Мозковий штурм

Що таке неправосудне рішення, й коли за нього можна притягнути до кримінальної відповідальності

Кримінальне переслідування володарів мантій за винесення завідомо неправосудного рішення, з одного боку, покликане очистити вітчизняну Феміду, а з другого — може бути використане для тиску на суд. Питання правозастосування відповідної норми мав урегулювати пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Однак постанови немає й досі через протилежні позиції як суддів, так і науковців. У ВСС бачать 3 варіанти розв’язання проблеми, причому всі — без його участі.

Радянська норма в сьогоденні

Як відомо, за останні 2 роки Генеральна прокуратура порушила близько сотні кримінальних проваджень щодо володарів мантій за ознаками злочину, передбаченого ст.375 КК «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Хоча навіть деякі науковці вважають перспективу цих справ примарною.

На неоднозначності розуміння «теорії неправосудності» судами та прокуратурою акцентувало увагу й наше видання (див. №10/2015 «ЗіБ»). І невдовзі, у березні 2015 року, Рада суддів звернулася до пленуму ВСС із проханням дати роз’яснення щодо особливості застосування ст.375 КК. Проте він так і не спромігся прийняти відповідну постанову. Цьому ж питанню була присвячена конференція «Відповідальність суддів у світлі нового законодавства України», яку організували спільно ВСС та проект Ради Європи «Підтримка впровадження судової реформи в Україні».

Так, заступник голови ВСС Станіслав Кравченко звернув увагу на те, що норма про кримінальну відповідальність судді за ухвалення завідомо неправосудного рішення перейшла до нас ще з КК радянських часів і залишилася в майже не зміненій редакції. Причому тривалий час вона не викликала особливих питань, і не виникало проблем з її правозастосуванням.

Однак навесні 2010 року «пролунали перші тривожні сигнали». «Пам’ятаємо, як після прийняття рішення в одній з цивільних справ ціла колегія суддів Апеляційного суду м.Києва пішла на допит до прокуратури й мала пояснювати, чому прийнято саме таке рішення», — пригадав С.Кравченко.

Ситуація ще більше ускладнилась у 2012 році — після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, згідно з яким будь-яке повідомлення про скоєння злочину мало автоматично вноситися до реєстру досудових розслідувань. І будь-яка зі сторін у справі, не погоджуючись із тим чи іншим рішенням суду, могла написати заяву до прокуратури про винесення неправосудного рішення. Заява реєструвалась, і працівники правоохоронних органів проводили перевірку. Відповідно до закону вони принаймні мали опитати суддю.

Фактично з’явилася можливість тиску на володарів мантій. Це й зумовило звернення РСУ до ВСС, аби останній зорієнтував суди, які дії суддів можуть кваліфікуватися за ст.375 КК.

У пошуках балансу

У ВСС відзначають надзвичайну увагу правової спільноти до цього питання. «Такого в нас ніколи не було. Фактично не лишилося жодного суду апеляційної інстанції, що не надав свої зауваження та пропозиції, відреагувало чимало суддів районних судів, Генпрокуратура, вся наукова спільнота висловила своє бачення застосування цієї норми», — розповів С.Кравченко.

За його словами, суть роботи над проектом полягала в тому, аби дотриматися балансу: з одного боку, зберегти можливість притягати суддів за винесення завідомо неправосудних рішень, з другого — запобігти тому, аби цей механізм не застосовувався як засіб тиску.

Перші розбіжності в поглядах як науковців, так і суддів та представників прокуратури виникли вже щодо питання, хто має оцінювати неправосудність рішення: суд чи слідчий з прокурором (див., зокрема, «Хто сказав «злочин»?», №15/2016 «ЗіБ»)? Особливо ситуація загострюється, коли йдеться про судове рішення, прийняте колегіально. Згоди не дійшли й дотепер. Як і в тому, чи можна говорити про неправосудність рішення, якщо воно не скасоване або не змінене в апеляційному чи касаційному порядку.

Європейська практика

Тим часом, навіть якщо вилучити з кодексу поняття «завідомо неправосудне рішення», залишатиметься можливість притягнення володарів мантій до відповідальності за злочини в професійній діяльності за іншими статтями КК. І тут також є чимало питань.

Суддя Верховного суду Хорватії, експерт Ради Європи Джуро Сесса наголосив на особливому статусі судді, але підкреслив: «Не всі розуміють, що незалежність судді передусім важлива для сторін, а не для того, аби він міг уникнути відповідальності». Експерт послався на деякі положення висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів. Зокрема, вони визначають, що кримінальна відповідальність судді не може наставати за ненавмисні дії, наприклад, якщо законник помилився, «коли не було умислу або злісної недбалості». При цьому Д.Сесса наголосив, що помилки суддів виправляє апеляційна інстанція. Водночас європейські принципи передбачають, що сторони не можуть позиватись із суддею, а тільки з державою. Цей принцип закріплений у висновках європейських інституцій та законодавстві багатьох країн.

Зверталась увага на рекомендацію CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів РЄ 2010 року. Зокрема, в документі наголошується, що «тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів… не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру». Також передбачається, що «судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду». Отже,  відзначив суддя, є можливість кримінальної відповідальності, лише «якщо має місце злісний умисел чи злочинна недбалість».

Законник також приділив увагу й кваліфікації злочинів, які можуть бути інкриміновані його колегам. «Що таке перевищення повноважень? Якщо йдеться про хабар — тут зрозуміло. Більш чутливим є «зловживання посадовими повноваженнями». Тут може бути відповідальність за наявності умислу, якщо сподівалися саме на такий результат», — зауважив він.

Д.Сесса розповів про практику Хорватії, де законника засудили за винесене 8 років тому рішення щодо виділення землі. Його звинуватили в тому, що він передав ділянку, зловживаючи становищем. ВС країни визнав суддю винним, але Конституційний суд скасував це рішення, і в новому процесі засудженого виправдали. Підставою стало те, що законник неправильно застосував норми через відсутність чіткого їх визначення законодавством. Крім того, склалася різна судова практика щодо цього питання.

З наукового погляду

Академік Національної академії правничих наук Олександр Костенко вважає, що проблема визначення завідомо неправосудного рішення з часом буде загострюватися, причому не тільки в Україні, а й в інших державах. Він проаналізував ст.376 КК, яка встановлює відповідальність за втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домогтися винесення неправосудного рішення. І відзначив, що сьогодні часто на суддів тиснуть, влаштовуючи мітинги, шляхом погроз фізичної розправи тощо. Й можуть бути випадки ухвалення неправосудного рішення не з доброї волі володаря мантії, а під тиском.

Інша проблема. Як бути, коли, скажімо, через 5 років після винесення рішення визнано, що у справі мала місце фальсифікація доказів, і рішення переглянуто за нововиявленими обставинами? Чи знав суддя 5 років тому про фальсифікацію й чи умисно застосував ці докази?

Разом з тим науковець наголосив на необхідності вдосконалювати суперечливе законодавство. Бо воно дає судді змогу, керуючись внутрішнім переконанням, обирати, які норми застосовувати. Також він запропонував розглянути можливість надання апеляційним інстанціям права виявляти обставини, які можуть свідчити про ухвалення завідомо неправосудного рішення. Оскільки, на його думку, саме суд, а не слідчий має встановлювати такі факти й потім уже повідомляти той чи інший компетентний орган.

Проте С.Кравченко не погодився з такою ідеєю, обгрунтовуючи свою думку тим, що в КПК 2012 року не передбачено такого механізму, як окремі ухвали. «Новий кодекс був детально вивчений експертами РЄ та Венеціанської комісії. І мені не хотілось би, щоб ми повернулися до того, від чого відмовились», — аргументував він свою позицію. Хоча вже є випадки, коли неправосудність рішення суду першої інстанції констатується в тексті постанови апеляційного суду, а не в окремій ухвалі.

Водночас завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка Петро Андрушко висловив «категоричну незгоду» з тим, що кримінальне провадження за ст.375 КК може бути порушено навіть у випадку, коли судове рішення не скасоване. «Спочатку рішення має бути визнане незаконним, а потім уже на цій підставі може вирішуватися питання його правосудності чи неправосудності», — заявив науковець, пославшись на позицію Європейського суду з прав людини.

Втім, він визнав, що можуть бути об’єктивні причини того, що сумнівне рішення не оскаржується. Наприклад, у випадку, коли обвинувачений та прокурор уклали угоду про визнання вини, навряд чи сторони її оскаржуватимуть. Або коли особа, яка не має родичів, після винесення вироку померла.

Життя покаже

Тож у ВСС вирішили поки що продовжити роботу над пошуком виваженої позиції, а тим часом подивитись, яким шляхом піде судова практика. При цьому береться до уваги, що вже є рішення про притягнення до відповідальності за ст.375 КК, які пройшли всі 3 інстанції, але їх замало, аби робити узагальнення.

Зрештою у ВСС сподіваються, що, коли відповідну постанову не встигне прийняти пленум, свою позицію із цього питання висловить уже новий Верховний Суд. Крім того, ВС готує подання до Конституційного Суду щодо відповідності ст.375 КК Основному Закону. Хоче отримати відповідь на запитання, чи може взагалі слідчий або прокурор визнавати рішення неправосудним. І не виключено, що норма може бути взагалі скасована як неконституційна.

Щоправда, зволікання з формулюванням чіткої позиції в цьому питанні створює можливість для подальшого тиску на суддів. У сучасних умовах невизначеність може грати на руку як так званим громадським активістам, так і представникам влади. Чимало володарів мантій можуть віддати перевагу звільненню з посади перед перспективою стати фігурантом справи про винесення завідомо неправосудного рішення.

Від редакції

Поки верхи не можуть дати собі ради з вирішенням питання, низи шукають шляхи розв’язання своїх проблем самотужки. За даними КС, станом на 20 вересня 2016 року на опрацюванні секретаріату Суду перебуває конституційне звернення Галини Корольової та Оксани Черних, в якому йдеться, що на час подання заяви суддям пред’явлено обвинувачення в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.371, ч.2 ст.375 Кримінального кодексу.

Заявники зазначили, що зміст поняття «неправосудність» у законах України не розкрито. У зв’язку із цим ст.375 КК застосовується в юридичній практиці неоднозначно.

Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обrрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог до кримінального провадження. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст.94 КК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Тому вони просять єдиний орган конституційної юрисдикції розтлумачити ч.1 ст.375 КК, зокрема зміст слова «неправосудне» в контексті судового рішення та у взаємозв’язку із ч.5 ст.124 Основного Закону.

А також пояснити:

• чи можуть уважатися неправосудними вирок, рішення, ухвала або постанова суду, які набрали законної сили?

• чи можуть уважатися неправосудними вирок, рішення, ухвала або постанова суду, не скасовані (не змінені) судом у встановленому законом порядку?

• чи є тотожними прикметники «неправосудний», «незаконний», «необгрунтований» у контексті судового рішення, завідоме винесення якого є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст.375 КК?

Заявники вважають, що внаслідок неоднозначного застосування положень ст.375 КК судами України, органами прокуратури порушено їхні конституційні права.

Щоправда, коли з’явиться тлумачення КС і яким воно буде, можна тільки гадати. Проте це не применшує важливості як прийняття постанови пленумом ВСС, так і звернення до КС Верховного Суду.

Коментар «ЗіБ»

Дмитро ЛУСПЕНИК, секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ:

— Для суддів, як діючих, так і майбутніх, досить важливим є розуміння статусу судді в контексті конституційних змін та нового закону «Про судоустрій і статус суддів». Адже статус судді — це не лише його права й обов’язки, це також і відповідальність перед державою за прийняті рішення.

Повинен визнати, що ВСС за кілька засідань пленуму, на жаль, не зміг прийняти постанову про відповідальність судді за постановлення неправосудних рішень. Ми не змогли узгодити кілька позицій, і це проблема, зокрема, архаїчності норми, яка існує в ст.375 КК.

До нас надходили абсолютно протилежні позиції від науковців, Верховного Суду, Генеральної прокуратури, спеціальної антикорупційної прокуратури, Міністерства юстиції. І ми хотіли б до них дослухатися. Однак спільної позиції поки не знайдено.

Олександр КОСТЕНКО, академік Національної академії правових наук:

— Причина того, що й досі немає постанови пленуму ВСС, у відсутності достатньої політичної волі. Треба не вести всі ці дискусії, а сказати: ось є такий спосіб розв’язання проблеми. Тут потрібна політична воля поставити крапку і в постанові пленуму реалізувати абсолютно однозначне визначення поняття «завідомо неправосудне рішення».

Петро АНДРУШКО, завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка:

— Що таке правосудність та неправосудність в умовах тиску? Наприклад, по телебаченню показують Оболонський районний суд м.Києва. Під судом зібралися представники однієї та іншої сторін і вимагають рішення на свою користь. Бійки, блокування роботи суду. Що це? А суддя боїться, що його перестрінуть десь після роботи. Це теж треба враховувати. А як бути, коли суддя під тиском виніс законне рішення? Теоретично законне рішення теж може бути неправосудним.