За обрієм реформи

Експерти з ЄС радять Україні не втрачати здорового глузду в гонитві за євростандартами

Якщо виходити зі слів експертів, Україна великими стрибками наближається до європейської спільноти. І свідченням тому, кажуть вони, є сучасна судова реформа, яка має втілити в життя передові принципи європейського права та змусити західних сусідів повірити в рішуче бажання вітчизняного правосуддя походити на Феміду Старого світу. Чи на уторований шлях ступила наша держава, яких помилок треба уникнути? Ці питання юристи-практики обговорили на ІІІ міжнародному судово-правовому форумі «Судова реформа в Україні».

Позитив у перспективі

Своїм баченням нового образу української Феміди мали змогу поділитись як міжнародні реформатори, так і вітчизняні фахівці. Зокрема, як зауважив експерт проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Украї­ні» Віргілюс Валанчюс, недавно Україна стала на шлях фундаментальних перетворень. «Вимагається не тільки внести зміни до законодавчих актів, а й змінити власні правові звички. Треба відмовитися від усталеної практики», — наголосив експерт.

За його словами, коли Литва готувалася стати членом ЄС, адвокатам, суддям і прокурорам було важко відмовитися перш за все від «філософії агресивно-правового позитивізму». Вони, переконаний В.Валанчюс, мали навчитися по-іншому розуміти й застосовувати право. «Попереду ще дуже багато роботи. Але, як учить нас еволюція, виживає той, хто вміє вчасно адаптуватися до нових умов», — зазначив доповідач, натякнувши на те, що позитивні зміни є не такою вже далекою перспективою, адже деякі з них запроваджуватимуться законом «Про забезпечення права на справедливий суд».

Велику ставку на цей акт робить і заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов, який водночас є координатором президентської Ради з питань судової реформи. З точки зору високопосадовця, закон є чи не найсуттєвішим кроком до грунтовних перетворень. Актуальним, на його думку, залишається й питання змін Конституції. Він також наголосив, що такі зміни, за планом, мають бути внесені у вересні цього року.

Основними досягненнями нового закону чиновник уважає забезпечення незалежності та безсторонності суду. «Звільнення з посад та притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності не використовуватимуться як інструменти політичного впливу», — запевняв присутніх заступник глави АП. Наголосив він і на необхідності запровадити призначення суддів безстроково без випробувальних термінів, збільшивши вік, з якого особа може одягти мантію.

Дещо інакше О.Філатов пропонує дивитись і на професійний рівень суддів. На його думку, в жодному разі не потрібно лякатися передбаченого кваліфікаційного оцінювання. «Втім, специфічне ставлення суспільства до суддів має об’єктивні та суб’єктивні чинники. І можна припустити, що певні суддівські кадри не відповідають заявленим європейським стандартам», — зазначив представник АП. І водночас запевнив, що цей механізм не дозволить застосовувати до суддів «загальні огульні» підходи (можливо, малася на увазі поголовна люстрація за законом «Про очищення влади»).

Наприкінці ж, розмірковуючи про судоустрій, О.Філатов підтримав ідею 3-ланкової системи. Втім, підкреслив, що впровадити її можна тільки за умови, коли на розгляд суду касаційної інстанції потраплятиме обмежена кількість справ. Адже саме така практика дозволить суду ефективно виконувати завдання, характерні для європейської практики.

Угода: погляд ізсередини

Однак, за твердженням академіка Національної академії правових наук України Наталії Кузнєцової, уявлення про так звані європейські стандарти та Євросоюз має фрагментарний характер. Інформація про ЄС, на її думку, надходить до суспільства уривками, з яких кожен складає прийнятну та зрозумілу для себе картину.

«На основі установчих документів на всій території ЄС діють загальні правила розуміння й застосування правових принципів та правил. І Україна вирішила ці правила прийняти — з огляду на підписання угоди», — зазначила академік. Однак, переконана доповідачка, деякі висновки, що лунають у професійному та загальнополітичному просторі, дивують тих, хто справді мріє про асоціацію з євроспільнотою. Зокрема, не є таємницею, що особливе значення західні експерти приділяють загальним принципам права — важливому джерелу європейського права. І саме принцип верховенства права діє, зауважила Н.Кузнєцова, як самостійний за умови прогалин у законодавстві.

Вона також відзначила, що останнім часом почастішали випадки нападок на суддів з боку найбільш активних люстраторів. Доповідачка навела приклади медійних опусів окремих посадовців і нардепів, які обіцяли «як слід узятися за суддів, щоб у них земля загорілася під ногами». Обурили її слова й одного з лобістів закону «Про очищення влади» Карла Волоха, який у коментарі одному спецвиданню заявив про недоцільність індивідуального підходу в процесі люстрації. «Він уголос каже, що президент Венеціанської комісії Дж.Букіккіо, котрий критикував закон, не правий та не розібрався в ситуації. А К.Волох, очевидно, розібрався!» — обурювалася доповідачка.

Вона також закликала не нехтувати ні порадами європейців, ні іноземним досвідом. «Не може бути поганого суду в гарній державі й навпаки», — наголосила Н.Кузнєцова.

Ще на одну особливість угоди про асоціацію звернув увагу присутніх завідувач кафедри європейського права Львівського національного університету ім. І.Франка Михайло Микієвич. Він пояснив, що сам по собі документ має рамковий характер, а тому кожна наступна стадія реалізації угоди залежить від дій та висновків конкретних органів влади. «І, на відміну, наприклад, від чеського варіанта, українська угода про асоціацію не містить речення, що метою підписання документа є вступ до ЄС, — зауважив професор. — Угода про асоціацію не є панацеєю». Він також нагадав, що, наприклад, Ісландія та Норвегія свого часу взагалі відмовилися вступати до Євросоюзу, побачивши, що сама по собі асоціація є для них в економічному плані більш вигідною, ніж повноправне членство.

У межах здорового глузду

Та, як виявилося, не є панацеєю від правових колізій та негараздів і статус члена ЄС. Так, запрошений на форум суддя Верховного суду Литви професор Арманас Абрамавічюс зупинився на деяких особливостях європеїзації кримінального права цієї держави після того, як у травні 2004 року вона разом з рештою прибалтійських країн увійшла до єдиної родини Старого світу. Так, суддя повідомив, що в кримінальному кодексі Литви, який, до речі, набрав чинності за рік до приєднання республіки до ЄС, закріплено положення про те, що його норми узгоджені з актами Євросоюзу, перелік котрих міститься в додатку до документа. «У конституції Литви закріплено правило: при конкуренції норм ЄС та вітчизняного законодавства пріоритет надається законодавству ЄС», — повідомив А.Абрамавічюс і зазначив, що право Литви побудоване на загальних принципах європейського права. «Усім нам відомі принципи пропорційності, справедливості, верховенства права та законності. Втім, на мою думку, найважливішим серед них є принцип здорового глузду, яким треба керуватись як у правотворчості, так і в правозастосовній діяльності. Адже без здорового глузду не діятиме жоден з інших», — наголосив литовський суддя.

Як приклад браку здорового глузду гість навів справу, коли полісмену, який спиляв на сусідній ділянці берізку, інкримінували аж 3 статті: заподіяння шкоди навколишньому середовищу (безпосередньо спилювання дерева), розкрадання чужого майна (берізка належала сусідці) та зловживання службовим становищем. Адже, коли господарка пригрозила чоловікові поліцією, він заявив, що сам є полісменом, а отже, викликати нікого не потрібно.

А.Абрамавічюс також повідомив, що перед тим, як він мав виступати, українські колеги спитали про його ставлення до притягнення суддів до кримінальної відповідальності за ухвалення незаконних рішень. З’ясувалося, що окремої статті щодо такого злочину в литовському КК немає. «Якщо сторона переконана, що рішення неправосудне, вона може його оскаржити. Інакше для чого взагалі створювалися судові інстанції?» — звернувся доповідач до аудиторії. «У нас передбачена дисциплінарна відповідальність за подібні порушення. І на кримінальну вона може перетворитися лише в тому випадку, коли буде доведено, що суддя свідомо ухвалював незаконне рішення, бажаючи заподіяти шкоду стороні у справі, усвідомлюючи можливість настання негативних наслідків», — зауважив А.Абрамавічюс і побажав українським колегам не зупинятися на досягнутому й не бути байдужими до тих перетворень, які нині відбуваються в державі.

Верховне розмежування

А перетворення, на думку Голови Конституційного Суду Юрія Бауліна, повинні починатись із самого верху, тобто з остаточного визначення та відокремлення повноважень КС від компетенції інших судових органів. Він нагадав, що в одній із заяв Венеціанської комісії наголошується: у тих державах, де були створені конституційні суди, вони виступають критично важливим інститутом, який забезпечує нормальну роботу різних державних органів у конституційних межах. На переконання «венеціанців», саме КС належить «ключова роль у забезпеченні дотримання основоположних принципів демократії, захисту прав людини та верховенства права, котрі також виступають і основоположними стандартами Ради Європи, членом якої є Україна».

Однією з проблем конституційного судочинства очільник КС назвав ставлення під сумнів органами державної влади рішень єдиного органу конституційної юрисдикції. Ю.Баулін пояснив, що згідно з положеннями стст.147 та 150 Конституції рішення КС є остаточними й не можуть бути оскаржені. З огляду на це акти Суду не можуть бути предметом контролю органів державної влади, діяльність яких підлягає конституційному контролю. «Будь-яка незгода з актами, прийнятими КС, не дає права жодному державному органу ставити під сумнів їх зміст або давати правову оцінку їх відповідності Основ­ному Закону. Недотримання цього принципу призводить до порушення закладених у Конституції основних засад поділу державної влади та верховенства права, наслідком чого є руйнація правової системи», — вважає очільник КС.

До того ж, переконаний Ю.Баулін, навіть досвідченим юристам, не кажучи вже про простих громадян, іноді важко розібратись і розмежувати пов­новаження КС та ВС. «Якщо йдеться про неоднаковість судової практики, — це прерогатива ВС. А неоднозначне застосування норм законодавства — це виключно наша компетенція», — пояснив Голова КС. Натомість навіть у цих двох термінологіях багато хто розібратися не може. Ю.Баулін нагадав присутнім, що неоднозначність правової норми випливає перш за все з недосконалості законодавства, незрозумілості положень закону та багатозначності окремих визначень, наведених у ньому. Тоді як усунення неоднаковості є компетенцією ВС, який через свої постанови узагальнює практику застосування окремих норм матеріального та процесуального права.

Не повинен КС, на переконання Ю.Бауліна, займатися й такою вже звичною для українського суспільства справою, як тлумачення законодавчих актів. «Це не є природною функцією Суду. Логічніше було б наділити цим правом саме ВС», — наголосив очільник КС.

Утім, і питання розмежування повноважень між судами різної юрисдикції, і омріяне окремими володарями мантій скорочення судових ланок залишається десь за обрієм судової реформи. І, хоча О.Філатов пообіцяв, що конституційна реформа втілиться в життя на початку осені цього року, немає гарантії, що процедура фундаментальних перетворень не затягнеться. Очевидно, ще рано говорити про чіткий європейський вектор реформування української юстиції. Хоч угода про асоціацію з ЄС і окреслила напрямок руху, але, на думку науковців, просування цим шляхом може затягнутися, якщо дії окремих державних інституцій будуть незлагодженими й суперечитимуть одна одній.

ПРЯМА МОВА

Михайло МИКІЄВИЧ, доктор юридичних наук, професор:

— Я не можу сказати, що наразі існує якась всеосяжна нелюбов до суддів з боку суспільства. На жаль, ми стикаємося з нерозумінням окремою частиною громадськості тих проблем, які повинна вирішувати сучасна судова система. Дехто вважає, що через загальний осуд усієї системи можна позбутися негараздів. Це хибне уявлення. Безперечно, з проблемами правосуддя треба боротися, але захищаючи систему в цілому. Адже більшість суддів — висококваліфіковані юристи, патріоти судової системи. І переконатися в цьому дозволить навіть звичайний математичний підхід.

Євген КУБКО, доктор юридичних наук, професор, адвокат:

— Буде великою ілюзією сказати, що реформувати судову систему можна за рік-два. Адже це процес, який потребує часу. У розвинених європейських країнах, таких як Велика Британія та Франція, реформування тривало не один десяток років. Та передусім треба дивитися на судову владу саме як на систему, а не на сукупність окремих судових органів. Ми повинні враховувати те, що система з усіма її внутрішніми зв’язками так чи інакше перебуває під впливом зовнішніх факторів. І мені здається, що сучасні заходи, спрямовані на подолання корупції, відновлення довіри, хоч і є важливими, втім, самі по собі не вирішують проблеми ефективності судової діяльності.

Тимур БОНДАРЕВ, керуючий партнер Адвокатського об’єднання Arzinger:

— Реалізація судової реформи, безперечно, має стати одним з найважливіших кроків на шляху до євроінтеграції. Усі ми, юристи-практики, втомлені від того, що в Україні існує досить непередбачувана судова система. Ми розуміємо, що на сьогодні більшість зусиль спрямовано саме у бік покращення правосуддя, як цього і вимагає євроспільнота. Як адвокат-практик я багато подорожую по світу й беру участь у багатьох конференціях. І мені дуже прикро, коли у віддалених кутках нашого світу — Японіі, Аргентині та Америці — доводиться чути, що Україна разом із красою жінок і смачною їжею відома ще й непередбачуваною (у поганому значенні слова) й подекуди незрозумілою судовою системою. Особливо обурює іноземців той факт, що, всупереч європейському праву, українські суди намагаються переглядати рішення судів іноземних країн, що суперечить нормам міжнародного арбітражу. Отже, нам не слід забувати, що реалізація положень угоди, як і реформування судової системи, не має виступати примусом. Суспільство повинне бути зацікавленим у цьому.