Монополія кваліфікації

У разі допущення до представництва у суді неадвокатів держава не зможе гарантувати особі право на професійну правничу допомогу

Серед інших змін до Конституції, які нова влада направила по оцінку на вул.Жилянську, є й намір скасувати адвокатську монополію, що має запрацювати у повному обсязі з нового року. Конституційний Суд повинен дати висновок щодо того, чи не призведуть такі нововведення до обмеження прав і свобод громадян.

Ні мети, ні необхідності

Законопроект №1013 пропонує прибрати зі ст.131-2 Конституції ч.5, а у новій редакції ч.4 вказати, що «виключно адвокат здійснює захист особи від кримінального обвинувачення». Також вилучається пп.11 п.16-1 розд. XV «Перехідні положення» стосовно поступового запровадження адвокатської монополії в судах.

Законопроект №1013 вочевидь відповідає вимогам ч.2 ст.157 та ст.158 Основного Закону. Втім, є підстави говорити про його невідповідність ч.1 ст.157 Конституції, яка забороняє внесення змін, що передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У традиційному розумінні діяльності визначальними для поняття «зміст прав» є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини — це їхня сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які виражаються у відповідних правах. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (пп.5.2 п.5 рішення КС від 22.09.2005 №5-рп/2005).

При цьому «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими. У разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісного змісту такого права» (пп.2.1 п.2 рішення КС від 1.06.2016 №2-рп/2016).

Ні в тексті законопроекту, ні у пояснювальній записці не йдеться про дійсну легітимну мету та суспільну необхідність його прийняття, не кажучи вже про пропорційність та обґрунтованість таких заходів. Навряд чи може слугувати належним обґрунтуванням формальне посилання у пояснювальній записці на начебто забезпечення права кожного на отримання професійної правничої допомоги саме через скасування адвокатської монополії на надання такої допомоги.

Гарантії ефективного захисту

Комітет з питань інтеграції України з Європейським Союзом, розглянувши цей проект, рекомендував звернутися до Венеціанської комісії щодо отримання висновку про його відповідність європейським стандартам та цінностям.

Раніше у дослідженні «Мірило правовладдя» (Страсбург, 18 березня 2016 року) ВК назвала складовою доступу до правосуддя незалежність і безсторонність як судівництва, так і адвокатури. В контексті справедливості судочинства досліджувалося питання доступу до судів. В цьому аспекті ВК звернула увагу на такі питання. Чи гарантовано право на захист включно з можливістю мати дієву правничу допомогу? Якщо так, то що є юридичним джерелом цієї гарантії?

Саме від цих критеріїв слід відштовхуватися для з’ясування відповідності запропонованих проектом №1013 змін в аспекті дотримання права людини на справедливий суд.

Право на професійну правничу допомогу є основоположним правом людини та іманентною складовою права на справедливий суд, що підпадає під юрисдикцію принципу верховенства права (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Гарантування цього права є позитивним зобов’язанням держави.

Професійна правнича допомога як у кримінальному, так і некримінальному аспектах повинна бути забезпечена відповідними гарантіями її надання та бути ефективною незалежно від того, кому вона надається — фізичній чи юридичній особі, юридичній особі приватного або публічного права. На підставі такого підходу можна стверджувати про дотримання вимог таких складових верховенства права, як доступ до правосуддя і заборона дискримінації та рівність перед законом.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (1966 р.) встановлено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і таке право має встановлюватися судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (ст.2). Також зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту (п.3 ст.14).

У рекомендаціях (2000 р.) Комітету міністрів Ради Європи «Про свободу здійснення професії адвоката» під «адвокатом» розуміється кваліфікована особа, яка має право відповідно до національного законодавства подавати змагальні папери і діяти за та від імені своїх клієнтів, займатися правовою практикою, виступати в суді або консультувати і представляти своїх клієнтів з правових питань.

Міжнародна асоціація юристів (IBA) виходить з того, що для отримання права професійно надавати платні юридичні послуги особа повинна відповідати певним кваліфікаційним вимогам. Така позиція відображена в багатьох документах IBA. Про кваліфікований характер правової (юридичної) допомоги ідеться і в Декларації про право і обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини.

У прецедентах Європейського суду з прав людини застосовуються терміни «ефективна юридична допомога» або «ефективний судовий захист («Beles and others v. the Czech Republic», п.49; «Bellet v. France», п.38). Так, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у §1 ст.6 конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Однак подібне обмеження не буде відповідати §1 ст.6, якщо воно не матиме легітимної мети та не буде досягнуто розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

У резолюції (78)8 КМ РЄ про юридичну допомогу та консультації вказується, що юридичну допомогу завжди має надавати особа, яка має право практикувати як адвокат відповідно до юридичних норм цієї держави (п.5).

Отже, положення ч.1 ст.59 Конституції, відповідно до якого «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», не суперечить її ст.131-2. Як відзначив КС у висновку від 20.01.2016 №1-в/2016, кожна особа є вільною у виборі захисника своїх прав серед адвокатів.

Право на професійну правничу допомогу

Право на професійну правничу допомогу належить до конституційних гарантій прав і свобод людини та конституційних гарантій здійснення правосуддя. Невипадково з усіх видів юридичної допомоги саме допомога адвоката регулюється конституційними нормами та нормами міжнародного права, а право на інші види правової допомоги закріплене на рівні законодавства.

Право на професійну правничу допомогу — одна з процесуальних гарантій, що сприяє забезпеченню справедливого судового розгляду, прав і законних інтересів не тільки учасників судочинства, а й суспільства і держави в цілому. Верховенство права не може існувати без незалежної і професійної судової системи, а остання не може функціонувати без організованої та незалежної адвокатури, яка повинна сумлінно і професійно ставитися до справи. Саме інститут адвокатури має бути надійною опорою судової влади та правосуддя. Така теза підтверджується як низкою міжнародних документів, так і законодавством країн ЄС.

Основні положення про роль адвокатів визначають адвокатів як «важливих учасників здійснення правосуддя» (принцип 12). У рекомендаціях, викладених у висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги КМ РЄ, зазначається, що стандарт якості судових рішень — це результат взаємодії між численними учасниками судової системи, у тому числі між суддями та адвокатами. Відповідно до §7 рекомендації CM/Rec (2010) незалежність суддів, як і адвокатів, має гарантуватися на найвищому законодавчому рівні.

Одним зі стандартів, яких дотримується більшість адвокатур світу і які Україні слід реалізовувати, є потреба в адвокатурі, її визнання у суспільстві як правозахисного інституту, що має своїм призначенням винятково забезпечення незалежного і високопрофесійного ефективного захисту, представництва і правової допомоги.

Забезпечення юридичного представництва

Питання щодо того, чи вимагає ст.6 конвенції забезпечення юридичного представництва особи, що є стороною у справі, залежить від специфічних обставин справи, серед яких:

важливість того, що є предметом спору для заявника;

складність відповідного закону чи процесу;

можливість заявника ефективно представляти себе у суді;

існування обов’язкової вимоги мати представника у суді.

Однак це право не є абсолютним, а отже, можна висувати вимоги щодо умов гарантії правової допомоги, виходячи ще й з таких умов:

фінансовий стан сторони у справі;

очікування сторони щодо виграшу справи.

Відповідно, може існувати система юридичної допомоги, яка висуває вимоги до справ. Однак установлена законодавством система правової допомоги повинна забезпечувати особам гарантії захисту від самоправства. А отже, важливими є якість системи юридичної допомоги у державі і визначення того, чи відповідає метод, обраний органами влади, вимогам конвенції.

ЄСПЛ також звертає увагу на підстави для відмови від юридичної допомоги і запити на її отримання. Втім, держава не несе відповідальність за дії офіційно призначеного представника. Однак призначення юриста для представництва сторони у суді не гарантує ефективної допомоги («Sialkowska v. Poland», пп.110 і 116).

В обов’язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку та незалежністю професії юриста з іншого. Суд чітко постановив, що будь-яка відмова від дій має відповідати певним вимогам. Ці вимоги не можуть виконуватись, якщо недоліки у системі надання правової допомоги позбавляють осіб «практичного та ефективного» права доступу до суду, який їм гарантується.

Обмеження у виборі захисника

Положення ст.131-2 Конституції фактично вже пройшли перевірку у Страсбурзі на відповідність європейським стандартам. У рішенні від 15.05.2019 у справі «Молдавська проти України» ЄСПЛ нагадав, що вимога про те, щоб заявник був представлений кваліфікованим адвокатом перед судом касаційної інстанції, не може розглядатись як така, що суперечить ст.6 конвенції. Навіть ширше обмеження вільного вибору захисника саме по собі не може відповідати ст.6 конвенції, оскільки для забезпечення ефективного захисту особи можуть вимагатися конкретні юридичні кваліфікації. Однак таке обмеження права заявника повинне мати достатню підставу у внутрішньому законодавстві, щоб уникнути свавілля.

У справі «Загородній проти України» (рішення від 24.11.2011) в частині, що стосувалася ситуації до проведення реформи 2016 року, Суд розглянув питання про представництво в судах юридично підготовленою особою, яка не була адвокатом. Оскільки така можливість не була достатньо деталізована у процесуальному законодавстві, це зумовило висновок, що право заявника на вільний вибір захисника було обмежене у спосіб, що є несумісним з вимогами §§1 та 3 ст.6 конвенції.

Проте щодо потреби у представництві у Верховному Cуді виключно адвокатами з 1.01.2017 Суд зауважив, що ця вимога була передбачуваною і обґрунтованою. ЄСПЛ також зазначав, що такі процедурні вимоги не повинні обмежувати суб’єкт у праві на доступ до суду через його фінансове становище. Це означає, що сторона повинна мати можливість подати заяву про надання правової допомоги з метою виконання такої вимоги. У цій справі заявниця не стверджувала, що вона не могла дозволити собі адвоката або потребувала державної правової допомоги, аби мати таке представництво.

Суд не побачив необхідності розглядати аргументи про те, що справу заявниці можна було б вважати «малозначною», аби вона могла скористатися винятком із правила про обов’язкове представництво. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що немає жодної підстави вважати, що право заявника на суд у розумінні §1 ст.6 конвенції було порушене.

Стандарти діяльності

Адвокати, на відміну від інших юристів, мають певні кваліфікаційні стандарти діяльності, професійні права та обв’язки, гарантії захисту від втручання в їхню професійну діяльність, є членами самоврядної незалежної організації. Адже саме на цих критеріях наполягають згадані європейські інституції задля дотримання такого основоположного права, як право на справедливий суд.

З метою забезпечення незалежності, захисту від втручання в адвокатську діяльність, підтримання високого професійного рівня, створення сприятливих умов для провадження адвокатської діяльності та виконання інших завдань в Україні діє система органів адвокатського самоврядування (стст.44, 45 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Питання щодо ролі органів адвокатського самоврядування у дотриманні професійних правил етики ЄСПЛ розглядає у рішеннях від 24.05.2005 у справі «Buzescu проти Румунії» (п.78), від 24.02.94 у справі «Casado Coca проти Іспанії (п.55).

Навпаки, ринок юридичних послуг в Україні є дерегульованим, не підлягає контролю ні з боку держави, ні з боку органів корпоративного управління. У разі допущення до здійснення функції представництва у суді осіб, які не є адвокатами, держава не зможе виконати свої позитивні зобов’язання та гарантувати кожній особі право на професійну правничу допомогу, встановлене ст.59 Конституції.

Нині в Україні, за даними Єдиного реєстру адвокатів України, налічується близько 52000 адвокатів, що є більшим за середній показник кількості адвокатів на 100000 населення у країнах Європи. При цьому чисельність адвокатів в Україні постійно зростає. Це також слугує вагомим аргументом на користь того, що адвокатура України за кількісними показниками здатна забезпечувати надання ефективної професійної правничої допомоги.

Істотне звуження прав

Отже, аналіз проекту доводить, що закріплення виключного представництва іншої особи адвокатом у суді спрямоване на забезпечення високого рівня якості та ефективності надання професійної правничої допомоги та є однією з гарантій права кожного на справедливий суд. Право на професійну правничу допомогу є невід’ємною складовою права на судовий захист (ст.55 Конституції). У свою чергу, право на справедливий суд є елементом верховенства права (ст.8 Конституції).

Встановлюючи виключне право адвокатури на здійснення своїх повноважень у суді, держава бере на себе позитивні зобов’язання забезпечувати можливість ефективної реалізації права кожної особи на професійну правничу допомогу, передбаченого стст.59 та 131-2 Конституції.

Закріплення на законодавчому рівні прав, обов’язків, гарантій адвокатської діяльності, а також особливого порядку притягнення до відповідальності за їхнє порушення, особливої процедури доступу до професії, обов’язку дотримання адвокатської таємниці, адвокатського імунітету спрямовані на забезпечення належного виконання норм Конституції щодо забезпечення прав людини та основоположних свобод в аспекті надання професійної правничої допомоги.

Виключне право адвокатів на здійснення функцій захисту та представництва в судах відповідає міжнародній практиці провідних держав світу та сприяє формуванню правничої професії з єдиними стандартами й етичними правилами. Скасування наведених положень ст.131-2 Конституції призведе до істотного звуження змісту права людини на судовий захист та, як наслідок, порушення сутності змісту основного права кожного на судовий захист та справедливий суд.

Отже, проект №1013 не відповідає вимогам ч.1 ст.157 Конституції, оскільки передбачає скасування та обмеження прав і свобод людини та громадянина.

P.S. З повним текстом висновку можна ознайомитися за посиланням.