Олексій Фазекош:

У керівництва держави має бути правильне розуміння ролі адвокатури

Зараз знову говорять про те, що Україна стоїть на шляху революційних змін та перетворень. І хочеться щиро сподіватись, що новий Президент і новий Парламент дійсно бажають настання позитивних змін в державі.

Проте не слід забувати, що визначальним фактором успіху кожної революції виступає саме ступінь розуміння існуючих суспільних процесів, не кажучи вже про скільки-небудь науковий метод. Без цього кожна зміна в суспільстві, кожна нова реформа перетвориться на гру в рулетку, з марною надією, що «ось в цей раз все зробимо правильно». Але, як відомо, при азартних іграх у виграші залишається лише казино… Вже очевидно, що правові «перетворення» не залишаться осторонь нової влади. Що буде з інститутом адвокатури?

З 15 липня 2019 року набрав чинності один з перших – для нової влади – документів у цій галузі: Указ президента України №421/2019 від 21 червня 2019 року «Про Комісію з питань правової реформи», яким, зокрема ліквідовано Раду з питань судової реформи та Конституційну комісію. Також була презентація проекту Антикорупційної стратегії на 2019–2023, з якої видно в якому напрямі триває робота над судовою реформою. В принципі все це є досить логічним і послідовним, адже одним з напрямків своєї діяльності кандидат на посаду президента України Володимир Зеленський якраз і озвучив бажання провести свою правову реформу в разі обрання на посаду. Вочевидь, що його указ «Про Комісію з питань правової реформи» є першим кроком у цьому напрямку. Сам указ є доволі абстрактним, однак з його змісту вбачається, що президенту не подобається система правосуддя, Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекси, система органів правопорядку. З огляду на практику скасування указів свого попередника, у контексті «правової реформи» зазначений указ може стати дзвіночком для Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), суддів Верховного суду, новостворених апеляційних судів, вертикалі прокуратури, ДБР та НАБУ. Є окремі «зміни» й для адвокатів.  Багато з них є дискусійними, але хочеться сподіватися, що цього разу в ході реформи правосуддя «почують кожного» і, в першу чергу, це будуть голоси суддів та адвокатів.

Так, певне занепокоєння викликають окремі промови соратників президента (а вони, як відомо, переважно колишні правники), з яких витікає, що у затягуванні розслідувань начебто винні адвокати та їхні підзахисні, а слідчі та їхні керівники (прокурори) подаються здебільшого як жертви нинішнього КПК. Мовляв, КПК у нинішній редакції та закони «Маски-шоуСтоп-1» та «Маски-шоуСтоп-2» настільки захистили права учасників досудових розслідувань, що слідчі не можуть нічого вдіяти. Тому й необхідно вносити зміни до законодавства. «Захищаючи права громадян на належне відстоювання своєї позиції в суді й під час досудового слідства, законодавець залишив дуже багато можливостей зловживати своїми правами, – наголосив під час засідання Національної ради з питань антикорупційної політики 18 липня керівник Офісу президента України Андрій Богдан. – Як колишній адвокат вважаю, що за наявності достатніх коштів для утримання захисника довести до логічного завершення кримінальне провадження практично неможливо». Але необхідне уточнення: сказано це було в контексті затягування розслідувань корупційних правопорушень. Тому логічним було б чекати законодавчих пропозицій саме по цьому питанню. Є вже інформація й про те, що змінами до КПК передбачається надати прокурорам право самостійно вирішувати питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Це не відповідає Конституції та суперечить КПК та закону «Про прокуратуру», адже повноваження щодо вжиття заходів забезпечення кримінального провадження віднесено до компетенції суду. Саме така форма поділу повноважень запобігає зловживанням зі сторони правоохоронних органів. Наразі клопотання готує слідчий, погоджує прокурор, а розглядає слідчий суддя. На практиці виконання ухвал про тимчасовий доступ до речей або документів не створює перешкод у проведенні досудового розслідування. Превентивною є норма, що передбачена ст. 166 КПК, яка встановлює що у разі відмови у виконанні ухвали про надання тимчасового доступу до речей та документів, суд за клопотанням сторони може прийняти ухвалу про проведення обшуку. На практиці в більшості випадків суд при розгляді такого клопотання перевіряє виконання ухвали про надання тимчасового доступу до речей та документів, що є досить вагомим аргументом під час винесення ухвали про обшук і в свою чергу – стимулом для правоохоронних органів добросовісно керуватися своїми правами. Таким чином, прийняття запропонованих змін не додасть реальних механізмів правоохоронцям у боротьбі зі злочинністю, проте створить можливість для зловживань. Викладена пропозиція була б доречна у разі створення єдиного органу досудового розслідування, який би здійснював провадження у економічних злочинах.

Серед дивних новацій Антикорупційної стратегії, які однозначно потребуватимуть доопрацювання, я б назвав й внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зобов’язавши адвокатів подавати декларацію родинних зв’язків, а Національну асоціацію адвокатів України — створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики адвокатів, а також зміни щодо розповсюдження «люстраційних» обмежень на осіб, які бажають стати адвокатами. В цих новаціях я знову бачу необгрунтоване бажання держави «щось підрихтувати» в адвокатурі. Але я вже неодноразово наголошував, що всі зміни в адвокатурі повинні базуватися на загальновизнаних принципах, які відображують роль професії адвоката у суспільстві та цінності, властиві адвокатській професії у всьому світі.

Зокрема, в цьому аспекті нам допоможе Хартія основних принципів європейської адвокатської професії (Charter of Core Principles of the European Legal Profession) та офіційного коментаря до неї, прийняті Радою адвокатських асоціацій та правничих товариств Європи (The Council of Bars and Law Societies of Europe) 25 листопада 2006 року і які є складовою частиною Кодексу поведінки європейських адвокатів.

Хартія містить перелік з 10 принципів, спільних для всієї європейської адвокатської професії. Дотримання цих принципів, як зазначено у преамбулі Хартії, є основою права на правовий захист, яке є наріжним каменем решти основних прав у демократичному суспільстві. І те, що більше 30 адвокатських асоціацій, які репрезентують близько мільйона адвокатів, знайшли необхідним і можливим домовитись про принципи Хартії попри розмаїття національних особливостей саморегулювання адвокатури – є знаковим у декількох проекціях. Вочевидь, адвокатська етика потребує зміцнення від розхитування її основних підвалин для виживання унікальної професії у світі, де демократія зазнає нових і нових викликів. Так само очевидно, що якими б різними не були варіації портретів адвокатури різних країн, основні риси її обличчя мають лишатись незмінними, аби зберегти генетичну пам’ять й ідентичність адвоката як носія особливої місії в суспільстві. А от різні реформатори в цій царині спочатку мають вивчити світовий досвід, для початку.

Так ось, Хартії передує витяг з преамбули до Кодексу поведінки європейських адвокатів, включаючи, зокрема, твердження про те, що «Повага до професійної функції адвоката є необхідною умовою верховенства права й демократії в суспільстві». Верховенство права тісно пов’язано з демократією, як переконані в Європі: «У суспільстві, заснованому на повазі до верховенства права, адвокат виконує особливу роль. Обов’язки адвоката не починаються і не закінчуються сумлінним виконанням своїх повноважень, покладених на нього/неї відповідно до закону. Адвокат повинен служити інтересам правосуддя, але також і тих, чиї права та свободи він уповноважений відстоювати і захищати, і до обов’язків адвоката входить не лише відстоювати інтереси клієнта, але й бути радником клієнта. Повага до професійної функції адвоката є необхідною умовою верховенства права й демократії в суспільстві».

Звичайно, що всі 10 принципів Хартії в рамках цієї статті перераховувати не варто, але на 2 з них обов’язково слід зупинитись детально.

Так, першим принципом зазначено те, що головним у діяльності адвоката має бути «незалежність адвоката і свобода адвоката щодо ведення справи клієнта». І розшифровується це принцип у наступний спосіб: «Адвокат потребує свободи — політичної, економічної та інтелектуальної — у реалізації своїх повноважень, консультуванні та представництві інтересів клієнта. Це означає, що адвокат має бути незалежним від держави та інших владних інтересів і не повинен допускати, щоб його незалежність була поставлена під загрозу у результаті згубного тиску з боку ділових партнерів. Належність адвоката до вільної професії і можливості, які випливають з цього, допомагають підтримувати незалежність, при цьому асоціації адвокатів повинні відігравати важливу роль в гарантуванні незалежності адвокатів».

Далі розглянемо пункт (j) принципів Хартії, який стосується саморегулювання адвокатської професії: «Однією з характерних рис нерозвинутих демократій є намагання держави, відкрито або приховано, контролювати професію адвоката і діяльність адвокатів. У багатьох випадках держава, визнаючи важливість основних принципів, використовує законодавство для їх підсилення, наприклад, шляхом закріплення у законі принципу конфіденційності або шляхом надання асоціаціям адвокатів повноважень ухвалювати правила професійної етики. Лише сильне професійне саморегулювання може гарантувати професійну незалежність адвокатів від держави і без гарантій незалежності адвокати не зможуть виконувати свою професійну і юридичну роль».

Отже, адвокати мають САМОСТІЙНО вирішувати УСІ питання своєї діяльності. Хочете змінювати систему органів правосуддя чи прокуратури – добре, держава виплачує їм зарплатню, а отже має й відносне право на створення своїх правил гри. Але не так із САМОВРЯДНОЮ адвокатурою.

Українська адвокатура неодноразово вже доводила, що вона є єдиною, незалежною, самостійною – і саме в цьому ефективною саме як правозахисний інститут. За минулий рік адвокати довели, що можуть протистояти будь-яким викликам часу і долати терени на шляху побудови Правової Держави і Демократичного Суспільства.

А відтак і у парламентарів, і у керівництва держави має бути правильне розуміння ролі адвокатури, і насамперед і виключно – НЕЗАЛЕЖНОЇ АДВОКАТУРИ, яка саме завдяки своїй незалежності є сильною, а завдяки силі одних з базових оплотів демократії.

Закон і Бізнес