Дмитро Хромеєв

Щодо застосування в українському законодавстві терміну «комерційна концесія»

Зміст та правова природа, яким вітчизняний законодавець наділив термін «договору комерційної концесії», повністю збігається зі змістом сталого у всьому світі терміну «договору франчайзингу». Це породжує цілу низку проблем, а саме виникнення непорозумінь та суперечок у тлумаченні термінів і понять, що використовується сторонами даних договорів.

Враховуючи бурхливий розвиток транскордонної підприємницької діяльності, намагань України до євроінтеграції, залишається не вирішеним питання неправильного застосування українським законодавством терміну «комерційна концесія».

Правова регламентація суспільних відносин договору комерційної концесії в нашому законодавстві з’явилася у 2004 році з новим Цивільним кодексом України (глава 76 «Комерційна концесія»).

Відповідно до статті 1117 Цивільного кодексу сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

У Цивільному кодексі під договором комерційної концесії розуміється такий договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та(або) продажу певного виду товару та(або) надання послуг.

Відповідно до Господарського кодексу, комерційна концесія – це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правовласнику, а користувач зобов’язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоводільцеві обумовлену договором винагороду

Під предметом договору комерційної концесії потрібно розуміти нематеріальні блага (об’єкти права інтелектуальної власності, у зв’язку з переданням яких виникають зобов’язання). До цих прав законом віднесені, зокрема право на використання торговельних марок, промислових зразків, винаходів, комерційних таємниць тощо. Інакше кажучи, йдеться про виключні права на результати інтелектуальної діяльності, і, насамперед, про ті з них, які спрямовані на індивідуалізацію продукції.

В той же час, за визначенням Європейської комісії, франчайзинг – це договір надання правоволодільцем комплексу виключних прав на використання об’єктів інтелектуальної власності. В комерційній практиці України сторони часто укладають договір саме франчайзингу, а не комерційної концесії.

Суди встановлюють, що договір франчайзингу за своєю правовою природою є договором комерційної концесії, та вирішують спори, керуючись главою 36 Господарського кодексу України та главою 76 Цивільного кодексу України. Підтвердженням є постанова Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2015 року у справі № 910/12804/13.

Договір комерційної концесії - це всього лише складна форма ліцензійного договору, але договір комерційної концесії виходить за межі простого ліцензування одного або декількох конкретних прав інтелектуальної власності оскільки він є ліцензією на використання комплексу належних правоволодільцеві прав, що включає права інтелектуальної власності, але не обмежується ними.

Так, предметом ліцензійного договору є тільки об'єкти інтелектуальної власності, а предметом договору комерційної концесії можуть бути й інші умови, наприклад, орендні відносини можуть бути виокремленні в рамках договору комерційної концесії.

Крім того, за договором комерційної концесії передається весь комплекс прав, у тому числі комерційна таємниця, ноу-хау та методологія побудови бізнесу, тоді як ліцензійний договір дозволяє передати лише права на торгову марку чи винахід, що не завжди може бути запорукою успішного бізнесу, оскільки важливо знати, як його побудувати та методологічно вести.

У міжнародному співтоваристві під терміном «комерційна концесія» розуміють договори про передачу виключного права на продаж товарів. Тобто дані договори застосовуються лише в торгівлі.

Виглядало б доцільним в Українському законодавстві визначити окремо договори франчайзингу, і окремо – договори комерційної концесії. Це дозволить прибрати зайву плутанину та дозволить не водити в оману зарубіжних партнерів, що призведе до більшої довіри з їхньої сторони та укладенню більшої кількості подібних договорів.

Закон і Бізнес