Юрисдикційний гамбіт

У розмежуванні підсудності в корпоративних спорах без ВП ВС не розібратись

Незважаючи на п.13 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу, у судовій практиці ще виникають неоднозначності, пов’язані з розмежуванням юрисдикції адміністративних і господарських судів у спорах щодо реєстраційних дій. Про те, на що варто звертати увагу, йдеться в довідці Верховного Суду.

Основні критерії

ГПК визначає юрисдикцію господарських судів на підставі суб’єктного та предметного критеріїв.

Так, відповідно до чч.2 та 3 ст.4 ГПК «юридичні особи та фізичні особи — підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб».

У п.3 ч.1 ст.20 ГПК встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які «виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів». Аналогічна норма містилася й у попередній редакції ГПК, зокрема в п.4 ч.1 ст.12.

Учасник, який вибув зі складу юрособи, може бути стороною корпоративного спору щодо визначення та стягнення належної йому до сплати вартості частки майна цієї особи, про визнання недійсними рішень про виключення його зі складу юрособи, а також про визнання недійсними інших рішень юрособи, якщо ці рішення прийняті в період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення. Вирішуючи питання щодо підвідомчості господарському суду спору як корпоративного, судді керуються положеннями ст.167 Господарського кодексу, в якій дано визначення корпоративних прав і корпоративних відносин.

Визначальні умови

КГС ВС у постанові від 23.01.2018 у справі №925/1321/16 зазначив, що, зважаючи на положення ст.167 ГК, корпоративні права характеризуються ознаками, згідно з якими особа має:

• частку в статутному капіталі господарської організації;

• права на участь в управлінні господарською організацією;

• право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) ГО.

У зазначеній постанові на підставі наведеного аналізу колегія суддів дійшла висновку щодо підвідомчості спору між співвласниками багатоквартирного будинку та об’єднаннями співвласників. Оскільки в статуті ОСББ частку співвласників у статутному капіталі (майні) об’єднання не визначено, останні не є носіями корпоративних прав, а відносини між співвласниками та ОСББ не вважаються корпоративними. Відповідно, спір у цій справі між фізособами-співвласниками та ОСББ не є корпоративним і з огляду на положення ст.20 ГПК не належить до юрисдикції госпсудів.

На умови, за яких спір не є корпоративним, акцентовано увагу й у постанові КГС від 17.01.2018 у справі №908/184/16. Колегія суддів зазначила, що спір між акціонером (фізособою) акціонерного товариства, яке ліквідовано, та фізособою, котра набула права власності на майно ліквідованого АТ (не на підставі рішення загальних зборів, яке позивач оскаржує, а на підставі рішення виконавчого комітету міської ради), не є корпоративним і не належить до компетенції госпсудів.

Фізособа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності, може звернутися до госпсуду з вимогами до фізособи без статусу суб’єкта підприємницької діяльності лише в спорах, що виникають із корпоративних відносин, у разі, якщо такий спір виник між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юрособи (а не колишніми учасниками), пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності такої особи, правами та обов’язками учасників (засновників, акціонерів, членів).

Обіг акцій, часток, паїв

До набуття 15.12.2017 чинності новою редакцією ГПК неврегульованим було питання щодо визначення підвідомчості спорів, пов’язаних з обігом акцій, часток, паїв. Воно вирішувалося з огляду на чинне законодавство та рекомендаційні роз’яснення вищих судових інстанцій.

Так, у п.7 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 №13 роз’яснено, що у зв’язку з відсутністю в законодавстві норм про спеціальну підвідомчість (підсудність) спорів, пов’язаних з емісією цінних паперів, розміщенням акцій чи їх обігом, а також часток у статутному (складеному) капіталі товариства, що виникають між акціонерами (учасниками) ГТ та товариством (крім передбачених у п.4 ч.1 ст.12 ГПК), такі позови потрібно розглядати за правилами ст.1 ГПК, тобто з урахуванням суб’єктного складу учасників спору.

Нова редакція кодексу усунула невизначеність у цьому питанні, закріпивши в п.4 ч.1 ст.20 положення про те, що спори, які виникають із правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах, розглядають господарські суди.

Реєстраційні дії та корпоративний спір за новим ГПК

Нова редакція ГПК також уперше закріпила юрисдикцію господарських судів у розгляді вимог щодо реєстраційних дій, які заявлялися разом з вимогами в корпоративному спорі. Відповідно до п.13 ч.1 ст.20 кодексу господарські суди розглядають «вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді й переданий на його розгляд разом з такими вимогами».

Так, у постанові КГС від 28.03.2018 у справі №911/1529/17 зазначено, що з огляду на похідний характер вимог про визнання недійсною редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю та про зобов’язання районної державної адміністрації внести до ЄДР запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ від позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства та позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, установлених судом порушень прав та інтересів позивача й вимог законодавства щодо змісту статуту товариства колегія вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

У постанові від 2.05.2018 у справі №910/20357/16 колегія суддів КГС погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, наголосивши, що, зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів відповідача, позовні вимоги про скасування державної реєстрації змін до установчих документів, які є наслідком заявлених вимог про визнання недійсним названого рішення, також не можуть бути задоволені.

Ухвалюючи постанову у справі №907/651/17, колегія суддів КГС дійшла такого висновку: зважаючи на похідний характер вимог про скасування рішення про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ, унесених на підставі протоколу загальних зборів, та рішення про державну реєстрацію змін до відомостей ТОВ, що не пов’язані зі змінами в установчих документах, а саме — про зміну керівника товариства, від позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ і позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративного права), установлених судом порушень прав та інтересів позивача й вимог законодавства, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення вимог є обґрунтованими.

З посиланням на закон

Деякі суди дотримуються іншої точки зору. Вони посилаються на положення ст.25 закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV.

Так, ухвалюючи постанову від 27.03.2018 у справі №904/9431/15, КГС погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог проти відділу держреєстрації юросіб та фізосіб-підприємців управління у сфері держреєстрації, зважаючи на положення вказаної норми.

У постанові КГС від 3.04.2018 у справі №914/758/17 щодо вимоги про скасування держреєстрації змін до установчих документів та відомостей про юрособу зазначено таке. Вимога є передчасною, недоцільною, оскільки порядок скасування державної реєстрації змін до установчих документів і відомостей про юрособу, внесених на підставі протоколу загальних зборів учасників, рішення яких визнається недійсним, визначений законом і є наслідком визнання недійсним рішення загальних зборів.

У постанові від 2.05.2018 у справі №910/807/17 КГС також погодився з висновками господарських судів, зауваживши таке. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов’язання відділу держреєстрації вчинити певні дії, зокрема щодо скасування держреєстрації змін до установчих документів товариства, суди правильно зазначили, що з урахуванням вимог ч.1 ст.25 закону №755-IV дії стосовно внесення запису про скасування держреєстрації змін до установчих документів держреєстратор має проводити тільки після отримання відповідного рішення суду, яке набрало законної сили, а тому відсутнє порушення прав позивача в цій частині вимог.

Ознаки корпоративного спору

Проте, незважаючи на нові положення ГПК, закріплені в п.13 ч.1 ст.20, у практиці ще трапляються спори, пов’язані з розмежуванням юрисдикції адміністративних та господарських судів у справах щодо реєстраційних дій.

Так, у справі №904/5857/17 ТОВ звернулося до господарського суду з позовом проти держреєстратора про визнання його дій неправомірними та скасування реєстраційних записів. Ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного госпсуду, припинено провадження у справі. Обґрунтовуючи прийняті у справі рішення, суди дійшли висновку, що позивач пред’явив вимоги безпосередньо до держреєстратора. Ці вимоги мають самостійний характер і заявлені без вимог, спрямованих на захист корпоративних прав, а отже, такий спір не має ознак корпоративного та з урахуванням визначеної в ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства юрисдикції має розглядатися адмінсудом.

ТОВ звернулося з касаційною скаргою на прийняті рішення.

Передаючи справу на розгляд Великої палати ВС, КГС зазначив, що позивач оскаржує рішення з підстав порушення судами приписів п.1 ч.1 ст.80 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо визначення підвідомчості спору в цій справі господарському суду. Врахувавши правову позицію ВСУ, викладену в постанові від 24.05.2017 у справі №816/1774/15 про оскарження дій державного реєстратора як суб’єкта владних повноважень, та, відповідно, підпорядкування справи адмін’юрисдикції, КГС дійшов висновку, що справа містить виключну правову проблему й підлягає розгляду ВП ВС відповідно до приписів ч.5 та 6 ст.302 ГПК.

Ухвалюючи постанову від 4.09.2018, ВП наголосила на тому, що спір між учасниками юрособи або спір учасників юрособи з нею щодо скасування запису в ЄДР є корпоративним і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Вимога про визнання неправомірними дій держреєстратора щодо внесення до ЄДР відомостей, стосовно достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту в ефективний спосіб. Цього критерію суди, припиняючи провадження, не перевірили.

З огляду на наведене рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на розгляд до місцевого госпсуду.

Імперативний припис

У ч.6 ст.302 ГПК встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд ВП ВС у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує рішення з питань порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. Протягом указаного періоду, крім наведеної вище постанови, ВП ухвалила ще 7 постанов у корпоративних спорах, справи щодо яких були передані на її розгляд КГС із зазначеної підстави.

Одна з таких — постанова від 11.04.2018 у справі №911/3704/16. Акціонер звернувся до госпсуду з позовом проти ПАТ про визнання втраченою системи реєстру власників іменних цінних паперів ПАТ та зобов’язання відповідача вчинити дії щодо відновлення реєстру власників іменних цінних паперів товариства.

За результатами перегляду судових рішень у зазначеній справі ВП дійшла таких висновків. У справі спостерігається не просто встановлення факту — втрата системи реєстру власників іменних цінних паперів. Предметом спору є порушення корпоративних прав позивача щодо участі в управлінні товариством, акціонером якого він є. При цьому фактом порушення корпоративних прав позивача є те, що відповідач, усупереч прийнятому рішенню на загальних зборах акціонерів та всупереч вимогам законодавства, не вчинив дій щодо відновлення реєстру власників іменних цінних паперів.

Відсутність реєстру власників іменних цінних паперів і бездіяльність емітента (відповідача) щодо відновлення такого реєстру унеможливлює проведення загальних зборів акціонерів емітента та, відповідно, прийняття рішень, що стосуються його діяльності та управління товариством (відповідачем), акціонером якого є позивач. Справа пов’язана з порушенням прав позивача на участь в управлінні АТ (відповідачем), що спричинено бездіяльністю останнього, а саме — невчиненням дій щодо з’ясування інформації стосовно наявності документів системи реєстру й, відповідно, відновлення інформації про власників іменних цінних паперів цього випуску та системи реєстру власників іменних цінних паперів, чим порушено корпоративні права й інтереси акціонерів, зокрема позивача. Саме тому однією з вимог позивача є зобов’язання відповідача вчинити дії, спрямовані на відновлення реєстру, адже просто встановлення факту втрати системи реєстру недостатньо для відновлення порушених прав.

Справа пов’язана зі спором про порушені відповідачем корпоративні права позивача. Відповідно, такий спір не може бути розглянутий у порядку окремого провадження за правилами ЦПК.

ВП ВС підтримала висновки судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача мають розглядатись у порядку господарського судочинства.