Секретар кваліфпалати ВККС Станіслав Щотка:

«Ті, хто не потрапить до ВС, стануть найщирішими критиками тих, хто туди попаде»

Вища кваліфікаційна комісія суддів активно готується до проведення конкурсу до Верховного Суду, який уже називають національним проектом. Нині представники комісії цікавляться думкою не тільки українських, а й міжнародних фахівців: які судді повинні прийти до нової установи. Після однієї з таких зустрічей (відеоконференції з Катажиною Гонерою з Верховного суду Польщі) «ЗіБ» удалося поспілкуватися із секретарем кваліфікаційної палати ВККС Станіславом ЩОТКОЮ, який детальніше розповів про особливості майбутнього конкурсу.

«Я хотів би бачити громадськість партнером, а не жорстким контролером»

— Під час відеоконференції з польською суддею вас цікавило питання про участь громадськості в доборі кандидатів до ВС. Як виявилося, в сусідній країні суспільство бере участь у цьому процесі опосередковано: представники від президента та парламенту в Національній раді судочинства (наш аналог ВРЮ) і є «голосом громадськості». Чи не здається вам, що наш законодавець дещо перебільшив участь громадськості у відборі претендентів до ВС? Для чого це було зроблено?

— На мою думку, формально посилений у законі «Про судоустрій і статус суддів», який набере чинності 30 вересня, чинник громадського контролю — це певною мірою застереження. На фоні процесів, які наразі супроводжують судову систему, котра продовжує перебувати під громадським контролем, ми поки що не можемо відмовитися від цього фактора.

Я так розумію: 2 роки, які минули, не переконали суспільство в тому, що судова система ефективно самоочистилася або пройшла процес очищення. Хоча вона тією чи іншою мірою підкорилася і громадському запиту, і вимогам законодавця: пішла на оцінювання. Звичайно, судді відчувають дискомфорт, у них є тривога, пов’язана з оцінюванням. Відтік суддівських кадрів за допомогою інституту відставки — це теж, мабуть, наслідки тих підвищених вимог, які суспільство, починаючи з 2014-го, пред’являє судовій системі. Думаю, це свідчить про те, що на тлі невисокого відсотку довіри до судової системи й був збережений, навіть посилений фактор громадського контролю.

— То, виходить, у зв’язку з недовірою до Феміди підвищені вимоги й до претендентів до ВС? Адже, наприклад, у Польщі кандидати на зайняття вакансій у такій установі не складають іспиту, оцінюється тільки їхній професійний доробок.

— Контроль громадської ради доброчесності стосуватиметься не тільки ВС. Це інституція, яка, сподіваюся, з допомогою ВККС буде наповнена представниками від громадських об’єднань та допомагатиме і на стадії формування ВС, і в подальшому — на стадії формування окружних та апеляційних судів, коли будуть змінені апеляційні округи.

Громадський контроль, який здійснюватиме згадана рада, — це не тільки доля судової системи. Такі громадські ради створюються і при Національному антикорупційному бюро, і при інституті Національної поліції, і при прокуратурі. Поки що громадськість через участь найбільш активних її членів хоче забезпечити контроль за всіма органами, які працюють у правоохоронній та судовій системах.

Якою буде перспектива? Коли судова система доведе, що вона є частиною держави, ефективною, повноцінною, яка виконує покладені на неї обов’язки, думаю, тоді роль суспільства буде змінюватися. Не скажу, що суспільство перестане або повинно перестати бути активним гравцем чи партнером у цих питаннях. Я хотів би бачити громадськість якраз партнером, а не жорстким контролером, не кимось, хто стоїть з батогом, впливає на суд, проводячи «сміттєву люстрацію» чи вчиняючи самосуд. Це не буде сприйнято за межами України, нашими партнерами з ЄС, США. Для них такі нецивілізовані форми не є зрозумілими.

Тому в перспективі громадськість має бути нашим партнером, ми повинні нормально співпрацювати, як це відбувається, наприклад, у тій же Польщі.

«Гіпотетично ВС можуть наповнити одні науковці або ж адвокати»

— Крім Польщі, ВККС також спілкувалася он-лайн з представником ВС Португалії. Що вам дають такі розмови з колегами з інших країн?

— По-перше, нам важливо знати, що розуміють і нас, і ті процеси, які відбуваються в Україні, нас сприймають, не дивуються з того, що ми робимо, а навпаки, з розумінням ставляться до проблем, котрі ми сьогодні намагаємося подолати.

По-друге, ми намагаємось оперативно, не збираючи великої конференції, почути відповіді на наші запитання, щоб не ломитися у відчинені двері, не намагатися винайти велосипед.

У законі концептуально, але не детально виписаний інструментарій, як провести конкурс та відбір до ВС. Але в кожній процедурі є низка етапів, які не передбачені в законі. Саме ці етапи ми повинні визначити, зрозуміло представити їх широкій публіці.

Наслідком цього має бути те, щоб комісія (я не хочу сказати «вгадала»), застосовуючи наукові підходи, які вже спрацювали в інших країнах, відібрала найкращих представників до ВС. Люди, які прийдуть до ВС, напевно, на найближчі 20 років впливатимуть на формування судової практики. Впливатимуть не тільки на вирішення конкретних справ, а й на формування тих засад, на яких має працювати вся судова система. Тому нам дуже важливо не помилитися, я сказав би навіть: математично точно вирахувати кандидатів, щоб у ВС зайшли люди, які достойні цього. Я абсолютно переконаний, що туди повинні прийти люди сміливі, адже той, хто не боїться роботи, може сформувати та відстоювати власну думку, незважаючи на певні можливі наслідки для себе. Тому що в іншому випадку нас можуть очікувати непрості процеси і часи.

— Члени ВККС цікавляться у володарів мантій з інших країн і щодо можливого квотування у ВС. Напевно, комісія зараз роздумує, хто має становити більшість у новій установі: судді, науковці чи адвокати?

— Річ у тім, що законом такого квотування не передбачено. Гіпотетично ВС, якщо кандидати так закохають у себе комісію, можуть наповнити одні науковці або ж адвокати. Це ж не заборонено. Але ми розуміємо: у ВС відбувається найважче виробництво. Це я можу говорити як суддя, котрий 4 роки пропрацював у ВС (може, для когось це здасться і нетривалим періодом часу, але я знаю зворотний бік цього виробництва). ВС стає касаційною інстанцією, тому треба буде розглядати значну кількість справ.

До речі, недавно в мене на прийомі був молодий адвокат, який справив позитивне враження. Він натхненний, завзятий, не з Києва, з периферії. Приїхав до столиці щось з’ясувати про конкурс до ВС. Я пояснив: такі речі з’ясовуються не в режимі особистого прийому, вся інформація буде розміщена на сайті. Водночас я спробував донести йому таку точку зору: за запалом і захопленням від того, що ти отримаєш статус судді ВС, мантію, гарний знак і право ухвалювати рішення іменем України, стоїть дуже багато чинників, які вже не так радують людину. Це шалене навантаження, сотні справ, які вже буквально з наступного дня опиняться в його кабінеті, з якими відразу потрібно буде працювати. А справи будуть різні, складні, багатотомні, бо ВС — це суд касаційної інстанції. 

Тому кандидат до ВС має зрозуміти: якщо він не готовий до такої роботи і займатиметься невиправданою тяганиною, то заявники не вибачать йому цього. Можливо, 2—3 місяці з розумінням будуть ставитися до цієї ситуації, а потім надходитимуть претензії у формі скарг до Вищої ради правосуддя. Треба, напевно, буде умовно поділити свій робочий час (можливо, на початку і 16-годинний) на 8 частин: 7 частин приділяти справам, а восьму частину — написанню пояснень, чому справа не розглянута. Таке може бути. Це ризики, які супроводжуватимуть людину. Плюс до цього — контроль громадськості. Адже цікавість до новоствореного ВС буде шалена. Люди намагатимуться зрозуміти: ця інституція життєздатна чи ні, ефективна чи ні, які рішення виходять з-під пера тих, хто набув високий статус. Спрогнозую: ті, хто в конкурентній боротьбі не потраплять до ВС, стануть найщирішими критиками тих, хто туди попаде. Це теж потрібно розуміти тим, хто хоче отримати з рук Президента акт про своє призначення.

— Тобто претендентам варто добре обдумати, оцінити свої можливості, перш ніж іти на конкурс до ВС?

— Я не намагаюся нікого залякати, але амбіції повинні спиратися на тверде переконання, що це не тільки важка щоденна праця над справами, а й робота над собою. Це постійне самовдосконалення, дискусії з колегами, відстоювання своєї позиції. До цього треба бути готовим.

— Комісія багато працює над розробленням правил «змагань» для претендентів на «верховні» мантії. То, напевно, положення про проведення конкурсу до ВС з’явиться вже найближчим часом?

— У нас розроблений календарний план першочергових заходів. Ми над цим питанням працюємо, розроб-
ляємо низку проектів нормативних документів. Ми чекали, коли буде опублікована нова редакція закону «Про судоустрій і статус суддів», щоб не помилитися в термінах. Щось ми робимо самостійно, щось з допомогою донорів-партнерів. Ми підготували низку листів у вищі навчальні заклади, фахові установи (це й Академія правових наук), аби почути думки з приводу того, якими мають бути кваліфікаційні вимоги, наприклад, до науковців, адвокатів. Працюємо зараз і з тестологами. Сподіваюся, до моменту, коли оголосимо конкурс, а це буде, напевно, 15 жовтня, будемо готові до конкурсу на 100%.