 2018 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Приморського райсуду від 27 березня 2014 року скасовано судовий наказ від 10 лютого 2014 року у справі №2-н/522/31761/13 про стягнення з Особи 1 заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 26843,72 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 121,50 грн.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не враховано, що КП «Теплопостачання міста Одеси» заявлено до суду вимоги про стягнення заборгованості за період з 1 жовтня 2007 року до 1 квітня 2014 року.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що для застосування до спірних правовідносин переривання позовної давності внаслідок видачі судового наказу у березні 2014 року необхідно встановити, з якого часу таке переривання відбулося, а саме коли КП «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до суду за видачою відповідного судового наказу, а для належного її обрахування необхідно встановити за якими саме платежами відбулося переривання в межах позовної давності.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції неналежним чином перевірив обставини справи з урахуванням вимог норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно встановити та надати оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, встановити яка заборгованість нарахована в межах позовної давності з урахуванням її переривання.

Верховний Суд бере до уваги тривалий розгляд справи у суді, проте із урахуванням завдань судочинства, зазначених у положеннях статті 2 ЦПК, відповідно до яких завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, виходить з того, що спір між сторонами не вирішено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому є підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, касаційна скарга Особи 1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції — скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат має здійснити вказаний суд за результатами вирішення спору пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВС,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.