ЄДРСР — джерело (дез)інформації

Як випадково не застосувати правову позицію, від якої ВС уже відмовився?

Велика палата Верховного Суду, а також об’єднані палати й палати касаційних судів ухвалюють дедалі більшу кількість постанов, у яких указують на необхідність відступити від висновків, викладених у раніше прийнятих рішеннях Верховного Суду України або вже нинішнього ВС. Як переконатися, що релевантна судова практика є дійсно актуальною? Хто саме має цим опікуватися? Хіба не той, хто заявив про потребу у відступі, отже, має бути найбільш зацікавленим в обізнаності з новим правовим підходом?

Плутанина з єдністю

Однією з основних функцій ВС як найвищого органу в системі судоустрою України є забезпечення сталості та єдності судової практики, а також однакового застосування норм права судами. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, ураховують інші суди. Разом з тим у всіх процесуальних кодексах передбачено можливість відступити від такого висновку.

Отже, з одного боку, суди (та й правники) мають ураховувати висновки, викладені в постановах ВС, а з другого — щоразу перевіряти, чи є вони актуальними. Тобто чи в подальшому ВС не скористався правом відступу від висновків, наведених у певній постанові.

Єдиний офіційний електронний ресурс і найбільш оперативне джерело інформації стосовно постанов ВС і його висновків — ЄДРСР. Порядок ведення цього реєстру визначено рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 №1200/0/15-18.

Нині ЄДРСР щодо кожного конкретного судового рішення на додаток до його тексту (крім установлених винятків) містить інформацію щодо категорії справи, дат надіслання, реєстрації, оприлюднення, набрання законної сили, а також номера провадження. Проте, відкриваючи в реєстрі будь-яку постанову ВС, наразі не можна бути впевненим, що Суд не відмовився від висновку щодо застосування норм права, викладеного в ній. Отже, перед суддями та юристами постала необхідність перевіряти не лише наявність правової позиції ВС із того чи іншого подібного питання, а також уже після добору релевантної практики додатково шукати відповідні постанови ВС/ВСУ, в яких може бути сказано про відступ від раніше висловленої позиції.

Наведена ситуація зумовлює певну плутанину та призводить до марнування часу, не кажучи вже про небезпеку відхилення від актуальної судової практики. Причому не через недбалість користувача, а суто з огляду на технічно-організаційні недоліки розміщення інформації в ЄДРСР.

Таким чином, мають бути створені передумови для чіткого розуміння, яка саме правова позиція ВС тепер є чинною. Убачається, що в разі відступлення від раніше даного висновку ВС мав би не тільки зазначати всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої він вирішив відмовитися, а також учиняти дії для відображення необхідних відомостей в інформаційних картках в ЄДРСР.

Поглянемо, що ми маємо на практиці.

Відступ від позиції чи постанови?

Так, у постанові від 30.05.2018 (справа №923/466/17) ВП ВС зазначила, що відступає від висновку, викладеного в постанові ВСУ від 11.11.2014 (справа №21-405а14). За змістом останньої, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб’єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання та з прийняттям якого виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема рішення про передання земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатись, оскільки обраний позивачем спосіб не забезпечує реального захисту порушених прав.

Однак ідентичний текст правової позиції ВСУ навів також у постанові від 6.10.2015 (справа №21-1306а15). До того ж подібні позиції викладено щонайменше в постановах ВСУ від 9.11.2016 (справа №3-1086гс16) та 29.11.2016 (справа №21-3389а16).

Про наявність зазначених рішень ВП ВС у постанові від 30.05.2018 не згадала. Можливо, це пов’язано з тим, що у вказаній справі апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, послався саме на висновок ВСУ у справі №21-405а14. Разом з тим посилання лише на одну постанову ВСУ теоретично провокує можливість подальшого посилання судами на інші, але про відступ від правової позиції, викладеної в них, ВС не сказав.

Така ситуація, наприклад, склалася під час прийняття Якимівським районним судом Запорізької області рішення від 23.01.2019 у справі №330/1631/18. У ньому, зокрема, наголошено, що «обраний спосіб захисту порушених прав (у цьому разі — оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність) не забезпечує їх реального захисту. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах викладено в постановах ВСУ від 6.10.2015 (справа №21-1306а15) та від 11.10.2016 (№816/4340/14), і суд не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку».

Крім того, у подальшому ВП, ухвалюючи постанови від 19.06.2018 (справа №916/1979/13) та 4.12.2018 (№907/371/16), в яких підтвердила правомірність свого відступу від висновку ВСУ, також не визнала за необхідне дати перелік усіх релевантних постанов, у яких висловлено позицію, подібну до наведеної у справі №21-405а14.

Як виправити ситуацію?

Задля недопущення застосування застарілих правових позицій доцільно під час ухвалення постанов, щодо яких ВС скористався наданим йому правом відступу, направляти адміністратору ЄДРСР відомості, необхідні для ідентифікації таких актів (дата ухвалення, номер справи, номер в ЄДРСР). Своєю чергою адміністратор реєстру має внести відповідні відомості до інформаційних карток постанов, викладений в яких висновок утратив актуальність. Тим самим користувач реєстру буде повідомлений про наявність нової правової позиції.

Для цього ЄДРСР має бути доповнений функціоналом «наявність відступу» з такими варіантами заповнення: «відомостей немає» або «дата ухвалення постанови (в якій суд відступив від раніше висловленої правової позиції), номер справи».

Водночас судді-доповідачі у справах, постанови в яких ухвалено із застосуванням права відступу, мають бути зобов’язані направляти адміністраторові ЄДРСР повідомлення про необхідність унесення відповідних відомостей до функціоналу «наявність відступу». Поява додаткового обов’язку дещо збільшить навантаження на суддів ВС. Проте це сприятиме більш ретельній підготовці справ до розгляду та недопущенню ситуацій з фактичним відступом від раніше прийнятих правових позицій без наведення відповідного застереження про це в тексті постанови.

Відступ без відступу

Така ситуація, наприклад, мала місце під час ухвалення ВП постанови від 27.11.2018 (справа №12-173гс18). У ній зазначено, що предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі не є способом захисту цивільного права, передбаченим у законі. Отже, позивач неправильно обрав спосіб захисту своїх інтересів. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, позивач намагається досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати, однак відповідно до абз.2 ч.2 ст.20 ГК в цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Ухвалюючи цю постанову, ВП не повідомила про відступ від висновку, викладеного в рішенні ВСУ, а також у раніше ухвалених постановах касаційних судів у складі ВС. Знову ж таки, можливо, це пов’язано з відсутністю в скасованих рішеннях посилань на відповідну релевантну судову практику. Водночас законодавець не визначає, що суд може відступити від раніше висловленої правової позиції лише в тих випадках і щодо тих постанов, якими суди попередніх інстанцій керувалися та на які послалися під час прийняття рішень.

Натомість ВП фактично переглянула дві попередні позиції, а саме:

• викладену в постанові ВСУ від 20.03.2012 (справа №3-19гс12), за змістом якої особа на підтвердження виконання зобов’язання за договором найму вправі в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття на підтвердження виконання нею зобов’язання;

• наведену в низці постанов як ВСУ (від 21.05.2012 у справі №6-20цс11), так і касаційних судів (наприклад КГС від 1.02.2018 у справі №910/11352/17, КЦС від 14.03.2018 №696/323/17-ц) про те, що якщо одна сторона вважає спірний договір припиненим, а отже, і припиненими свої зобов’язання за ним, проте друга сторона не погоджується з припиненням такого договору та зобов’язань першої сторони за ним, при цьому, на думку першої сторони, таке невизнання порушує її права або охоронювані законом інтереси, то перша сторона може звернутися з позовом про визнання такого договору припиненим.

Стара практика — до оприлюднення нової

Зважаючи на те що підготовка повного тексту постанови, в якій суд відступив від раніше викладеної правової позиції ВС/ВСУ, потребує достатнього часу, убачається за доцільне не пізніше ніж наступного дня після її ухвалення направляти адміністраторові ЄДРСР повідомлення про необхідність оприлюднення відомостей про наявність нової правової позиції. Наведене унеможливить ситуації, коли суди продовжують ухвалювати рішення, посилаючись на правову позицію, що втратила актуальність.

Наприклад, розглянемо постанову ВП від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, якою змінено (знову ж таки без застереження про відступ) правову позицію ВСУ щодо можливості застосування положень ст.1212 Цивільного кодексу до правовідносин, пов’язаних зі стягненням збитків, завданих унаслідок користування земельною ділянкою без правовстановчих документів.

Так, ВСУ у кількох постановах (від 7.12.2016 у справі №922/1009/15, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 9.11.2016 у справі №922/210/15) звертав увагу на те, що правове регулювання відносин, пов’язаних із використанням ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, що унеможливлює стягнення з відповідача коштів у порядку, передбаченому в стст.1212—1214 ЦК.

Проте в постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц наведено правовий висновок ВП про те, що користувач ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок її власника зберіг у себе гроші, які мав заплатити за користування нею, зобов’язаний повернути ці кошти власнику ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК.

Окрім того, що зазначена постанова ВП містить висновок, який суперечить раніше висловленому ВСУ, без застереження про відступ, у ЄДРСР повний текст постанови від 23.05.2018 оприлюднено тільки 16.07.2018. Наведене спровокувало ситуацію, коли за наявності нової правової позиції ВП суди ще принаймні впродовж 1,5 місяця приймали рішення, керуючись попередньою практикою ВСУ.

ВС як орган, головним завданням якого є напрацювання єдиних правових підходів і забезпечення узгодженої судової практики, передусім сам має бути зацікавленим у тому, щоб його позиції були чіткими, зрозумілими, однозначними. А тому повинен оперативно діяти для недопущення застосування правових позицій, від яких він відмовився.

Разом з тим правом відступити від раніше викладеного висновку наділені не лише ВП, а й палати, об’єднані палати касаційних судів. Тому поступово кількість постанов ВС, висловлена в яких правова позиція вже застаріла, збільшується, а перевірка її актуальності часто вимагає значних затрат часу.

З огляду на впровадження з 1.03.2019 Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи є надія, що висвітлені аспекти буде взято до уваги під час оновлення функціоналу ЄДРСР. Проте навіть якщо необхідну функцію буде передбачено, відкритим залишається питання, хто саме має доповнити ЄДРСР інформацією про наявність уже ухвалених ВС постанов, у яких суд відступив від раніше висловленої правової позиції...