Побив, але встиг продати

Наявність права власності на предмет дарунку є невід’ємною складовою його збереженості на мо-мент пред’явлення вимоги про розірвання договору. Такий висновок зробив ВС в постанові №464/1509/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

26 вересня 2019 року                       м.Київ                               №464/1509/17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., КОРОТУНА В.М. КРАТА В.І., КУРИЛО В.П. (суддя-доповідач) —

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 2 на заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 14.06.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 28 .03.2018.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Особа 1 звернулась до суду з позовом до Особи 2 про розірвання договору дарування квартири.

Позовна заява мотивована тим, що 28.02.2012 між сторонами було укладено договір дарування квартири. В подальшому, ставши власником цієї квартири, Особа 2 (обдаровуваний) примусово виселив її з подарованої йому квартири. При цьому 23.06.2015, добиваючись виселення, Особа 2 наніс їй побої, у зв’язку із чим Сихівським ВП ГУНП у Львівській області зареєстровано кримінальне провадження від 24.06.2015 №12015140070001769 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК. Ураховуючи те, що син позивача — відповідач у справі скоїв щодо Особи 1 злочин, вона вважає, що має право на розірвання договору дарування квартири від 28.02.2012.

Особа 1 просила розірвати договір дарування квартири, розташованої за Адресою 1, укладений 28.02.2012 між Особою 1 та її сином — Особою 2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Сихівського райсуду від 14.06.2017 позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір дарування квартири, розташованої за Адресою 1, укладений 28.02.2012 між Особою 1 та Особою 2. Стягнуто з Особи 2 на користь Особи 1 640,00 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що після укладення договору дарування, згідно з яким Особа 1 подарувала Особі 2 квартиру (нерухоме майно), відповідач умисно скоїв щодо позивача злочин проти здоров’я, що є підставою для розірвання договору дарування.

Ухвалою Сихівського райсуду від 17.08.2017 заяву Особи 2 про перегляд заочного рішення Сихівського райсуду від 14.06.2017 залишено без задоволення.

Постановою АСЛО від 28.03.2018 апеляційну скаргу Особи 2 залишено без задоволення.

Заочне рішення Сихівського райсуду від 14.06.2017 залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Особи 2, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24.04.2018 Особа 2 через засоби поштового зв’язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Сихівського райсуду від 14.06.2017 та постанову АСЛО від 28.03.2018 й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Особа 2 не був належним чином повідомлений про час та дату розгляду справу в суді першої інстанції.

Особа 2 стверджує, що жодного умисного чи необережного злочину проти здоров’я Особи 1 ніколи не вчиняв.

Особа 1 пропустив установлений ст.728 ЦК річний строк позовної давності звернення до суду з позовними вимогами про розірвання договору дарування.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що на час звернення до суду Особи 1 з цим позовом квартира, яка є предметом спірного договору, належала на праві власності Особі 4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 5.01.2017. Тобто на час звернення до суду майно не є збереженим, що є умовою для визнання договору дарування розірваним.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов <…>.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіривши доводи касаційної скарги, ВС дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке <…>.

Короткий зміст установлених фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28.02.2012 Особа 1 уклала договір дарування квартири, відповідно до якого вона подарувала, а Особа 2 прийняв у дар квартиру за Адресою 2.

В подальшому Особа 2 відчужив дарунок на користь своєї доньки за договором купівлі-продажу квартири від 5.01.2017.

Під час виконання заочного рішення Сихівського райсуду від 23.10.2014 про визнання Особи 1 (дарувальника) такою, що втратила право користування квартирою, яку вона подарувала, та саме під час проведення виконавчих дій, Особа 2 скоїв щодо Особи 1 злочин.

Вироком Сихівського райсуду від 14.03.2017 (справа №464/388/17), залишеним без змін ухвалою АСЛО від 9.06.2017, Особу 2 визнано винним у тому, що він 23.06.2015 завдав Особі 1 умисні тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК.

Постановою ВС від 3.07.2018 вирок Сихівського райсуду від 14.03.2017 та ухвалу АСЛО від 9.06.2017 залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що після укладення договору дарування, згідно з яким Особа 1 подарувала Особі 2 квартиру (нерухоме майно), відповідач умисно скоїв щодо позивача злочин проти здоров’я, що є підставою, в розумінні ч.1 ст.727 ЦК, для розірвання договору дарування.

Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень ч.1 ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з чч.1, 4, 5 ст.727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Обдаровуваний зобов’язується повернути річ дарувальнику в натурі з урахуванням можливого нормального зносу на час перебування у обдаровуваного та у тому вигляді, в якому вона існувала на момент розірвання договору.

Так, згідно ч.4 ст.727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим.

Таке право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, доки існує річ, яка є предметом договору.

За таких обставин слід дійти висновку, що розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка в натурі, тобто коли дарунок на момент пред’явлення такої вимог є збереженим.

Системний аналіз ст.727 ЦК дає підстави дійти висновку про те, що предмет договору дарування повинен бути річчю, індивідуально визначеною, неспоживчою, відповідної цінності для дарувальника.

За таких обставин слід дійти висновку про те, що, якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим. Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред’явлення вимоги є збереженим, тобто перебуває у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню. Наявність у обдаровуваного права власності на предмет дарунку є невід’ємною складовою збереженості дарунку на момент пред’явлення дарувальником вимоги про розірвання договору.

Збереженість дарунка передбачає його перебування у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі — предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (ч.4 ст.727 ЦК).

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку: якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутністю речі (збереженості майна) правові наслідки для повернення дарунку в натурі на підставі ч.1 ст.727 ЦК не виникають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Для того щоб можливо було розірвати договір дарування на підставі ст.727 ЦК на момент пред’явлення дарувальником вимоги про розірвання договору дарування, обдаровуваний повинен бути власником майна (дарунка).

Розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка у натурі, тобто коли дарунок на момент пред’явлення вимоги є збереженим.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на час звернення до суду з цим позовом у відповідача було відсутнє право власності на квартиру, яка є предметом спірного договору дарування, тобто відсутня умова застосування ст.727 ЦК — збереженість майна за обдаровуваним.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч.1 ст.412 ЦПК).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (чч.2 та 3 ст.412 ЦПК).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення Сихівського райсуду від 14.06.2017 та постанова АСЛО від 28.03.2018 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК з Особи 1 на користь Особи 2 слід стягнути 1984,00 грн. (704,00 грн. (судовий збір за подання апеляційної скарги) + 1280,00 грн. (судовий збір за подання касаційної скарги) судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.

Заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 14.06.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 28.03.2018 скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Особи 1 до Особи 2 про розірвання договору дарування квартири відмовити.

Стягнути з Особи 1 на користь Особи 2 1984,00 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

З моменту прийняття Верховним Судом цієї постанови скасовані заочне рішення Сихівського райсуду від 14.06.2017 та постанова АСЛО від 28.03.2018 втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.